В анотації до твору автор говорить про своє рідне місто Сайлен, про своїх предків, які були фанатичними пуританами, про свою службу в митниці Сайлема і про людей, з якими його доводилося стикатися за родом своєї діяльності. Якось раз, розкуйовдивши митний архів, автор знайшов рукопис померлого вісімдесят років тому Джонатана П'ю. Це була біографія жінки кінця XVII століття - Естер Прин. У паперах також був знайдений шматок червоної тканини з ретельно вишитій на ньому буквою «А». Автор ніби обпікся, коли приклав його до своїх грудей. Автор продовжив своє письменницьке справа після звільнення з митниці. Ось тоді йому і стала в нагоді рукопис Джонатана.
Естер Прин вийшла з в'язниці Бостона з немовлям в своїх руках. На ній було, зшите в тюрмі власноруч, прекрасне плаття з вишитою на грудях червоної буквою «А», яка означала велику літеру з слова Adulteress, тобто перелюбниця. Навколишні засуджували зухвала поведінка жінки і її наряд. Її привели на поміст ринкової площі, де вони мали простояти до годині пополудні на очах обуреної юрби, згідно з вироком суду, винесеним їй за перелюбство і за відмову розкрити ім'я батька дитини. Стоячи поруч з ганебним стовпом, Естер згадує своє життя, дитинство в Англії і старого вченого чоловіка за якого вона вийшла заміж. Кинувши погляд у натовп, вона побачила людину, яка негайно зайняв її думки. Він уже не молодий, в його погляді дослідницька проникливість. Спина його згорблена від постійної праці. Людина розпитує оточуючих про б Естер. Ті здивовані, що він не в курсі. Він пояснив, що він нетутешній, був невільником між поганами, і його доставили в Бостон щоб отримати за нього викуп. Йому пояснили, що місіс Прин - дружина вченого з Англії, який вирішив переїхати до Нової Англії, виславши вперед дружину, а сам затримавшись в Європі. Проживаючи в Бостоні близько двох років, дружина не отримувала від чоловіка звісток і вирішила, що той загинув. Гуманний суд врахував всі пом'якшуючі слідства, присудивши обвинуваченої не смерть, а лише три години біля ганебного стовпа і носіння ганебного знака безчестя на грудях до кінця її днів. При цьому всіх обурив той факт, що вона не говорить ім'я свого спокусника. Старий священик Джон Вілсон спробував дізнатися ім'я її коханця, потім до неї з проханням відкрити звідника звернувся молодий схвильований пастор Димсдейл, так як обвинувачена є його прихожанкою. Але Естер Прин так і не сказала нічого, лише міцніше притиснула до себе дочку.
Повернувшись до в'язниці, Естер дізналася, що до неї прийшов незнайомець з площі, якого вона помітила в натовпі. Він назвався Роджером Чиллингуорт і сказав, що він лікар. Він, в першу чергу, заспокоїв дівчинку. А потім хоче дати ліки матері. Але та побоюється, що він має намір її отруїти. Лікар поклявся, що не бажає шкодити молодої матері або дитині. Він був занадто самовпевнений, коли вирішив одружитися на молодій красуні і не повинен був чекати від неї взаємного почуття. Женя завжди була відвертою з ним і не намагалася прикидатися, що він любимо їй. Тому вони удвох винні у трагедії і в розрахунку один з одним. Чиллингуорт просить її дружину назвати ім'я коханця, який приніс їм непоправної шкоди. Естер не має наміру цього робити. Тоді лікар зажадав від неї клятви, що вона нікому ніколи не розкриє ким він їй доводиться і його імені. Нехай всі вважають, що вона насправді вдова. А сам вирішує неодмінно дізнатися ім'я спокусника Естер, щоб помститися тому за нещастя його сім'ї.
Естер вийшла з в'язниці і стала заробляти на прожиток рукоділлям, оселившись на околиці Бостона, в покинутій хатинці. Вона настільки прекрасно вишиває, що від клієнтів немає відбою. Вона витрачає зароблене лише на необхідне, а решту віддає біднякам, чуючи зачату від тих образи замість благословення. Її дочка росте справжньою красунею, володіючи норовливим і непостійним характером. Естер з нею дуже важко доводиться. Перл не підкоряється певним правилам. Її перше усвідомлене враження пов'язане з червоної буквою на грудях матері.
Клеймо відчуженості накладено і на дитину. Вона не схожа на іншу дітвору, не грає з нею. Бачачи незвичайність дитини і так і не дізнавшись ім'я її батька, частина городян стали вважати її диявольським породженням. Есте всюди бере дівчинку з собою і завжди нерозлучна з нею. Якось раз вони пішли до губернатора, щоб вручити тому замовлені їм рукавички, розшиті для парадних виходів. Того не було вдома і вони вирішили дочекатися губернатора в саду. Він повернувся зі священиками, Димсдейлом і Вілсоном. Вони ведуть бесіду про Перл, кажучи, що та народжена в гріху і її слід відняти у матері, щоб віддати на виховання іншим. Сповістивши Естер про своє рішення, вони отримали від неї відмову. Тоді батько Вілсон намагається з'ясувати виховується дитина в дусі християнства. Перл кмітлива не по роках, вона занадто кмітлива для своїх років. На питання хто її створив, вона вперто відповідає, що вона ніким не створена. Мовляв, мама її знайшла у тюремних воріт, в кущі троянд. Побожні панове в шоці від почутого відповіді. Дитині вже три, а вона не в курсі про своє створення. Вони хочуть відібрати доньку у Естер, але заступництво пастора Димсдейла вирішує питання на користь матері.
