Гожа кухарка або пригоди короткий зміст. Поетика, проблематика, жанрова своєрідність роману М. Чулкова «Пригожа кухарка, або пригоди розпусної жінки. Поетика, проблематика і жанрове своєрідність роману М.Д. Чулкова «Пригожа кухарка,

Михайло Чулков

Гожа кухарка, або Пригода розпусної жінки

частина I

Його Високоповажності дійсному камергеру і різних орденів кавалеру Премногомілосердому моєму государеві [*] [*] - Тут вулиці ймення не буде через ту, щоб не помилитися. Книги приписуються людям, дивлячись за змістом їх і по додаванню тих людей, кому вони приносяться. Я ж бачив дуже багато таких книг, які приносять знатним панам, але замість того щоб чесноти їх збільшити, послужили вони їм сатирою. Так як би хто, бажаючи похвалити свого мецената, але не знаючи в похвалах толку і поміркованості, вельми безглуздо його вилаяв. І так, побоюючись цього і понад те не знаючи доброти складеної мною книги, нікому саме її б приписував. Титул же високопревосходительства прикрашає людину, того заради і я поставив його для прикраси моєї книги, проте не Високоповажністю бажаючи її прикрасити, але тими тільки буквами, з яких слово це набрано і надруковано; а наступний лист приношу всякому високопревосходітельному і високодобродетельному пану генералу, камергеру і кавалеру, якого неабиякі якості, поблажливості і милості вихваляти від щирого мого серця невсипно бажаю. Ваша Високоповажносте Милостивий государ! Все, що тільки є на світі, складена з тліну, отже, і пріпісуемая вам ця мною книга зроблена з тліну. Все на світі коловоротні; і так ця книга тепер є, якийсь час побуде, нарешті зітліє, пропаде і видет у всіх з пам'яті. Людина народиться на світло оглянути славу, честь і багатство, відчути радість і втіху, пройти біди, печалі і смутку; Так само й книга ця сталася на світло з тим, щоб знести їй деяку тінь похвали, переговори, критику, обурення і сором. Все це з нею збудеться, і нарешті перетвориться в прах, як і та людина, яка її хвалив або ганьбив. Під виглядом і під назвою книги бажання моє доручити самого себе під заступництво вашого високопревосходительства: бажання загальне всіх людей, які не мають у себе царських портретів. Виробляються люди гідні, отже, розум, чесноти і поблажливості ваші звели вас на цю високу ступінь. Вам споріднене надавати милості незаможним, а я зручний заслуговувати оні зі всякою пильністю. Хто ж ви такий, про те дізнається суспільство тоді, коли матиме щастя користуватися вашими благодійністю. Вашого високопревосходительства милостивого государя найнижчий слуга Автор сіючи книжки.

попереднє повідомлення

Ні звірі, ні скоти наук правосуддя не розуміють, Ні риби, ні гади читати не вміють. Чи не сперечаються про віршах між собою мухи І все літаючі духи. Ні прозою, ні віршем вони не говорять, Так стало, що вони і в книгу не дивляться. З цієї причини я зримою Читач мій улюбленої, Звичайно, буде людина, Який весь свій вік В науках і справах трудиться І вище хмари поняттям моститься. І нібито того він в думках не мав, Що розуму його і волі є межа. Всіх тварин залишаю, До тебе, о людино! я слова ці мої схиляю,Ти читець, Ділок, Писар. І словом вимовити ти багато розумієш, Догори дригом ти книги взяти, звичайно, не вмієш, А станеш з голови розглядати її, І будеш бачити в ній мистецтво все моє, Похибки мої все в неї знаходь, Але тільки ти, мій друг, не строго їх суди, Помилки зріднився нам, а слабкості пристойні, Похибки творити все смертні звичайні. З початку століття ми хоча в науках блукаємо, Однак мудреця такого не знаходимо, Який би в весь вік помилки не мав, Хоча б він до того і танцювати умів, А я не повчитися ні в дудку, ні танцювати, Так, отже, можу і промах дати.

гожа кухарка

Я думаю, що багато хто з наших сестер назвуть мене нескромним; але як цей порок здебільшого жінкам зроду, то, не бажаючи проти природи називатися скромною, пускати в нього з охотою. Побачить світ, побачивши, розбере; а розібравши і зваж мої справи, нехай найменш мене, якою він зволить. Відомо всім, що отримали ми перемогу під Полтавою] , На якому битві убитий нещасний чоловік мій. Він був не дворянин, не мав за собою сіл, отже, осталася я без всякого прожитку, носила на собі титул сержантській дружини, проте була бідна. Від роду мені було тоді дев'ятнадцять років, і для того бідність моя здавалася мені ще нестерпні; бо не знала я поводження людського, і не могла підшукати собі місця, і так зробив вільними через ту, що нас ні в які посади не визначають. У самий цей час наслідила я цю прислів'я: "Шей-де, вдова, широкі рукави, було б куди класти небильния слова". Весь світ на мене перекинувся і стільки в новій моєму житті мене зненавидів, що я не знала, куди прихилити мені голову. Все про мене перемовлялися, звинувачували і паплюжили мене тим, чого я зовсім не знала. Таким чином, удар було я в сльози; але чесна старенька, яка відома була всьому місту Києву, бо в нім я тоді перебувала, взяла мене під своє заступництво, і стільки шкодувала про моє нещастя, що на другий день вранці знайшла молодого і статного людини для мого розваги. Спершу здалася було я наполегливо, по через два дні охоче предприять слідувати її порад і забула зовсім свою печаль, яку відчувала я невступно два тижні після кончини мого чоловіка. Цей чоловік був більше молодий, ніж хороший, а я вродлива досить, а на "червоненькі квіточку і бджілка летить". Він був дворецький деякого пана в витрачав гроші без зупинки тому, що вони були прямо панські, а не його власні. Таким чином, були вони доказом любові його до мене і служили вічним заставою. Незабаром майже весь гостинний двір дізналися, що я велика мисливиця купувати потрібні речі і дрібниці, і щохвилини майже приростали в нашому будинку пожитки і прибувало маєток. Я твердо знала цю прислів'я, що "багатство породжує честь". Отже, найняла собі служницю і почала бути госпожою. Вміла я людьми командувати чи ні, про те до сама не знаю, та мені й не було тоді потреби входити в таку дрібницю, а досить того, що я ні за що сама взятися не хотіла, і їхала на моїй служниці так, як дурень на віслюку. Пан камердинер і сам бажав не менше за мене панувати, того заради найняв хлопчиська, щоб покоління було прислужував йому тоді, коли розмовляє він у мене, а у мене бував він безнадійно, отже, панування наше ні на хвилину не припинявся, і ми кричали на слуг так , як на своїх власних, били їх і лаяли, скільки нам завгодно було, за прислів'ям: "на що цього боля, коли дурневі є воля". Так ми ж надходили так, що "били дубьем, а платили рублем". Чим більше має оздоблення жінка, тим більше буває в ній полювання проходжуватися по місту, і від того наші сестри багато псуються і потрапляють під худі слідства. Я була задоволена всім, і всякий ясний день бувала на гульбищах, багато хто мене дізналися і багато хто хотів завести з мною знайомство. Колись близько півночі стукав у наших воріт людина, яка не стільки просився, а більше хотів вдертися силою. Ми б його і не пустили, однак сили нашої не вистачало, а пана камердинера у нас тоді не