За знання медицини і благочестя жителі Бостона поважають Чиллингуорта. Після поселення в місті той вибрав батька Димсдейла своїм духівником. Вся паства молодого священика була стурбована його різко погіршав здоров'ям за останній час. І тому народ побачив в приїзді фахівця в Бостон перст Божий, умовляючи Димсдейла звернеться до того за лікуванням. В результаті літній лікар і молодий пастор стали друзями і навіть стали разом жити. Чиллингуорт намагається дізнатися таємницю імені коханця дружини і все більше занурюється в плани помсти, роблячи її змістом свого життя. Побачивши в молодому священику пристрасну душу, він вирішує дізнатися таємні помисли його душі і готовий нічим в цьому не обмежуватися. Він постійно провокує преподобного, кажучи про нерозкаяних людей. Він каже, що причина хвороби Димсдейла в якийсь душевної травми і просить того довірити йому, доктору, в чому суть його душевних метань. Пастор вигукнув, що лікар ніхто, щоб сміти встати між його стражданням і Богом. Але якось раз молодий богослов так міцно заснув серед дня, що не прокинувся і тоді, коли старий зайшов до кімнати. Лікар підійшов і опустив руку на груди пастора, розстібаючи шати, які той не знімав при його присутності. Чиллингуорт радий своєму торжества, поводячись як диявол, переконався в порочності душі для раю і відправляючи ту в пекло. Димсдейл ж відчуває до старого неприйняття і докоряє себе за це, бо вважає, що для неї немає причин. Чиллингуорт, будучи жалюгідним і самотньою людиною, хоче лише посилити душевні.
Якось в ніч преподобний пішов і став біля ганебного стовпа на ринковій площі. Вранці повз пройшли Естер Прин з дочкою. Пастор гукнув до них і вони піднялися на поміст до нього, ставши поруч. Дівчинка запитала преподобного чи буде він стояти тут завтра з ними вдень. На що той відповів, що вони втрьох постануть перед Господом Богом в момент Страшного суду. А зараз ще поки рано і люди не повинні бачити їх разом. Чорні небеса раптом освітилося світлом падаючої зірки і вони побачили, що поруч з помостом варто Чиллингуорт і пильно їх розглядає. Преподобний розповідає Естер, що при вигляді лікаря відчуває первісний трепет. Однак жінка, присягався колись Чиллингуорту, не говорить про його таємниці Димсдейлу.
Пройшли роки. Дівчинці виповнилося сім років. Благочестиве поведінка Естер і її безоплатна допомога біднякам викликають у населення містечка почуття, подібне з повагою. Тепер червона буква бачиться їм не символом падіння, а внутрішньої стійкістю. Одного разу гуляючи з донькою, Естер зустріла Чиллингуорта і була вражена змін, що сталися з ним за ці кілька років. Коли то мудре спокійне обличчя лікаря тепер має жорстоке вираз хижака, його посмішка здається оскалом. Естер починає розмову з ним. Це вперше після того, як вчений взяв клятву з тієї про приховування свого справжнього становища. Естер благає того більше не мучити Димсдейла. Він завдає йому муки, які подібні до смерті. У тому ж він страждає на увазі свого найлютішого ворога, не маючи поняття з ким має справу. Естер запитала чому він не мстить їй. Чиллингуорт відповів, що помстився червоної буквою на її грудях. Жінка просить доктора схаменеться, він ще здатний врятуватися. Ненависть робить його чудовиськом з колись мудрої людини. Але старий не вміє здатний на милосердя, лише помста і ненависть наповнюють його.
Естер зважилася розповісти Димсдейлу про те, що Чиллингуорт їй чоловік і намагається для цього з ним зустрінеться. Зустріч відбулася в лісі. Священик розповів Естер, як він мучиться від усвідомлення того, що його приймають за благочестивого людини, тоді як він заплямований гріхопадінням. Він в оточенні брехні, смерті і порожнечі. Жінка розкрила йому таємницю Чиллингуорта. Преподобний відчуває гнів, адже він оголював свою грішну душу перед тим, хто потайки знущався над ним. Але все ж Димсдейл прощає жінку. Вони погодилися один з одним, що вина старого більш тяжка, ніж їх вина, адже він блюзнірськи поставився до святого серця людини. Також вони зрозуміли, що варто чекати від Чиллингуорта неприємностей тому, що той здогадався, що Естер розповіла Димсдейлу про його таємниці. Жінка вмовляє Димсдейла втекти і почати з нуля. Естер домовилася з капітаном корабля, що прямував в Брістоль, про те, що їх і дитини візьмуть в поїздку.
Корабель відпливає через три доби і напередодні преподобний читає проповідь на честь проведення виборів. Але він відчуває, що його розум помутнілось. Чиллингуорт запропонував допомогу йому, але преподобний відкидає його участь. Естер зустріла капітана шхуни і він повідомив їй, що з ними відпливає ще й Чиллингуорт. Жінка бачить на околиці площі старого доктора, який їй похмуро посміхнувся. Проповідь Димсдейла мала величезний успіх. Потім почалася хода на честь свята і пастор зважився на покаяння перед натовпом народу. Чиллингуорт, не бажає, щоб страждалець полегшив свої муки і кинувся до нього, просячи не ганьбити свій сан священнослужителя. Димсдейл ж лише хоче піднятися на поміст і просить допомогти в цьому Естер. Він перестає перед натовпом біля ганебного стовпа і починає покаяння перед усіма. Врешті-решт він оголює груди, зриваючи з шиї шарф священнослужителя і вмирає, підносячи хвалу Господу Богу. Погляд його згас. У місті гуляють різні домисли. Інші ж кажуть, що його груди була чиста. Що він передчуваючи близьку кончину, Димсдейл вирішив померти на руках грішній жінки, стверджуючи таким чином, що здається благочестя навіть самого шановного людини може бути всього лише обманом.
Після кончини преподобного на минуло й року, як за ним відправився Чиллингуорт. Зі смертю священика він втратив сенс соєю життя, став немічним і немічний. Свій значний капітал він відписав крихті Перл за заповітом. Після смерті свого літнього чоловіка Естер з дочкою випарувалася з міста, а ця історія стала місцевою легендою. Через багато років Естер Прин повернулася і стала знову добровільно носити червону букву на своїх грудях. Вона жила в самоті в своєму старому будиночку на околиці Бостона. Швидше за все Перл була щаслива заміжня. Вона не забувала про матір, писала тієї листи і висилала презенти. Вона хотіла, щоб мати жила у неї. АЛЕ Естер Прин вирішила доживати там, де було скоєно її гріхопадіння, думаючи, що цим вона заслужить спокутування. Після її смерті вона була похована поруч з преподобним Димсдейлом. Але між могилами цих двох людей був навмисно залишений проміжок, як ніби кажучи, що і в посмертіі останки їх не мають права бути змішані.
Короткий зміст роману «Червона літера» переказала Осипова А.С.
Звертаємо вашу увагу, що це тільки короткий зміст літературного твору«Червона літера». В данному короткому змістіупущені багато важливих моментів і цитати.