було; таким чином, послала я слугу відмикати, стара моя готова його зустріти і питати, а я тоді сховав і думала, що ні Паріс чи приїхав за Оленою через ту, що я була завидна жінка в тому місті; або, по крайней мере, так про себе думала. Відімкнули їм ворота, і увійшли вони в горницю двоє, один здавався з них слугою, а інший пан, хоча і одягнений був гірше першого. Не кажучи ні слова, сів він за стіл і, трохи посидівши, вийняти табакерку, обсипана діамантами. Стара моя негайно її оглядала, від чого боягузтво її змінних в радість, і перестала вона сих людей почуття ворогами нашого роду. Молодий цей і пригожий чоловік питав у неї, чи не тут живе Мартона, а так звані я, на що відповідала вона: "Я цього не знаю, а спершу в мого господаря". І так, прибіг до мене, говорила, щоб я їм здалася і що золота табакерка запевнила її про деяке счастии, і до того ж промовив цю прислів'я: "Аз не без очей, про себе бачу". У таких випадках і я була не промах, і на щастя моєму, що я не була ще тоді роздягнена, таким чином з'явиться до нового моєму Адоніду[ *] з урочистим особою і благородною пошібкою, і правду сказати, що прийнята їм була хоч і не за Венеру, однак за посередню богиню, по примовці: "По сукні зустрічають, а по розуму проводжають". У найперший раз здався він мені стільки ніжний, що в угодность його охоче б я кинула камердинера, а як подарував він мені ту табакерку, то вже мені і підло здалося мати сполучення з холопом. По золотому з алмазами подарунку уклала я, що ця людина не простої роду, в чому і не помилилася. Він був пан, та пан не останній. Перше це побачення було у нас торгом, і ми ні про що більше не говорили, як укладали контракт, він торгував мої принади, а я поступалася йому оні за пристойну ціну, і зобов'язав ми потім розписками, в яких була посередником любов, а власниця моя свідком; а як такі контракти не оголошуються ніколи в поліції, то залишився він у нас і без всякого наказного порядку непорушним. Пан поклав відвідувати мене часто, а я обіцяв приймати його у будь-який час, і так з тим розлучилися. [*] - Адонід - Адоніс - син кіпрського царя, рівний по красі безсмертним богам; коханий Афродіти (грец. міф.). Після виходу його, й не так раділа Венера даному їй яблуку, скільки милувалися я подарованої мені табакерки. Перевертають я її в руках, скільки хотіла, казала зі сто раз старій, слузі і служниці, і коли що говорила, то вказувала завжди табакерки і все приклади робила нею. А коли надзвичайна ця радість дозволила заспокоїти мені оскаженілий від подарунка розум і стомлені від непомірного кривляння члени, тоді поклала я її проти ліжка на столику і заснула; але втім і уві сні жваво вона представляє перед моїм обличчям за прислів'ям: "Хто нового не бачив, той і поношені радий". Правду сказати, що табакерка була кілька пообіта; але для мене здавалася вона нова, бо я зроду таких речей у себе не мала і мати їх ніколи не сподівалася. У десятій годині після півночі завітав до мене колишній мій тяганина; зізнаюся, що так скоро отбояріться його совість мене зазрела, а не бажаючи мати з ним компанії, притвор я хворою; а люб'язний для мене подарунок забула зняти зі столика, і як скоро він його побачив, то взяв в руку і, подивившись кілька, питав мене, де я взяла таку річ; я йому сказала, що я купила. - Стривай, моя пані, - говорив він мені, - я з тобою інакшості переробити. Табакерка ця мого пана, і він вчерась тільки її програв в карти, як сам мені про те сказав, так скоро купити тобі її ніде, і вона тобі подарована якимось марнотратом, то це станеться. Я по цих пір думав, що я один тільки знаком тобі, а тепер бачу, що і все місто відвідує тебе по черзі. Я негайно покажу всім, скільки ти чудова, тепер же піду і, привівши коней, обберу тебе до нитки, наживай від іншого, а моє поверни все до краплі. Вимовивши це, він пішов і залишив мене в жахливому страху; ми не знали, що тоді робити, бігти нам було нікуди, а захистити нас було нікому; бо у таких людей, яка була я тоді, приятелів не буває, причиною тому непомірна наша гордість. І так поклали чекати неодмінного нещастя і розставання з нашим пануванням. На нового коханця ще я стільки не сподівалася і думала, що коли побачить він мене бідною, то, звичайно, кине. Будь-яке предвещеніе тоді для нас було зле, і я б погодилася тоді краще померти, ніж розлучитися з моїм маєтком, стільки-то я його почитала і любила. З півгодини часу через прийшов до мене новий коханець, до пущему моєму нещастя; що мені мало робити? Я була тоді вся в безладді, смерть до мене наближається, і ще Нова людинаповинен бути свідком нещастя мого і лайки. Побачивши мене в сльозах, прив'язався він до мене і почав мене питати; я йому нічого не відповідала і кинулася в постелю. У самий той час увійшов камердинер у двір і, ідучи в світлицю, кричав: "Я з тобою переробити!" Але, побачивши стоїть біля ліжка моєї людини, схопив з голови своєї капелюх і дуже злякався, так що не міг говорити більше ні слова. Новий мій коханець питав його, з ким він посварився і навіщо зайшов в таке місце. Боягузтво його собі не дозволяли йому гарненько порозумітися, і так збрехав він разів зо два або три без правил, а як пан закричав йому, щоб він пішов додому, то тим діло й скінчилося. В одну хвилину, як превелика гора з плечей моїх звалила, і мені здавалося, що жахлива хмара бід моїх так скоро пробігла, що не встигла закрити і сонця. Неважко мені було розібрати, що проміняла я слугу на пана, і дізналася абсолютно, що гнів камердинерів в той час не є небезпечним, коли його ж пан тримає мою сторону. Мені треба було зовсім переодягнутися, тобто перевернутися зі страху в невимовну радість, а як я часто читав книжку "Бабині виверти" та прилеглій, щоб навчитися їм, то перетворення це здавалося мені не дуже хитромудрою. Почала я помаленьку охати так, як ніби-то ще вчилася в разі потреби разнемогаться, і сказала Светоній, так називався мій коханець, що став мені деякий припадок. Тут-то дізналася я прихильність його до мене і рачение. В одну хвилину послав він по лікаря, який хоча і приїхав, проте зовсім мені був ненадобен, а пан Светон і одним словом зручний був зцілити мене від найсильнішої гарячки. З цього часу визначив він мені двох людей своїх власних до моїх послуг, надіслав мені в той же день срібний сервіз, иль просто посуд; і в найперший раз, як села я їсти з моєю старою, яка, правду вимовити, не вміла сісти до Ставцев особою і взятися за ложку, та й я була тоді трохи її посмисленнее, то вимовила про себе цю прислів'я: "доселева Макар гряди копав, а нині Макар в воєводи потрапив ". Счастие нікому не дає звіту в своїх справах, вільно йому просимо і осла губернатором, а пугача зробити в воєводські товариші. Адонід мій був людиною світський і знав дійсно, як поступається в справах любовних. Вранці надіслав до мене свого камердинера, а мого колишнього коханця - чого він не відав, - з подарунками. Оно привіз мені цілу ношу жіночих уборів, і кланявся мені так, як пані, а не так, як своїй коханці, і коли я просила його, щоб він сів, то відповідав він мені дуже чемно, що цієї честі для нього дуже багато. Дивно мені було дуже, що одна ніч зробила мене госпожою і володарки над моїм перш колишнім командиром. Прийняла я подарунки з важливим і благородним видом так, як належить коханці знатного пана, і, вийнявши з кишені полуимпериал, дала його камердинерові, який прийняв у мене і зітхнув вельми від чистого серця, потім просив, щоб я вислухала у нього щось наодинці, і коли вийшли ми в іншу кімнату, то став він переді мною на коліна і говорив наступне: - Государиня моя! тепер, я вже не той, який мав намір обібрати у вас все, я вам все поступаюся, володійте їм за прислів'ям: "Гроші залізо, плаття тлін; але шкіра все нам дорожче". Прошу вас про одну тільки милості, Не кажіть моєму панові, що я був вам знаком; а в подяку за це я буду тримати вашу сторону і допоможу вам розоряти його до кінця. Зізнаюся, скільки я не була безсовісна і срібролюбиві, однак таке камердінерово старанність до свого пана здалося мені непридатним. Втім, чеснота мені була і видали незнайома, і так на двох словах погодився ми з колишнім моїм коханцем промотувати його пана; проте не удалося нам зробити наміри нашого в дійство, за прислів'ям: "Не завжди-де коту масниця, буває і великий пост". А що стало на заваді, то можна побачити далі, якщо пан читач не скупив ще читати моє пригоду. З тиждень часу насолоджуватися я венериної гідністю і не проміняла б долі моєї ні на який скарб в світлі; але як усім відомо, що щастя недовговічне і немає нічого його не постійно, то фортуна моя посковзнулася і пішла зовсім вже іншим порядком. Светон отримав лист від батька, який писав йому, щоб він дуже скоро був через ту, що батько його відчував себе набагато слабким і відчайдушним цьому житті. Лист це призвело в таку замисленість мого коханця, що він не знав, що зі мною робити; батьківська хвороба була йому чутлива, але розставання зі мною перевершувало ону несказанно. Ніжності любовні поступилися на час місце вигадкам; оні починають про мене, про мене і скінчилися, я була предметом Светонова занепокоєння, і я одна втішала його в цей печалі, і він би охоче бажав позбутися батька, тільки б не розлучитися зі мною. "Добрий кінь не без вершника, а чесна людина не без одного". Сусід Светоній, бачачи його у великій печалі, запропонував йому такий засіб: Светоній їхати зі мною разом і, привізши мене, залишити в його селі, яка від Светонових сіл відстоїть тільки шістьма верстами; а він відпише до свого брата про прийняття мене і про частування і назве мене близькою Женіної рідних, і що Светон може відвідувати мене тамо, коли він зволить, без всякого божевілля. Як запропоновано, так і зроблено, і за таку гарну вигадку подарував коханець мій сусіда свого перстень, вартістю в п'ятсот карбованців. У той же самий день зібралися ми і поїхали. Вихованка моя не хотіла за мною слідувати, і так залишила я її на своєму місці, і нагородила стільки щедро, скільки треба було коханці знатного пана; а розлучитися з нею без сліз, бо я не знала, що то є на світі подяку, і про те ні від кого не чула, а думала, що і без неї прожити на світі можливо. В середині нашого шляху оголосив мені Светон, що він одружений, і одружився недавно, і запевнив мене, що дружини своєї не любить, причина того, що батьки часто одружують своїх дітей не на тих, кого захочуть діти, але умовляються самі між собою і зобов'язувався до того дітей, чому рідко буває згоду між чоловіком і жінкою. Светон запевняв мене, що так само і з ним повелися; проте відомість ця коштувала мені добрих пігулок, і від того я в два дні так схудла, як ніби-то з місяць лежала в гарячці. Я не сумувала про те, що лішуся мого коханця, але боялася я нічого, яке набагато страшніше було любовної розлуки. Я б могла, або відчувала себе здатною в один день перенести три розлучення з коханцем, ніж один такий прийом, яким пригощали благородні дружини нашу братію за викрадення їхніх чоловіків; а серце моє прямо передчувало таку бурю, і я б охоче погодилася назад вернутися, ніж слідувати за Светоній, але він, люблячи мене, на жаль моєму, дуже багато, не хотів про це й чути і умовляв мене, що дружина повинна йому коритися і приймати все те за гарне, що тільки йому завгодно. Така пісня була б мені приємна в місті, але тут чим ближче під'їжджала я до села, тим більше страх в мені вряди-годи множився, за прислів'ям: "Чи знає-де кішка, чиє м'ясо вона з'їла". Нарешті привезли мене в призначений мені місце, де прийнята була я з великою радістю, бо брат того, який писав лист, подумав і в Підлипного, що я дружини його рідня. Таким чином подякувала я Светоній, що він робив мені товариство в дорозі, і залишилася тут всім задоволені. Другого дня вранці, ще не встигло рассвенуть, коханець мій завітав до мене для відвідування, він мене надзвичайно обрадував, сказавши, що батько його зовсім видужав і що ми дуже скоро вирушимо знову в місто. - Дружина моя хоче зі мною їхати, - говорив він мені ще, - але це так дивно переробити, як двічі два чотири, і вона знову залишиться тут. Таким чином, готовий знову в дорогу, мали досить часте побачення, і правду сказати, що пан Светон більше перебував зі мною, ніж був удома, що і зробив нарешті причиною мого нещастя. Дружина баритись не буде підозрювати свого співмешканця і, уведав від людей, хоча і міцно їм було замовлено казати про моє перебування, послала вона за господарем того будинку, в якому я перебувала, і без далеких манівців розібрала негайно мою гідність і погодилася з господарем вивідати то зовсім для того, що і той вже підозрював мене, за прислів'ям: "Шило в мішку не сховаєш" або: "Видно сокіл і по польоту". В деякий час, коли сиділи ми одні з Светонія і по слабкості людської впустили в любов, в саме той час відчинився шафа, який, на біду мою, стояв в тій кімнаті, з оного вийшла жінка і сказала нам: "Час добрий, друзі мої ! " Коханець мій зістрибнув, а я схопилася, він пішов з кімнати, а я терпіла ударів з десяток долонею по щоках; це був початок; а про кінець я не скажу з чемності до себе. Досить і того, що незабаром з'явиться я на чистому полі, не маючи нічого і без провідника. Гірко мені тоді було, і відчувала я прямо своє нещастя, яке оточувало мене з усіх боків, але що ж було робити? "Не має рації ведмідь, що корову з'їв, не права і корова, що в ліс забрела". Ліси і поля мені були незнайомі, вони були мені не коханці не приваблювала моєї красою і мені нічого не давали, отже, знаходиться я в крайній бідності. До вечора натрапила я на деяку село, де змушена була проміняти шовкове плаття на селянський одяг; бо совість мене зазірала подорожувати в нім, а в той час ще не прижилася я в неї. Таким чином, обмундированого я терпінням і тою одежею і вирушив у дорогу. В дорозі нічого зі мною важливого не сталося, вимикаючи того, що я з важливих бідних була важлива бідна, але такі описи не всякий читає з охотою. Багатий боїться збіднювати, а вбогому вона вже набридла. Отже, тлумачення про шляхи моєму відкладалися в сторону; а буду говорити про те, що може звеселяючи