У вступному нарисі до роману розповідається про рідне місто автора - Сейлемі, про його предків - пуританах-фанатиків, про його роботу в сейлемской митниці і про людей, з якими йому довелося там зіткнутися. «Ні парадний, ні чорний хід митниці не веде в рай», і служба в цій установі не сприяє розквіту хороших задатків в людях. Одного разу, риючись в паперах, звалених в купу у величезній кімнаті на третьому поверсі митниці, автор знайшов рукопис якогось Джонатана П'ю, який помер вісімдесят років тому. Це було життєпис Естер Прин, що жила в кінці XVII ст. Разом з паперами зберігався червоний клапоть, при найближчому розгляді виявився дивовижно розшитій літерою «А»; коли автор доклав її до грудей, йому здалося, що він відчув опік. Звільнений після перемоги вігів, автор повернувся до літературних занять, для яких йому вельми знадобилися плоди праць містера П'ю.
З бостонської в'язниці виходить Естер Прин з немовлям на руках. На ній гарне плаття, яке вона пошила собі у в'язниці, на грудях його червона вишивка у вигляді букви «А» - перша буква слова Adulteress (перелюбниця). Всі засуджують поведінку Естер і її викликає наряд. Її ведуть на ринкову площу до помосту, де їй належить стояти до першої години дня під ворожими поглядами натовпу - таке покарання виніс їй суд за її гріх і за відмову назвати ім'я батька новонародженої дочки. Стоячи біля ганебного стовпа, Естер згадує своє минуле життя, дитинство в старій Англії, немолодого згорбленого вченого, з яким вона зв'язала свою долю. Обвівши поглядом натовп, вона помічає в задніх рядах людини, який негайно опановує її думками. Людина цей немолодий, у нього проникливий погляд дослідника і згорблена спина невтомного трудівника. Він розпитує оточуючих про те, хто вона така. Вони дивуються, що він нічого про неї не чув. Але він пояснює, що він нетутешній, довго був в рабстві у язичників, і ось тепер індіанець привів його в Бостон, щоб отримати викуп. Йому розповідають, що Естер Прин - дружина одного англійського вченого, який надумав перебратися до Нової Англії. Він послав дружину вперед, а сам затримався в Європі. За два роки життя в Бостоні Естер не отримала від нього жодної звістки: ймовірно, він загинув. Поблажливий суд взяв до уваги всі пом'якшувальні обставини і не засудив занепалу жінку на смерть, а засудив всього лише простояти три години помості у ганебного стовпа, а потім до кінця життя носити на грудях знак безчестя. Але всіх обурює, що вона не назвала ім'я співучасника гріха. Найстаріший бостонський священик Джон Вілсон переконує Естер відкрити ім'я спокусника, слідом за ним тремтячим від хвилювання голосом до неї звертається молодий пастор Димсдейл, чиєю прихожанкою вона була. Але молода жінка завзято мовчить, міцно притискаючи до грудей дитину.
Коли Естер повертається до в'язниці, до неї приходить той самий незнайомець, якого вона бачила на площі. Він лікар і називає себе Роджером Чиллингуорт. Насамперед він заспокоює дитину, потім дає ліки Естер. Вона боїться, що він її отруїть, але лікар обіцяє не мстити ні молодій жінці, ні дитині. Було занадто самовпевнено з його боку одружуватися на юній красивій дівчиніі чекати від неї почуття у відповідь. Естер завжди була з ним чесна і не прикидалася, що любить його. Так що вони обидва заподіяли один одному зло і квити. Але Чиллингуорт хоче дізнатися ім'я коханого Естер, ім'я людини, яка завдала зло їм обом. Естер відмовляється назвати його. Чиллингуорт змушує її поклястися, що вона нікому не відкриє його справжнього імені і свого з ним спорідненості. Нехай всі вважають, що її чоловік помер. Він вирішує будь-що-будь дізнатися, з ким згрішила Естер, і помститися її коханому.
Вийшовши з в'язниці, Естер поселяється в покинутому будиночку на околиці Бостона і заробляє на життя рукоділлям. Вона настільки майстерна вишивальниця, що у неї немає відбою від замовників. Вона купує собі тільки найнеобхідніше, а решту грошей роздає бідним, часто чуючи у відповідь образи замість подяки. Її дочка Перл красуня, але має палким і мінливим характером, так що Естер з нею нелегко. Перл не хоче підкорятися жодним правилам. Першим її свідомим враженням стала червона буква на грудях у Естер.
Друк знехтуваним лежить і на дівчинці: вона не схожа на інших дітей, не грає з ними. Бачачи дивацтва дівчинки і зневірившись довідатися, хто її батько, деякі городяни вважають її диявольським кодлом. Естер ніколи не розлучається з дочкою і всюди бере її з собою. Одного разу вони приходять до губернатора, щоб віддати замовлену їм пару парадних розшитих рукавичок. Губернатора немає вдома, і вони чекають його в саду. Губернатор повертається разом зі священиками Вілсоном і Димсдейлом. По дорозі вони говорили про те, що Перл - дитя гріха і слід забрати її у матері і передати в інші руки. Коли вони повідомляють про це Естер, вона не погоджується віддати дочку. Пастор Вілсон вирішує з'ясувати, чи виховує її Естер в християнському дусі. Перл, яка знає навіть більше, ніж передбачено в її віці, упирається і на питання про те, хто її створив, відповідає, що її ніхто не створив, просто мати знайшла її в рожевому кущі у дверей в'язниці. Побожні джентльмени жахаються: дівчинці вже три роки, а вона не знає, хто її створив. Вони вирішують забрати Перл у матері, і їй вдається залишити дочку у себе тільки завдяки заступництву пастора Димсдейла.