читача. За календарним знакам прибула я в Москву в середу, а день цей означається у нас давнім язичницьким богом Меркурієм; Меркурій же був бог крутійства, отже, як ніби-то його поміччю визначити я в кухарки до секретаря. Інший весела людина промовив, що попався-де вогонь до сіна; проте нерідко і помилитися можна. Секретар був людина набожна; він ніколи не вставав і не лягав спати, не помолившись богу, перед обідом і перед вечерею читав звичайні молитви вголос і мив завжди руки, не пропускав жодного неділі і бував завжди у обідні, а в дванадесятих свята їздив розвозити поклони або брав оні сам від чолобитників. Будь-яке ранок стояв він по дві години на молитві, а дружина його в той час в передній світлиці вправлятися в хабарах і брала всячиною. Коли ж саділіся вони пити чай, то маленький їхній син подавав йому реєстр поімянно всіх людей, які були в нього в той ранок, і хто що і скільки приніс, таким чином, залежно від розміру принесення, вирішив він і справи в наказі. В цей час дізналася я, що всі, хто служить секретарські користуються хабарами так, як і їх пан. Коли поїде він до наказу, то співмешканка його починає переглядати подарунки, багато бере собі, а іншими ділить служителів. В один тиждень отримала я хусток з вісім, вимикаючи кренделів і яблук, якими ми кожного дня задовольнялися. Спершу секретарська дружина мене полюбила, через ту, що "рибалка рибалку далеко в плесі бачить". Вона була жінка податлива і частіше зраджувала чоловікові, ніж намагатися спостерігати до нього вірність, чого, правду кажучи, не пильно він і вимагав для того, що зиск спостерігав він більше, ніж свою чесність; бо він думав, що і без честі будинок його може бути рясний так, як повна чаша. Понад цього похвального обдарування дружина його дотримуватися різних вин, в яких не мала вона ніколи потреби, отже, була вона тільки тоді тверезою, коли вставала вранці з ліжка. Я ж не мала за собою цього пороку, і так не могла робити їй компанії в цьому; але в іншому у всьому була її повірниць. Щасливе мій стан вийшло було у мене зовсім з голови, але нагадав мені оне безграмотний канцелярист, який жив у секретаря в будинку для листування з чорного набіло. Вельми мені було дивно, що він, не вміючи грамоті, умів в мене закохатися, а я перш думала, що любов ніколи не заходить в Подьяческая серця. Чудовий він був на посаді канцеляриста, але на посаді коханця здався мені ще чудняе. Дізнався він любов, але тільки не відав того, з якого кінця за неї вхопитися і як до неї пристати. По-перше, почав він мені прімігівать і кивати головою, я зрозуміла його намір і предприять над ним посміятися. Бажаючи перш уведав його розум, задала я йому три завдання, щоб він мені оні вирішив: хто розумніший за всіх в місті, хто вчений і хто добродійні всіх. Другого дня вранці розмовляв він мені так: - Я не знаходжу нікого розумнішого нашого секретаря, який вирішить всі справи без зупинки і доповідає про них завжди по порядку; а вчені немає деякого стряпчого, який читає майже всі укази напам'ять і часто змушує мовчати суддів; хто ж добродійні всіх, про це я не відаю, та думаю, що і багато хто з канцелярського племені про те тобі не скажуть; бо рідко ми чуємо про чесноти. Вислухавши його, я усміхнулася, а він продовжував говорити: - Що, хіба ти думаєш, що поети розумніший за всіх людей з своїми кавикамі і точками? Якщо б попалися вони до нас в наказ, то забули б ставити крапки, коли б з ними ж насиділися без хліба. А напередодні не знаю як занесли до нас оду якогось Ломоносова, так ми всім наказом розібрати її не вміли; та що більше говорити, сам секретар сказав, що це брудні і не варто вона останньої канцелярської записки. Так тлумачив коханець мій про вчених людей, а я чаю, першому би з них не дав він у себе місця і в копістах. Розібрав ж він скоро, що розум його не була на мій смак, і бути ним мені він не сподобався, таким чином предприять догодити подарунками. Чого заради почав докладати зусиль переписувати справи, і правду сказати, то станом його дарував він мене досить; бо за будь-яку переписку брав він завжди потрійну ціну, і кажуть, що у них так і ведеться: коли наказний під заступництвом секретарським, то за все про все отримує втричі. В цей час потужила я про Светоній і іноді, порівнюючи канцеляриста з ним, плакала гірко, а це сталося тому, що я була дурна, а нині наші сестри надходять не так, вони завжди бажають позбутися скоріше знатного пана, щоб відшукати незабаром іншого і почати знову розживатися, і для того-то жодної нашої сестри, тобто такий же пригожої кухарки, як я, в цілому державі не відшукаєш вірною, щоб яка не хотіла мати раптом по три і по чотири коханця. Піклуванням і працями канцелярістовимі мала я на собі платтячко вже чистіше, і так приїжджають до пані секретарці поклонник почали поглядати на мене поумільнее, ніж на господиню, що їй дуже не сподобалося; таким чином, відмовила вона мені від своєї служби. Вийшовши з цього будинку, не тужила я багато; бо ні з ким було розлучатися, отже, нічого я і не позбавлялася. На другий день завітав до мене сводчік, з особи його побачила я, що він знайшов мені неабияку місце, а для нього це було вигідно для того, що яке місце, така йому і плата за відшукання оного. Сказав він мені, щоб я прибрав краще, бо там, де я буду жити, не послуги мої потребни, але потрібно особа. Можу сказати, що я одягатися вміла, лише тільки б було будь-що; причепурившись досить неабияк, відправився ми в шлях, і коли прийшли до того двору, то звелів він мені постояти біля воріт, а сам пішов повідомити господаря про моє пришестя і запитати його, чи можна мені увійти до нього, і потім вибіг дуже скоро і велів мені йти за собою. Коли увійшла я в світлицю, то побачила людину скоєних вже років, що мав довгі віющіеся вуса і орлиний ніс. Він був відставний підполковник, службовець в гусарських полках. Тоді сидів він у кріслах і вважав срібні гроші; побачивши мене, підвівся кілька, сказав мені: "Здрастуй, шановна пані", - і просив, щоб я сіла, потім наказав слузі нагріти води на чай і почав зі мною розмовляти. - Я, пані, удівець, і вже цього буде днів з вісім, як померла моя дружина, мені ж років уже досить, і доживаю я сьомий десяток, так доглядати за будинком велика для мене тягарем. Мені неодмінно потребна жінка таких років, як ви, щоб скрізь могла доглянути, тобто в коморі, в погребі, на кухні і в моїй спальні, а мені вже, право, не під лети тягатися всякий день по всіх цих місцях. На слуг я не покладаюся, правда є у мене і кухарка, але їй більше вже сорока років, отже, вона не стільки моторна, як молода особа, і багато переглянути може. Що ж стосується до плати, то аж ніяк рядитися я не маю наміру, а дивлячись по послугах, так і я дякувати буду, мені ж не Аредови повіки жити, а як умру, то і все залишиться, і зовсім не знаю кому, бо я людина чужинних і тут у мене рідні нікого немає. А коли ж наглядачка моя прийде мені по серцю, то я зроблю її спадкоємицею всього мого маєтку. Я чув, пані! - промовив він, - що ви шукаєте такого місця, то якщо вам завгодно, завітайте залишіться в моєму будинку, я буду вам надзвичайно радий і не сумніваюся в тому, щоб ви не знали дуже добре домашньої економії. Я не так була дурна, щоб стала відмовлятися від такої пропозиції. Маєток Старикове мені сподобалося, і я негайно предприять догоджати його грошей. Коли ж я згоден на те, то завітав він сводчік п'ять рублів грошей, і кілька ще домашнього запасу за те, що підшукав він йому наглядачку по серцю; оне примітила я з очей і з щедрості під-полковницької. Сказала я йому, що мені треба з'їздити і перевезти маленьке мій маєток, але він не хотів на те погодитися і говорив, що мені нічого не треба. - Ось вам ключі, пані, від усього жінчиного сукні, воно вам, звичайно, буде впору, вживайте його, як ви бажаєте, а його буде досить. Таким чином в одну годину прийняла я владу в будинку і все його маєток до себе на руки, а години з два тому отримала команду і над господарем, бо він не забариться відкритися мені, що надзвичайно у мене закохався і що якщо я його залишу, - - говорив він мені, - то він, не доживши століття, помре. Жадібність до нарядів трохи часу дозволяла мені зволікати, пішла я по скринях, в яких знайшла досить неабиякої сукні; але найбільше перлам, якого я ще зроду не бачила і не мала на собі. Зрадівши тому занадто і забувши благопристойність, в найперший день початку його перенизувати по-своєму, а пан гусарський підполковник, надягши окуляри, допомагав мені в моїй роботі і, вибираючи великі зерна, подавав мені для нізанія і цілувати мої руки. Коли наспів час до обіду, я з ним обідала, з ним вечеряла і після вечері була з ним разом. Дні наші текли в великому задоволенні з боку мого коханця; правду вимовити, і я була не задоволена: багатство мене веселило, за прислів'ям: "Золото хоча не говорить, однак добра багато творить". Але старість його кілька мене турбувала; проте зносила я оне терпляче так, як великодушна і постійна жінка. Втім, з дому мені нікуди не дозволялося вийти; хіба тільки до церкви, та й то вельми рідко, а в одні дванадесятих свята. Це мені здавалося кілька неміло через ту, що жінці таких років, в яких, я була тоді, не стільки потребна їжа, скільки треба гуляння, та я ж була і всім задоволена; а в великому задоволенні домашня неволя пущі міцної в'язниці. Жили ми тоді у Миколи (що на курячих ніжках). Таким чином, під час свята зібралися я до обідні і вбралася стільки чудово, скільки мені заманулося, і так йод смотрением стародавнього мого коханця прийшла до церкви і стала тут, де зазвичай стають боярині. А як проводжав мене підполковник з великою чемністю, то всякий не смів потіснити мене або чим-небудь стурбувати, понеже плаття і повагу мого коханця робили мене великою госпожою. А я, щоб не упустити мені до себе людського поваги, дивилася на всіх гордо і не говорила ні з ким ні слова. Біля правого кліросу стояв не знаю якоїсь молодик; собою був він дуже хороший і одягнений непогано. Він у всю обідню не зводив з мене очей і в благопристойне час робив мені іноді такі знаки, які відомі тільки нам, та ще ревнивим чоловікам і коханцям. Оне примітив мій старий і, не чекай закінчення Служби Божої, підійшов до мене і кликав меня_ вельми чемно, щоб я пішла додому. Оне показалося мені дуже непристойно, і так не узгоджувалася я з його проханням. Коханець мій, побоюючись прогнівити мене, змушений був залишитися до закінчення; проте не відійшов від мене і став біля. Я помічала, але думаю, що і інші не упустили той же зробити; вид особи коханця мого щохвилини змінювався, іноді здавався він блідий так, як ніби-то готувався до бою, іноді кидало його в жар, і робився він червоно Кармазін, коли людина його покривалося холодним потом і, словом, був він в такому безладді, як ніби б людина божевільний. Після закінчення Служби Божої взяв він мене за руку так міцно, що я змушена була нагадати йому про мою болю. Рука його настільки сильно тремтіла, що і я перебувала від того в русі. І так в такому невимовному безладді прийшли ми додому. Як скоро увійшли в світлицю, то підполковник говорив мені наступне: - Ні, пані, мало я знаю розбирати жіночу красу і красу; ви більше прекрасна, ніж я про вас думав; у чому вибачити ви мене можете. Воістину сказати, ви російська Олена, а що кажуть про Венеру, то таким бредням я не вірю. Все молокососи збиратися бути Паріс і продають очі свої на вас. Визволи мене доля, щоб доля нещасного Менелая НЕ НАСТУПНІ зі мною. Однак скільки сил моїх буде, стану опиратися цим викрадачам. Я маю розум, силу і багатство, але що вони мені допоможуть, якщо ти, прекрасна, не відчуватимеш до мене такої любові, яку я маю до тебе. При цих словах кинувся він переді мною па коліна і облився сльозами. Таким чином, примушена я була вступити на посаду пристрасної коханки, підняла його з колін і в знак мого запевнення цілувала в губи і говорила йому так: - Найдорожчий мій, чи можливо, щоб я була тобі невірною стала й змінила на самому початку гарячої моєї любові; одна смерть мене з тобою розлучить; але і в труні буду я згадувати твоє до мене повагу. В твою угодность заперечує я від усього світу чоловіків, і жоден спокусити мене не може, заспокойся, мій найдорожчий! Вірна і нелицемірна твоя коханка Map-топа просить про те тебе зі сльозами. Вислухавши це, беззубий мій Адонід кілька вгамувався; проте настільки багато коштували йому погляди молодої людини на мене, що він, не обідав, ліг спати і в півгодини раз п'ять прокидався і кричав іноді: "прости", з усієї сили іноді: "постій", а іноді: "пропав я"; бо мрій йому, що мене викрали або я його зрадила. Через кілька днів прийшла людина в наш будинок і просив підполковника, щоб він взяв його до себе на службу. Старий відмовив йому з першого разу, але людина сильно міцнів і вихваляв сам себе з усієї сили. Винять іашпорт, хотів би мовити його підполковнику і говорив, що жодна чесна людина стільки атестатів не має, скільки ок. Слова його показати мені досить зрозуміло, бо хто чим намірився прогодувати свою голову, то неодмінно докладати зусиль повинен, щоб знати мистецтво то зовсім. Таким чином, взяла я у нього подивитися атестати і, перебираючи оні, знайшла між ними лист, підписаний на моє ім'я, вийняти я його обережно і підлогу ожила в кишеню, а атестати віддала слузі назад і сказала, щоб він прийшов завтра вранці і ми подумаємо , прийняти його чи ні. Хоча я була і невелика мисливиця зраджувати своїм коханцям, але вроджене в нас мінливість не давало мені більше зволікати, пішла в іншу кімнату, розгорнула листа і знайшла в ньому наступне пояснення."Цариця моя! Полюбити когось складається це не від нас залежить. Все прекрасне на світі притягує до себе почуття наші і розум. Ви прекрасна, і для того полонили моє серце тоді, коли я в перший раз побачив вас в церкві, мені здавалося тоді що прекрасні очіваші говорили замість вашого серця. Отже, уверясь сім, наважився вам порозумітися, в безсумнівною будучи надії, що ви мене хоча і не полюбили, однак, можливо, не зовсім ненавидите.

Обожнювач краси Ваше Ахалая ".

Слуга ваш Свідаль ".