Пізнання в медицині і побожність здобули Чиллингуорту повагу жителів Бостона. Незабаром після прибуття він обрав своїм духовним батьком преподобного Димсдейла. Всі парафіяни дуже шанували молодого богослова і були стурбовані його здоров'ям, різко погіршав в останні роки. Люди бачили в приїзді до їхнього міста вправного лікаря перст Провидіння і наполягали, щоб містер Димсдейл звернувся до нього за допомогою. В результаті молодий священик і старий лікар подружилися, а потім навіть і оселилися разом. Чиллингуорт, який взявся за розслідування таємниці Естер із суворим неупередженістю судді, все більше підпадає під владу одного-єдиного почуття - помсти, яка підпорядковує собі всю його життя. Відчувши палку натуру молодого священика, він хоче проникнути в потаємні глибини його душі і для цього не зупиняється ні перед чим. Чиллингуорт весь час провокує Димсдейла, розповідаючи йому про нерозкаяних грішників. Він стверджує, що в основі тілесного недуги Димсдейла лежить душевна рана і вмовляє священика відкрити йому, лікаря, причину його душевних Страждань. Димсдейл вигукує: «Хто ти такий, щоб ставати між страждальцем і його Господом?» Але одного разу молодий священик міцно засинає вдень у кріслі і не прокидається навіть тоді, коли Чиллингуорт входить в кімнату. Старий підходить до нього, кладе руку йому на груди і розстібає одяг, яку Димсдейл ніколи не знімав у присутності лікаря. Чиллингуорт торжествує - «так поводиться сатана, коли переконується, що дорогоцінна людська душа втрачена для небес і виграна для пекла». Димсдейл відчуває до Чиллингуорту неприязнь і картає себе за неї, не знаходячи для неї причини, а Чиллингуорт - «жалюгідне, самотнє істота, ще більш нещасна, ніж його жертва» - всіма силами намагається посилити душевні муки Димсдейла.
Одного разу вночі Димсдейл йде на ринкову площу і стає біля ганебного стовпа. На зорі повз проходять Естер Прин і Перл. Священик гукає їх, вони сходять на поміст і стають поруч з ним. Перл запитує Димсдейла, постоїть він тут з ними завтра вдень, але він відповідає, що в день Страшного суду вони будуть стояти всі втрьох перед престолом великого судії, але зараз ще не час і денне світло не повинен бачити їх втрьох. Темне небо раптом осяває - ймовірно, це світло метеора. Вони бачать недалеко від помосту Чиллингуорта, який невідривно дивиться на них. Димсдейл каже Естер, що відчуває невимовний жах перед цією людиною, але Естер, пов'язана клятвою, що не відкриває йому таємниці Чиллингуорта.
Роки йдуть. Перл виповнюється сім років. Бездоганна поведінка Естер і її безкорислива допомога стражденним призводять до того, що жителі містечка починають ставитися до неї зі своєрідним повагою. Навіть червона буква здається їм символом не гріха, а внутрішньої сили. Якось раз, гуляючи з Перл, Естер зустрічає Чиллингуорта і уражається зміні, що сталася в ньому за останні роки. Спокійне мудре обличчя вченого набуло хиже, жорстоке вираз, усмішка виглядає на ньому гримасою. Естер заговорює з ним, це перша їхня розмова з того разу, коли він взяв з неї клятву не розкривати його справжнього імені. Естер просить його не мучити Димсдейла: страждання, яким піддає його Чиллингуорт, гірше смерті. До того ж він мучиться на очах свого заклятого ворога, навіть не знаючи, хто він такий. Естер запитує, чому Чиллингуорт не мстить їй; той відповідає, що за нього помстилася червона буква. Естер благає Чиллингуорта одуматися, він ще може врятуватися, адже це ненависть перетворила його з мудрого справедливого людини в диявола. У його влади пробачити, прощення людей, завдали йому образу, стане його порятунком. Але Чиллингуорт не вміє прощати, його доля - ненависть і помста.
Естер вирішує відкрити Димсдейлу, що Чиллингуорт її чоловік. Вона шукає зустрічі зі священиком. Нарешті вона зустрічає його в лісі. Димсдейл говорить їй, як він страждає тому, що всі вважають його чистим і непорочним, між тим як він заплямував себе гріхом. Його оточують брехня, порожнеча, смерть. Естер відкриває йому, хто ховається під ім'ям Чиллингуорта. Димсдейл лютує: з вини Естер він «оголював свою немічну злочинну душу перед поглядом того, хто таємно глумився над нею». Але він прощає Естер. Обидва вони вважають, що гріх Чиллингуорта ще страшніше, ніж їх гріх: він зазіхнув на святиню людського серця. Вони розуміють - Чиллингуорт, знаючи, що Естер збирається розкрити Димсдейлу його таємницю, вигадував нові підступи. Естер пропонує Димсдейлу бігти і почати нове життя. Вона домовляється з шкіпером судна, що пливе в Брістоль, що він візьме на борт двох дорослих людей і дитини.
Судно має відплисти через три дні, а напередодні Димсдейл збирається прочитати проповідь на честь дня виборів. Але він відчуває, як у нього паморочиться голова. Чиллингуорт пропонує йому свою допомогу, але Димсдейл відмовляється. Народ збирається на ринковій площі, щоб почути проповідь Димсдейла. Естер зустрічає в натовпі шкіпера Брістольського судна, і він повідомляє їй, що Чиллингуорт також попливе з ними. Вона бачить на іншому кінці площі Чиллингуорта, який зловісно посміхається їй. Димсдейл вимовляє блискучу проповідь. Починається святкова хода, Димсдейл вирішує покаятися перед народом. Чиллингуорт, розуміючи, що це полегшить борошна страждальця, і відчуваючи, що жертва вислизає від нього, кидається до нього, благаючи не накликати ганьбу на свій священний сан. Димсдейл просить Естер допомогти йому зійти на поміст. Він встає у ганебного стовпа і кається у своєму гріху перед народом. На закінчення він зриває священицький шарф, оголюючи груди. Погляд його згасає, він помирає, останні його слова - хвала Всевишньому. По місту повзуть різні чутки: одні кажуть, що на грудях священика була червона буква - точну копію тієї, яку носила Естер Прин. Інші, навпаки, стверджують, що груди священика була чиста, але, відчуваючи наближення смерті, він побажав віддати Богові душу на руках занепалої жінки, щоб показати світу, як сумнівна праведність самого непорочного з людей.
Після смерті Димсдейла Чиллингуорт, що втратив сенс життя, відразу постарів, духовна і фізична сила разом покинули його. Не минуло й року, як він помер. Все своє величезний статок він заповідав маленькій Перл. Після смерті старого лікаря Естер і її дочка зникли, а історія Естер стала легендою. Через багато років Естер повернулася і знову добровільно наділу емблему ганьби. Вона самотньо живе в своєму старому будиночку на околиці Бостона. Перл, судячи з усього, щасливо вийшла заміж, пам'ятала про матір, писала їй, посилала подарунки і була б рада, якби Естер жила з нею. Але Естер хотіла жити там, де відбувся її гріх, - вона вважала, що там же має здійснитися і спокутування. Коли вона померла, її поховали поруч з пастором Димсдейлом, але між двома могилами був залишений проміжок, немов навіть після смерті прах цих двох не мав права змішатися.