Прочитавши це лист, Ахалая зблід, мабуть злякався, через ту, що він дуже був неіскусен до призначених поєдинків, і це случилося з ним в перший раз у всю його життя. Однак, зібравши хоча останні сили, сказав він слузі, що задоволення його пана як йому завгодно і, дуже мало посидить у мене, без всіх любовних церемоній зі мною розлучився і поїхав від мене вельми збентежений і в превеликою боягузтва. Треба зізнатися, що призначений їх поєдинок як мене, так і мою наглядачку привів в неабияку рух, ми не знали, що тоді робити, куди бігти і де сховатися, бо я вже дізналася, як добре сидіти в тюрмі за міцними сторожами. Всю ніч ми проплакали і нітрохи не спали, я побоювався худого з того слідства і від щирого мого серця шкодувала Свідаля, по чому дізналася, що я його полюбила. Дві неіз'ясненние пристрасті терзали моє серце і не давали мені ні на хвилину спокою, і коли настав той час, в який повинно було відбуватися їх бій, позбулася я всіх почуттів, кинулася без пам'яті в постелю і перебувала у ньому безпам'ятстві години зо два або більше. Всі наші домашні, стоячи поруч зі мною, плакали, вони жалкували мене і боялися власну загибіль, одним словом, будинок наш наповнений був тоді плачем і риданням, а я знаходив без пам'яті. Втім, хоча я була і не зовсім неабиякого поведінки, але в такому разі не сумніваюся, щоб я багатьом доброчесним людям здалася жалюгідні і достойною їх допомоги. На початку дванадцятої години прибіг в мою кімнату Ахалая і, схопивши мене за руку, підняв з ліжка. Він ледь утримував своє дихання і був у великій боягузтва, кинувся переді мною на коліна і говорив так: - Государиня моя! не входячи в ваш стан, любив я вас надзвичайно, недоліки мої були причиною того, що я вас обдурив, але, виїхавши від вас, дізнався я тоді, що ніяк мені не можна було без вас бути спокійним, того заради повернувся я в Москву і , дізнавшись, що ви перебуваєте в нещасті, намагався всіма силами вам допомогти, що мені і вдалося. Нарешті поклав я неодмінно виконати моє дане вам обіцянку і намірився на вас одружуватися; але немилосердний доля позбавляє мене цього задоволення, в цей же час повинен я залишити Москву і потім всю Росію. Я нещаслива людина і схильний до тепер жорстокому катуванню. Прости, прекрасна, навіки, я застрелив Свідаля. При цих словах ошиб мене непритомність, і я впала в постелю, він же, поцілував мою руку, пішов від мене поспішно з великими сльозами і прикрістю, приписуючи мій непритомність моєму з ним розставання. У цьому-то випадку дізналася я прямо, що то є справжня пристрасть любовна. Почувши про смерть Свідалевой, кров у мені охолола, гортань мій висох і губи запеклася, і я насилу вимовляла моє дихання. Думала, що лішілася усього світу, коли лішілася Свідаля, і позбавлення моєму житті уходила тоді мені ні в що, я зовсім готова була піти йому в пекло. Будь-яка напасть в своїм серці не могла зрівнятися з цим моїм нещастям. Прочинилися ключі з очей моїх, і катіліся по обличчю сльози без всякого утримання, представлявся він вельми жваво переді мною, всі його принади, ніжності і учтівство мешкали в очах моїх невідступно, рвали я без всякої пощади, і невситима скорботу з'їдала моє стражденні серце. Будь-яка смерть тоді вже була мені не страшна, і я готова була все зазнати і приступити без боязкості до смерті, тільки щоб оплатити Свідалю за втрачені його життя, чому була причиною я, з усіх нещаслива на світлі. Наглядачка моя багато разів приступала до мене і радила бігти з міста, але я не стільки думала про свою погибель, скільки шкодувала про кончину Свідалевой. У самому болісному неспокої проводила я той день і наступну ніч і зовсім впадала у відчай у своєму житті. Вранці лежала я в ліжку в великому безладді і уявляла мертвого Свідаля. Аж ось він переді мною і, бросясь до мене, цілувати мої руки. Скільки сил моїх було, я закричала і прийшла в безпам'ятство. Домашні всі кинулися до мене і запевняли мене, що Свідаль стоїть переді мною не мертвий, але живий, і що це не привид, але справжня бувальщина. Скільки важко мені було з великого відчаю прийти в надмірну радість, оне відчувала я в моїй нутрощі, від чого після немогла я довго. Схопившись з ліжка, кинулася в його обійми, але і тут ще не вірила, що він живий знаходиться переді мною; проте в таких випадках запевнення робиться скоро. Він почав говорити і запевняти мене в своїй любові, а мертві ніколи не висловлюються в таку пристрасть. Таким чином, дізналася я дійсно, що він живий і любить мене стільки ж, скільки я його, або, може бути, і менше, в чому ми з ним не виряджалися, а полюбили один одного без усякого торгу. Захоплення нашого в цьому випадку описувати я не буду для того, що зайве буде входити в усі подробиці слів, дій і руху, які виробляються в любовному нестямі, і багато хто вже різними дослідами переконалися, що через деякий час пристрасть захопленого зовсім пропадає і зовсім забувається все , що коханець тоді говорив, точно так, як хворий після гарячки або божевільний отямився. Посада тільки одна від початку світу, і вона примушує нас до доброго, для того не всякому і мила, і так наробили ми довільно різних посад, які зобов'язують нас до всячину. З цих посад вибрала я одну, по якій запитала мого коханця, яким чином звільнився він від смерті, на що той відповів мені такими словами: - Пряма любов завжди пов'язана з ревністю, вони, сукупність разом, зробили мене догадливим і розумним. По-перше, шукав я випадку посваритися з Ахалая; а як оне мені вдалося, то я, для помсти мого, намірився переведаться з ним на шпагах, але в цьому випадку діяла вельми неабияка вигадка. Побоювався я тільки того, щоб він не відмовився від поєдинку. Вчорашнього дня, в призначений від мене годину, чекав я вже його в гаю, і як тільки він приїхав і, залишивши карету кроків за п'ятсот, прийшов до мене в гай, я, вийняти мою шпагу, велів йому виготовити, до чого приступив він з великою боягузтво, я ж, даючи йому послаблення і бажаючи краще обдурити його, сказав йому, що не зволить він переведаться зі мною на пістолетах. Він на це охоче погодився, бо стріляє він надзвичайно добре. Таким чином, вийняв я з кишені два пістолети, зовсім виготовлені, тільки заряджені без куль, чого він в боягузтві примітити не міг, один дав я йому, а інший залишив у себе і, отошед на деяку відстань, дали один одному знаки до бою і вистрілили обидва разом. Я впав і прикинувся застреленим. Слуги мої кинулися до мене і почали вити і кричати, як бути ним було наказано. Ахалая думав, що і справді застрелив мене, кинувся в карету і вчора ж ввечері поїхав з міста. Після його слів почали ми реготати, а після сміху дякували долю за її до нас поблажливість. Таким чином, дісталася я Свідалю в повну його волю, і він радів більше ніж марнославний ватажок про завоювання ворожої фортеці, а Ахалая, думаю, в цей час поганяв своїх коней і їхав від уявної своєї смерті. Коханець мій читав ніде, що Купідон покрив був свої стріли і сію хитростию підкорив собі всі смертне покоління, і для того в нинішньому столітті кожне серце бажає бути пронизано золотою стрілою, а в разі бідності і сама краса не дуже захоплює. Таким чином, для підтвердження взаємної нашої пристрасті, визначив він мені по дві тисячі річної платні, вимикаючи подарунків і інших моїх примх; понад же того обіцяв подарувати мені тисячу карбованців, якщо пику я сина і він буде походити на нього, і так почала я молити бога, а то й забула, що небо не повинно благословляти наші беззаконня, хоча б, втім, починали ми оні і з молитвою. Багатство це мене не веселило; бо я вже бачила