переказала
У 1850 році і з тих пір вважається одним з наріжних каменів американської літератури. Це був перший американський роман, що викликав широкий резонанс в Європі. Російський переклад з'явився в 1856 році під назвою «Червона буква».
енциклопедичний YouTube
1 / 2
✪ Полусвет (2006) (Half Light)
субтитри
сюжет
Головна героїня - Естер Прин - під час відсутності чоловіка зачала і народила дівчинку. Оскільки невідомо, чи живий чоловік, xанжескі налаштовані городяни піддають її щодо легкому показовому покаранню за можливу подружню зраду - вона прив'язана до ганебного стовпа і зобов'язана носити на одязі все життя вишиту червоними нитками букву «А» (скорочення від «адюльтер»).
Надалі інтерес до роману з боку його противників впав і відновився лише в середині XX століття. Було відзначено кілька безуспішних спроб заборонити книгу для вивчення в середній школі. У 1961 році батьки школярів в Мічигані виступили проти вивчення роману, заявивши що він «порнографічний і непристойний», а в 1977 мотивували свою вимогу тим, що в книзі йде мова про священика, «залучений в перелюб». У 1982 році батько зі штату Огайо зажадав вилучення книги з програми середньої школи, заявивши що це книга про «перелюбстві», «проституції» і «жінкоподібний священика».
У вступному нарисі до роману розповідається про рідне місто автора - Сейлемі, про його предків - пуританах-фанатиків, про роботу в сейлемской митниці і про людей, з якими йому довелося там зіткнутися. «Ні парадний, ні чорний хід митниці не веде в рай», і служба в цій установі не сприяє розквіту хороших задатків в людях. Одного разу, риючись в паперах, звалених в купу у величезній кімнаті на третьому поверсі митниці, автор знайшов рукопис якогось Джонатана П'ю, який помер вісімдесят років тому. Виявилося це життєписом Естер Прин, що жила в кінці XVII ст. Разом з паперами зберігався червоний клапоть, при уважному розгляді погляду постала дивовижно розшита кольоровими нитками літера «А», а коли автор доклав його до грудей, йому здалося, що він відчув опік. Звільнений після перемоги вігів з роботи, автор повернувся до літературних занять, і тут йому дуже знадобився працю містера П'ю.
Отже, з бостонської в'язниці виходить Естер Прин з немовлям на руках. На ній гарне плаття, яке вона пошила собі у в'язниці, на грудях - червона вишивка у вигляді букви «А» - перша буква слова Adulteress (перелюбниця). Все навколо засуджують поведінку Естер і її викликає наряд. Її ведуть на ринкову площу до помосту, де їй належить стояти до першої години дня під ворожими поглядами натовпу - таке покарання виніс суд за її гріх і відмову назвати ім'я батька новонародженої дочки. Стоячи біля ганебного стовпа, Естер згадує своє минуле життя, дитинство в старій Англії, немолодого, згорбленого вченого, з яким пов'язала свою долю. Обвівши поглядом натовп, вона помічає в задніх рядах людини, і той відразу опановує її думками. Людина цей, як і її чоловік, немолодий, у нього проникливий погляд дослідника і згорблена спина невтомного трудівника. Він розпитує оточуючих про те, хто вона така. Вони дивуються, що він нічого про неї не чув. Але людина пояснює, що він нетутешній, довго пробув в рабстві у язичників і ось тепер нарешті якийсь індіанець привів його в Бостон, щоб отримати викуп. Йому розповідають, що Естер Прин - дружина одного англійського вченого, який надумав перебратися до Нової Англії. Він послав дружину вперед, а сам затримався в Європі. За два роки життя в Бостоні Естер не отримала від нього жодної звістки і вирішила, що, ймовірно, він загинув. Суд взяв до уваги пом'якшувальну обставину і не засудив занепалу жінку на смерть, а лише засудив простояти три години помості у ганебного стовпа і до кінця життя носити на грудях знак безчестя. Всіх обурює, що вона не назвала ім'я співучасника гріха. Дивний бостонський священик Джон Вілсон переконує Естер відкрити ім'я спокусника, слідом за ним тремтячим від хвилювання голосом до неї звертається молодий пастор Димсдейл, чиєю прихожанкою вона була. Але молода жінка завзято мовчить, міцно притискаючи до грудей дитину.
Коли Естер повертається до в'язниці, до неї приходить той самий незнайомець, якого вона бачила на площі. Насправді це її чоловік, лікар, він називає себе тепер Роджером Чиллингуорт. Насамперед він заспокоює плаче дитини, потім дає ліки Естер. Вона боїться, що він її отруїть, але лікар обіцяє не мстити ні молодій жінці, ні дитині. Було занадто самовпевнено з його боку одружуватися на юній красивій дівчині і чекати від неї почуття. Естер завжди була з ним чесна і не прикидалася, що любить його. Вони обидва заподіяли, по суті, один одному зло і тепер квити. Чиллингуорт змушує її поклястися, що вона нікому не відкриє його справжнього імені і свого з ним спорідненості. Нехай всі вважають, що її чоловік помер. Він вирішує будь-що-будь дізнатися, з ким згрішила Естер, і помститися її коханому.
Вийшовши з в'язниці, Естер поселяється в покинутому будиночку на околиці Бостона і заробляє на життя рукоділлям. Вона настільки майстерна вишивальниця, що у неї немає відбою від замовників. Її дочка Перл зростає красунею, але має палким, мінливим характером, тому Естер з нею нелегко. Перл не хоче підкорятися жодним правилам, ніяким законам. Червона літера на грудях у матері назавжди врізалася їй в пам'ять.