оного досить, але предприять бути обережніше і намірилися запастися для потрібного випадку. Визначила шкатулку, в яку клала чисті червінці, щоб в разі зміни щастя послужила вона мені підпорою. В цей час доля дарувала мені подругу; вона була купецька дружина, але дворянська дочка, жінка дуже майстерна і знає, як показувати вид такої жінки, яка має велике багатство, а справді мала вона посередня маєток, але з лагідності і доброго домобудівництва нібито вона не хотіла признатися достатньою. Купець узяв її нема за ім'я і не за посаг, а єдино за її красу, він її любив надзвичайно; проте жив з нею в різни покоях для заощадження своєї власної честі, а більше життя. Дружина його була гостра і на всякі вигадки здатна, чого він так боявся, як морового пошесті, і в перший місяць після шлюбу хотів він її залишити охоче; вона була з тих жінок, які складають романи і пишуть попереднього повідомлення до цією віршами, навіщо збирається до неї безліч дотепних молодих людей, котрі для хороших їх наук і мистецтв відвідували її завжди під час відсутності її чоловіка, і хто був поіскуснее інших, той не гниє для неї багаті рими. Таким чином зайнята вона будучи ріфмотворную сію наукою, рідко і спала зі своїм чоловіком. У перший раз, як я до неї приїхала, то знайшла її дуже пишним, сиділа вона тоді в ліжку, а біля її знаходять премножество людей вчених, з яких у кожного стирчала з кишені писана папір, і вони по черзі перед зборами прочитували свої твори і покладатися на смак і на міркування господині. Не дивно мені здавалося, що чемні панове просили в тому її порад, але то уявлялося мені чудно, що вона брала за все, і всяке твір хвалила і хуліла так, як їй заманулося; а коли увійшов її чоловік, то все встали, зробили йому повагу і вилися йому в душу так, як ніби все це зібрання були йому справжні і щирі друзі. Я з господинею обійшлося досить ласкаво і без всяких далеких чемні, бо були ми з нею одного ремесла, а для початку нашого знайомства години в півтора переговорили ми стільки, що ціла б школа не вивчили того в тиждень. Я дізналася, хто вона така, а вона повідомить про мене докладно, і так познайомилися ми з нею абсолютно і назвалііся сестрами до тих пір, поки не прийде випадок нам вилаяв. На другий день я була у неї на вечірці і тут-то надивився різних інтермедій. Будинок ея здався мені проживанням любови, і всі люди ходили і сиділи в ньому попарно. Чудніше всіх здався мені один старий, який умовляв тринадцятирічну дівчину, щоб погодитися вона вийти за нього заміж. Скільки умовляв він її словами, стільки вабив яблуками і апельсинами, які дуже часто виймав він з кишень і подавав їй з великою чемністю, а та, не знаючи політики, пожирала їх так справно, як ніби-то століття оних не бачила. У кутку сидів якийсь молодець з бабусею і розмовляв дуже скромно. Цього молодого людини хотіла було я похвалити за те, що має він повагу до своїх предків і в угодность своєї бабусі залишає вертопрашние розваги, але господиня запевнила мене, що це коханець, з коханкою. Молода людина запевняє її, що він її надзвичайно любить і, втікаючи від хронології, яка престарілим кокеткам не надто приємна, говорить їй: - Ви, пані, дуже приємні, легковажності в вас ніякої бути не може і всіх тих вад, які молодості пристойні; зрелия літа мають свою ціну, і ви будете приборканням моєї молодості. Він мав намір з нею одружитися з тою надією, що ця беззуба Грація не проживе на світі більше року, а достатня її придане зробить молодцу неабияку насолоду. Високий і пузатий здоровань був тут всіх вільніше, через ту, що він, в разі потреби, служив в велике задоволення господині; реготав так голосно, що заглушав басову скрипіцу. Він грав в карти з деякою дівицею, яка так була ситий, що вельми багато походила на скелета. Це була його наречена, яку він з висоти своєї премудрості призначив до себе на ложе. Там позолочений офіцер повертають близько однієї суддівської дружини і вчив її множенню. Інді красуня приставала до задуманому чепуруна і представляла йому себе до послуг. Посередині сидів невисокий поет і прокріківал вірші з складеної ним трагедії; піт валить з нього як град, а співмешканка його в той час білою хусткою витирала підлогового офіцера. Одним словом, знайшла я тут любовну школу, або будинок беззаконня. Втім, господиня мала переді всіма перевага. З ким би який кавалер ні почав свою любов, то з господинею неодмінно ону окончает, через ту, що вона була жінка всякої похвали гідна і любила співмешканця своєї набагато здалеку. Свідаль за мною заїхав, і так простівшіся з усіма, поїхала я додому; тут вселився в мене міркування про жінок. Багато бувають з нас надзвичайно легковажні, і для того деякі вчені люди і панове філософи все взагалі нас ненавидять, однак за розумом моєму знайшла я, що хула їх сама по собі нічого не означає, бо для принад цього статі нерідко дуріли панове філософи. Сократ майже був головний ворог роду нашого; однак не міг обійтися без одруження, і в нагороду за презирство до нас мав він дружину саму примхливу, яка з'їдала його серце так, як іржа залізо. Був у мене в службі малорос, чолов'яга моторний і послужливий; він викидав різні штуки, як-то: ковтав ножі і виделки, випускав з яєць пестять і просмикував крізь щоку голку, замикав губи замком і прочая, по чому уклали про нього, що він чаклун. Вранці розповідав він мені, що служниця моєї Знакомка відкрила йому деяку таємність, а саме, з півроку вже той час пані її шукає таку людину, яка б вивів ея чоловіка, але щоб було це беспріметно, і дає за це сто карбованців, і просила мого слугу, щоб він заступився в цю справу. - Я не відмовився, - продовжував він, - і хочу їй прислужитися. Почувши від нього такий намір, я злякалася і говорила йому, що я на це не згодна і, звичайно, намір його оголошу всім людям. При цих словах він посміхнувся і сказав: - Ви, звичайно, пані, ще трохи вправний в світлі і думаєте, що люди робляться ворогами собі мимоволі. Я знаю, що відповідати за це важко, і для того, звичайно, не впущу в погані наслідки, має намір зіграти комедію, за подання якої отримаю я сто карбованців, безневинний же купець залишиться він жити перший вступ почну я сьогодні, вибачте мене до них. Я його відпустила, і він пішов, проте захотів мені, що при играния цей комедії повинно бути мені самій і відкрити її Свідалю, щоб не сталося з того якогось лиха. Як я думала, так і зробила. Слуга мій прийшов і приніс п'ятдесят карбованців, які взяв він у них на складання отрути, бо він розповідав їм, що отрута, який починає дію своє через тиждень, стає вельми дорого. Свідаль питав його, що ж він має намір робити? - Скласти отрута, - відповідав він, - ви побачите, що і я не останній медик, а склавши оно, при вас же вип'ю його чарку, щоб ви не боялися з того худих наслідків. І так варив він неяк трави і становив той отрута години зо два, а як запитали ми його, у що він йому став, то він сказав нам, що в шість копійок з шаг. Налівші його в склянку, залишки випив при нас і сказав, що якщо прийняти цей склад в пиві, то днів через п'ять на півгодини часу стільки розсердиться людина, що готовий буде перебити всіх своїх домашніх, або хто йому не попадеться, і після ніякої шкоди відчувати від того не буде. Ми йому в тому повірили і відпустили його з складом до моєї Знакомка, якій дав він наставляння, як чинити в той час, коли буде діяти даний йому отруту. У п'ятий день вранці, як казали нам, купець сказився і метався на всіх своїх домашніх, таким чином зв'язали йому руки і ноги і поклали в постелю. Знакомка моя послала за всією