Друк знехтуваним лежить на дівчинці: вона не схожа на інших дітей, не грає з ними. Помічаючи дивацтва у дівчинки і зневірившись довідатися, хто її батько, деякі городяни вважають дитину диявольським кодлом. Естер ніколи не розлучається з дочкою і всюди водить її з собою. Одного разу вони приходять до губернатора, щоб віддати замовлену їм пару парадних розшитих рукавичок. Губернатора немає вдома, і вони чекають його в саду. Губернатор повертається разом зі священиками Вілсоном і Димсдейлом. По дорозі вони говорили про те, що Перл - дитя гріха, тому варто було б забрати її у матері і передати в інші руки. Коли вони повідомляють про це Естер, та ні за що не погоджується віддати дочку. Пастор Вілсон вирішує з'ясувати, чи виховує її Естер в християнському дусі. Перл, яка знає навіть більше, ніж передбачено в її віці, упирається і на питання про те, хто її створив, відповідає, що мати знайшла її в рожевому кущі у дверей в'язниці. Побожні джентльмени жахаються: дівчинці вже три роки, а вона не знає про Бога.
Пізнання в медицині і побожність здобули Чиллингуорту повагу жителів Бостона. Незабаром після прибуття він обрав своїм духовним батьком преподобного Димсдейла. Всі парафіяни дуже шанували молодого богослова і були стурбовані його здоров'ям, різко погіршав в останні роки. Люди бачили в приїзді до їхнього міста вправного лікаря перст Провидіння і наполягали, щоб містер Димсдейл звернувся до нього за допомогою. В результаті молодий священик і старий лікар подружилися, а потім навіть і оселилися разом. Чиллингуорт, який наполегливо намагається відкрити таємницю Естер, все більше підпадає під владу одного-єдиного почуття - помсти. Відчувши палку натуру в молодому священику, він хоче проникнути в потаємні глибини його душі і для цього не зупиняється ні перед чим. Чиллингуорт постійно провокує Димсдейла розповісти йому про нерозкаяних грішників. Він стверджує, що виною тілесного недуги Димсдейла є душевна рана, і умовляє священика відкрити йому, лікаря, причину його страждань. Димсдейл вигукує: «Хто ти такий, щоб<...>ставати між страждальцем і Господом? » Але одного разу молодий священик міцно засинає вдень в кріслі і не прокидається навіть тоді, коли Чиллингуорт входить в кімнату. Старий підходить до нього, кладе руку хворому на груди, розстібає одяг, яку Димсдейл ніколи не знімав у присутності лікаря. Чиллингуорт торжествує - «так поводиться сатана, коли переконується, що дорогоцінна людська душа втрачена для небес і виграна для пекла».
Одного разу вночі Димсдейл йде на ринкову площу і стає біля ганебного стовпа. На зорі повз проходять Естер Прин і Перл. Священик гукає їх, вони піднімаються на поміст і стають поруч з ним. Темне небо раптом осяває - швидше за все це впав метеор. І тут вони помічають неподалік від помосту Чиллингуорта, який невідривно дивиться на них. Димсдейл каже Естер, що відчуває невимовний жах перед цією людиною, але Естер, пов'язана клятвою, що не відкриває йому таємниці Чиллингуорта.
Роки йдуть. Перл виповнюється сім років. Бездоганна поведінка Естер і її безкорислива допомога стражденним призводять до того, що жителі містечка починають ставитися до неї зі своєрідним повагою. Навіть червона буква відтепер здається їм символом не гріха, а внутрішньої сили.
Естер вирішує відкрити Димсдейлу, що Чиллингуорт її чоловік. Вона шукає зустрічі зі священиком. Нарешті випадково зустрічає його в лісі. Димсдейл говорить їй, як він страждає тому, що всі вважають його чистим і непорочним, між тим як він заплямував себе неправедним поведінкою. Його оточують брехня, порожнеча. Естер відкриває йому, хто ховається під ім'ям Чиллингуорта. Димсдейл лютує: з вини Естер він «оголював свою немічну злочинну душу перед поглядом того, хто таємно глумився над нею». Але він прощає Естер. Обидва вони вважають, що гріх Чиллингуорта ще страшніше, ніж їх гріх: він зазіхнув на святиню - на людську душу. Вони розуміють - Чиллингуорт замишляє нові підступи. Естер пропонує Димсдейлу бігти і почати нове життя. Естер домовляється зі шкіпером судна, що пливе в Брістоль, що він візьме на борт двох дорослих людей і дитини.
Судно має відплисти через три дні, а напередодні Димсдейл збирається прочитати проповідь. Але він відчуває, як у нього паморочиться голова. Чиллингуорт пропонує йому свою допомогу, Димсдейл відмовляється. Народ збирається на ринковій площі, щоб почути проповідь Димсдейла. Естер зустрічає в натовпі шкіпера Брістольського судна, і той повідомляє їй, що Чиллингуорт теж пливе з ними. Вона бачить на іншому кінці площі Чиллингуорта. Той зловісно посміхається їй. Димсдейл вимовляє блискучу проповідь. Починається святкова хода. Димсдейл вирішує покаятися перед народом. Чиллингуорт розуміє, що це полегшить борошна страждальця, зате жертва тепер вислизне від нього, він благає не накликати ганьбу на свій священний сан. Димсдейл просить Естер допомогти йому зійти на поміст. Він встає у ганебного стовпа і кається в своєму гріху перед народом. Потім він зриває одяг священика, оголюючи груди. Погляд його згасає, він помирає, підносячи хвалу Всевишньому.
Після смерті Димсдейла для Чиллингуорта життя втратило сенс. Він відразу постарів, і не минуло й року, як він помер. Все своє величезне багатство він заповідав маленькій Перл. Після смерті старого лікаря жінка і її дочка зникли. А історія Естер стала легендою. Через багато років Естер знову повернулася, добровільно надівши емблему ганьби. Вона самотньо живе в своєму старому будиночку на околиці Бостона. Перл, судячи з усього, щасливо вийшла заміж, пам'ятала про матір, писала їй, посилала подарунки і хотіла, щоб та жила з нею. Але Естер вважала, що має здійснитися спокутування. Коли вона померла, її поховали поруч з пастором Димсдейлом, але їх могили знаходилися на відстані один від одного, немов після смерті прах цих двох людей не повинен був змішатися.
Натаниел Готорн (Nathaniel Hawthorne) 1804 - 1864
Червона літера (The Scarlet Letter)
Роман (1850)
У вступному нарисі до роману розповідається про рідне місто автора - Сейлемі, про його предків - пуританах-фанатиків, про його роботу в сейлемской митниці і про людей, з якими йому довелося там зіткнутися. "Ні парадний, ні чорний хід митниці не веде в рай", і служба в цій установі не сприяє розквіту хороших задатків в людях. Одного разу, риючись в паперах, звалених в купу у величезній кімнаті на третьому поверсі митниці, автор знайшов рукопис якогось Джонатана П'ю, який помер вісімдесят років тому. Це було життєпис Естер Прин, що жила в кінці XVII ст. Разом з паперами зберігався червоний клапоть, при найближчому розгляді виявився дивовижно розшитій літерою "А"; коли автор доклав її до грудей, йому здалося, що він відчув опік. Звільнений після перемоги вігів, автор повернувся до літературних занять, для яких йому вельми знадобилися плоди праць містера П'ю.
З бостонської в'язниці виходить Естер Прин з немовлям на руках. На ній гарне плаття, яке вона пошила собі у в'язниці, на грудях його червона вишивка у вигляді букви "А" - перша буква слова Adulteress (перелюбниця). Всі засуджують поведінку Естер і її викликає наряд. Її ведуть на ринкову площу до помосту, де їй належить стояти до першої години дня під ворожими поглядами натовпу - таке покарання виніс їй суд за її гріх і за відмову назвати ім'я батька новонародженої дочки. Стоячи біля ганебного стовпа, Естер згадує своє минуле життя, дитинство в старій Англії, немолодого згорбленого вченого, з яким вона зв'язала свою долю. Обвівши поглядом натовп, вона помічає в задніх рядах людини, який негайно опановує її думками. Людина цей немолодий, у нього проникливий погляд дослідника і згорблена спина невтомного трудівника. Він розпитує оточуючих про те, хто вона така. Вони дивуються, що він нічого про неї не чув. Але він пояснює, що він нетутешній, довго був в рабстві у язичників, і ось тепер індіанець привів його в Бостон, щоб отримати викуп. Йому розповідають, що Естер Прин - дружина одного англійського вченого, який надумав перебратися до Нової Англії. Він послав дружину вперед, а сам затримався в Європі. За два роки життя в Бостоні Естер не отримала від нього жодної звістки: ймовірно, він загинув. Поблажливий суд взяв до уваги всі пом'якшувальні обставини і не засудив занепалу жінку на смерть, а засудив всього лише простояти три години помості у ганебного стовпа, а потім до кінця життя носити на грудях знак безчестя. Але всіх обурює, що вона не назвала ім'я співучасника гріха. Найстаріший бостонський священик Джон УІЛСОН переконує Естер відкрити ім'я спокусника, слідом за ним тремтячим від хвилювання голосом до неї звертається молодий пастор Димсдейл, чиєю прихожанкою вона була. Але молода жінка завзято мовчить, міцно притискаючи до грудей дитину.
Коли Естер повертається до в'язниці, до неї приходить той самий незнайомець, якого вона бачила на площі. Він лікар і називає себе Роджером Чиллингуорт. Насамперед він заспокоює дитину, потім дає ліки Естер. Вона боїться, що він її отруїть, але лікар обіцяє не мстити ні молодій жінці, ні дитині. Було занадто самовпевнено з його боку одружуватися на юній красивій дівчині і чекати від неї почуття. Естер завжди була з ним чесна і не прикидалася, що любить його. Так що вони обидва заподіяли один одному зло і квити. Але Чиллингуорт хоче дізнатися ім'я коханого Естер, ім'я людини, яка завдала зло їм обом. Естер відмовляється назвати його. Чиллингуорт змушує її поклястися, що вона нікому не відкриє його справжнього імені і свого з ним спорідненості. Нехай всі вважають, що її чоловік помер. Він вирішує будь-що-будь дізнатися, з ким згрішила Естер, і помститися її коханому.
Вийшовши з в'язниці, Естер поселяється в покинутому будиночку на околиці Бостона і заробляє на життя рукоділлям. Вона настільки майстерна вишивальниця, що у неї немає відбою від замовників. Вона купує собі тільки найнеобхідніше, а решту грошей роздає бідним, часто чуючи у відповідь образи замість подяки. Її дочка Перл красуня, але має палким і мінливим характером, так що Естер з нею нелегко. Перл не хоче підкорятися жодним правилам. Першим її свідомим враженням стала червона буква на грудях у Естер.
Друк знехтуваним лежить і на дівчинці: вона не схожа на інших дітей, не грає з ними. Бачачи дивацтва дівчинки і зневірившись довідатися, хто її батько, деякі городяни вважають її диявольським кодлом. Естер ніколи не розлучається з дочкою і всюди бере її з собою. Одного разу вони приходять до губернатора, щоб віддати замовлену їм пару парадних розшитих рукавичок. Губернатора немає вдома, і вони чекають його в саду. Губернатор повертається разом зі священиками Вілсоном і Димсдейлом. По дорозі вони говорили про те, що Перл - дитя гріха і слід забрати її у матері і передати в інші руки. Коли вони повідомляють про це Естер, вона не погоджується віддати дочку. Пастор УІЛСОН вирішує з'ясувати, чи виховує її Естер в християнському дусі. Перл, яка знає навіть більше, ніж передбачено в її віці, упирається і на питання про те, хто її створив, відповідає, що її ніхто не створив, просто мати знайшла її в рожевому кущі у дверей в'язниці. Побожні джентльмени жахаються: дівчинці вже три роки, а вона не знає, хто її створив. Вони вирішують забрати Перл у матері, і їй вдається залишити дочку у себе тільки завдяки заступництву пастора Димсдейла.
Пізнання в медицині і побожність здобули Чиллингуорту повагу жителів Бостона. Незабаром після прибуття він обрав своїм духовним батьком преподобного Димсдейла. Всі парафіяни дуже шанували молодого богослова і були стурбовані його здоров'ям, різко погіршав в останні роки. Люди бачили в приїзді до їхнього міста вправного лікаря перст Провидіння і наполягали, щоб містер Димсдейл звернувся до нього за допомогою. В результаті молодий священик і старий лікар подружилися, а потім навіть і оселилися разом. Чиллингуорт, який взявся за розслідування таємниці Естер із суворим неупередженістю судді, все більше підпадає під владу одного-єдиного почуття - помсти, яка підпорядковує собі всю його життя. Відчувши палку натуру молодого священика, він хоче проникнути в потаємні глибини його душі і для цього не зупиняється ні перед чим. Чиллингуорт весь час провокує Димсдейла, розповідаючи йому про нерозкаяних грішників. Він стверджує, що в основі тілесного недуги Димсдейла лежить душевна рана і вмовляє священика відкрити йому, лікаря, причину його душевних Страждань. Димсдейл вигукує: "Хто ти такий, щоб<...>ставати між страждальцем і його Господом? "Але одного разу молодий священик міцно засинає вдень в кріслі і не прокидається навіть тоді, коли Чиллингуорт входить в кімнату. Старий підходить до нього, кладе руку йому на груди і розстібає одяг, яку Димсдейл ніколи не знімав у присутності лікаря. Чиллингуорт торжествує - "так поводиться сатана, коли переконується, що дорогоцінна людська душа втрачена для небес і виграна для пекла". Димсдейл відчуває до Чиллингуорту неприязнь і картає себе за неї, не знаходячи для неї причини, а Чиллингуорт - "жалюгідне, самотнє істота, ще більш нещасна, ніж його жертва "- всіма силами намагається посилити душевні муки Димсдейла.
Одного разу вночі Димсдейл йде на ринкову площу і стає біля ганебного стовпа. На зорі повз проходять Естер Прин і Перл. Священик гукає їх, вони сходять на поміст і стають поруч з ним. Перл запитує Димсдейла, постоїть він тут з ними завтра вдень, але він відповідає, що в день Страшного суду вони будуть стояти всі втрьох перед престолом великого судії, але зараз ще не час і денне світло не повинен бачити їх втрьох. Темне небо раптом осяває - ймовірно, це світло метеора. Вони бачать недалеко від помосту Чиллингуорта, який невідривно дивиться на них. Димсдейл каже Естер, що відчуває невимовний жах перед цією людиною, але Естер, пов'язана клятвою, що не відкриває йому таємниці Чиллингуорта.
Роки йдуть. Перл виповнюється сім років. Бездоганна поведінка Естер і її безкорислива допомога стражденним призводять до того, що жителі містечка починають ставитися до неї зі своєрідним повагою. Навіть червона буква здається їм символом не гріха, а внутрішньої сили. Якось раз, гуляючи з Перл, Естер зустрічає Чиллингуорта і уражається зміні, що сталася в ньому за останні роки. Спокійне мудре обличчя вченого набуло хиже, жорстоке вираз, усмішка виглядає на ньому гримасою. Естер заговорює з ним, це перша їхня розмова з того разу, коли він взяв з неї клятву не розкривати його справжнього імені. Естер просить його не мучити Димсдейла: страждання, яким піддає його Чиллингуорт, гірше смерті. До того ж він мучиться на очах свого заклятого ворога, навіть не знаючи, хто він такий. Естер запитує, чому Чиллингуорт не мстить їй;
той відповідає, що за нього помстилася червона буква. Естер благає Чиллингуорта одуматися, він ще може врятуватися, адже це ненависть перетворила його з мудрого справедливого людини в диявола. У його влади пробачити, прощення людей, що завдали йому образу, стане його порятунком. Але Чиллингуорт не вміє прощати, його доля - ненависть і помста.
Естер вирішує відкрити Димсдейлу, що Чиллингуорт її чоловік. Вона шукає зустрічі зі священиком. Нарешті вона зустрічає його в лісі. Димсдейл говорить їй, як він страждає тому, що всі вважають його "чистим і непорочним, між тим як він заплямував себе гріхом. Його оточують брехня, порожнеча, смерть. Естер відкриває йому, хто ховається під ім'ям Чиллингуорта. Димсдейл лютує: по вини Естер він "оголював свою немічну злочинну душу перед поглядом того, хто таємно глумився над нею". Але він прощає Естер. Обидва вони вважають, що гріх Чиллингуорта ще страшніше, ніж їх гріх: він зазіхнув на святиню людського серця. вони розуміють - Чиллингуорт , знаючи, що Естер збирається розкрити Димсдейлу його таємницю, вигадував нові підступи. Естер пропонує Димсдейлу бігти і почати нове життя. Вона домовляється з шкіпером судна, що пливе в Брістоль, що він візьме на борт двох дорослих людей і дитини.
Судно має відплисти через три дні, а напередодні Димсдейл збирається прочитати проповідь на честь дня виборів. Але він відчуває, як у нього паморочиться голова. Чиллингуорт пропонує йому свою допомогу, але Димсдейл відмовляється. Народ збирається на ринковій площі, щоб почути проповідь Димсдейла. Естер зустрічає в натовпі шкіпера Брістольського судна, і він повідомляє їй, що Чиллингуорт також попливе з ними. Вона бачить на іншому кінці площі Чиллингуорта, який зловісно посміхається їй. Димсдейл вимовляє блискучу проповідь. Починається святкова хода, Димсдейл вирішує покаятися перед народом. Чиллингуорт, розуміючи, що це полегшить борошна страждальця, і відчуваючи, що жертва вислизає від нього, кидається до нього, благаючи не накликати ганьбу на свій священний сан. Димсдейл просить Естер допомогти йому зійти на поміст. Він встає у ганебного стовпа і кається в своєму гріху перед народом. На закінчення він зриває священицький шарф, оголюючи груди. Погляд його згасає, він помирає, останні його слова - хвала Всевишньому. По місту повзуть різні чутки: одні кажуть, що на грудях священика була червона буква - точну копію тієї, яку носила Естер Прин. Інші, навпаки, стверджують, що груди священика була чиста, але, відчуваючи наближення смерті, він побажав віддати Богові душу на руках занепалої жінки, щоб показати світу, як сумнівна праведність самого непорочного з людей.
Після смерті Димсдейла Чиллингуорт, що втратив сенс життя, відразу постарів, духовна і фізична сила разом покинули його. Не минуло й року, як він помер. Все своє величезне багатство він заповідав маленькій Перл. Після смерті старого лікаря Естер і її дочка зникли, а історія Естер стала легендою. Через багато років Естер повернулася і знову добровільно наділу емблему ганьби. Вона самотньо живе в своєму старому будиночку на околиці Бостона. Перл, судячи з усього, щасливо вийшла заміж, пам'ятала про матір, писала їй, посилала подарунки і була б рада, якби Естер жила з нею. Але Естер хотіла жити там, де відбувся її гріх, - вона вважала, що там же має здійснитися і спокутування. Коли вона померла, її поховали поруч з пастором Димсдейлом, але між двома могилами був залишений проміжок, немов навіть після смерті прах цих двох не мав права змішатися.
- Вконтакте 0
- Google+ 0
- ОК 0
- Facebook 0