рідних, які зібралися бачити її нещастя, до чого запрошена була і я. Свідаль також хотів того подивитися, і так поїхали ми обидва. У той час, як ми приїхали, перестав вже отрута діяти, і купець знаходився в колишньому своєму розумі; проте все люди стверджували, що він без розуму і що розум його зовсім збожеволів; він доводив, що він в тверезому розумі; тільки ніхто тому не вірив, і розв'язувати його не хотіли. Нарешті почав він просити їх, щоб вони його звільнили, але з жалю до нього зробити цього не хотіли. Потім почав він всіх лаяти і говорив, що звичайно в цей день весь світ зійшов з розуму; таким чином, приятелі і рідні прийняли його вмовляти, а дружина, сидячи проти його, плакала і наказувала людям, щоб вони тримали його міцніше; він скреготав на неї зубами і хотів перекусити її навпіл. Дружина запевняла всіх, що він вже безнадійний, і для того хотіла при всіх оглянути, скільки у нього векселів та інших записок, і як стали виймати у нього для того ключі, то почав він кричати: "Караул! Розбій! Грабують!" - і інша; навіщо багато порадили Окур його долоні і хрестити щохвилини, щоб відігнати від нього нечисту силу, Яка невидимо мучила його несказанно. Нещасний купець не знав, що тоді і робити, почав він за сльози і почав дуже гірко плакати. Все сльозам його відповідали; однак ніхто розв'язувати його не хотів, бо дружина і всі їхні домашні казали, що він всіх було перерізав і що вірити йому ні в чому вже не треба, бо він зовсім з глузду з'їхав. Не було йому позбавлення ні в кого, того заради почав він просити батька духовного. В одну хвилину за ним послали, і коли він прийшов, то вийшли всі з кімнати і залишили їх двох. З півгодини часу, вийшов звідти священик і говорив всім, що він знаходить його в скоєному розумі і в належній пам'яті. - І ви даремно так строго з ним робите, - промовив він, - щоб ходив я вас запевняю, що він нітрохи не збожеволів в розумі. І так залишив він їх будинок, смеяся, може бути, їх дурощі. Все тут колишні хотіли беззаперечно священнікову наказом коритися, а одна тільки дружина того опиралася і просила всіх зі сльозами, щоб не розв'язували її чоловіка, однак її не послухали і розв'язали. Людина, настільки засмучений, звичайно забуде всяку благопристойність і захоче помститися своєму ворогові; купець кинувся на свою дружину і, ухопивши її за волосся, повалив на підлогу. Все, скільки тут не було людей, кинувши на нього і, не дивлячись ні на опір його, ні на прохання, скрутили його знову і поклали в постелю, примовляючи: "Тепер уже ти нас не обдуриш, постарайся-ко опочівать спокійно, а то ти невгамовний ". Купець, не бачачи способу до звільнення свого, замовк і попустив лютувати над собою нещастя, про який думав він, що воно після злого часу вгамується і що люди, прийшовши в розум, визнають його не божевільні, тож поклав він скоритися біснується року. Час вже підходило до обіду, а господар страждав ще в конопляних кайданах, нарешті примушений він був зізнатися, що він дійсно божеволів, і тепер, завдяки долю, прийшов до свого попереднього почуття; таким чином, дав він клятву, що нікого більше обеспокоивает не буде, і звільнився від пов'язаності. Весело було тоді дивитися, як він ходив по світлиці задумавшись, і всі боялися підступити до нього і ходили біля його кругом. Що йому тоді видавалося, коли всі люди шанували його неправильно божевільним? Нарешті набрали на стіл і всі сіли, на всьому столі не було жодного ножа, ні виделки, бо побоювалися, щоб тут не знайшов на нього благої годину і не заколов би він кого-небудь. У самий цей час приїхали гості, оних повідомили ще в передній про нещасть господаря, ввійшовши, вони стали біля дверей і говорили йому звідти: "Здрастуй, пане мій!", А підступити до нього боялися і, сівши за стіл, дивилися на нього з подивом так, як на сущого дурня. Досада написана була на його обличчі, він хотів у цю ж хвилину помститися своїй злочинниці, але боявся знову бути пов'язаним. Хотілось йому хоча поволі повідомити про свою долю, і лише тільки запитав він: "Чому ви вважали мене божевільним?", То все було кинулися знову його в'язати, бо думали, що знову примха на нього знайшла. Воістину здавався він мені жалюгідний, що, будучи в домі господарем, не міг ні дружині, ні слугам своїм вимовити ні слова. Свідаль з роздільною здатністю господарів вийшов на годину з-за столу і, прийшовши звідти, говорив господареві, що є у нього слуга, який великий майстер розповідати казки: "Не могли б ви, нехай він скаже одну для розігнаного неспокійних ваших думок". Господар був того надзвичайно радий і говорив з Свідалем майже крізь сльози. Свідаль клікнув нашого малоросіянина і наказав йому казати, а виходячи, навчив його, що говорити і як, а слуга наказ його абсолютно повинен був виконати, і так почав він свою казку, яка не тільки всіх, але і мене надзвичайно здивувала для того, що я зовсім про це не думала, а Свідаль зробив це з одного жалю до господаря, про який співчував він вже нестерпно.

казка

- Деякий багатий купець, прийшовши, в досконалий вік і не маючи у себе ні батька, ні матері, надумав одружитися. Він не шукав приданого, а шукав красуню і добродійне і щоб була вона навчена всім тим мистецтвам і наукам, які б робили її розумною матір'ю, піклувальної господинею і любові достойною дружиною, але як нині вельми важко знайти таку жінку, то напав він на дочку деякого секретаря, яка була задоволена хороша і знала ту науку напам'ять, яка не дозволяє залишати молодого чоловіка в нужді. Втім, була вона і не без приданого і принесла з собою досить багато маєтку, яке складалося в недійсних рукопрікладних папірцях, розлогих вимогах і в невтішною надії, що отримає вона спадок після свого дядька, який тепер знаходиться за справами в Сибіру, ​​і якщо він помре , що не женяся, бездітний і не залишивши після себе духовний ... При цих словах господар обернувся до слуги, сказав: - Мабуть, на час-- І потім говорив Свідалю: - Пане мій, це справжня моя історія, і її б, я чаю, ні найкращий автор описати так жваво не міг. - Прошу слухати, - сказав йому Свідаль, - закінчення її вам буде дуже приємно, а господині вашої поносний, але вади завжди публічно караються, і це я роблю з жалю до вас. Я знаю, що ви не без розуму, будьте господар у вашому будинку і накажіть їй сидіти і слухати. А знайома моя хотіла було тоді йти геть, господар їй наказав, щоб вона сиділа: - І якщо ти що зробила нічого поганого, то нехай і батьки твої це почують, а вони тепер перебувають з нами. Прошу продовжувати, - говорив господар слузі нашому, - а милістю твого пана я дуже багато зобов'язаний і бачу, що божевілля моє виходить тепер назовні, чому я надзвичайно радий. - Шлюб їх здійснився, і вона в половині першого місяця свого чоловіка, набридла і початку успокоевать натуральне своє до нього огиду з деякими ріфмосплетателямі, які відвідували її кожен день. Співмешканець її таке відвідування хоча і вважав підозрілим, однак говорити їй про те не смів, бо переливали в жилах її благородна кров, так він побоювався її збезчестити. Нарешті познайомився вона з деякою госпожою, яка називається Мартона і у якій знаходився в послугах малорос кричав. Оно слуга знав різні фокуси, і для того почитали його чаклуном. Дружина того купця його намовила, щоб він отруїв її чоловіка, і обіцяла йому за те сто карбованців. Ораль взявся і оголосив це своїй пані, яка, побоюючись худого слідства, питала свого слуги, який має намір він скласти отрута? А як той її повідомив, що він до безбожному настільки справі приступити не має наміру, а бажає тільки отримати обіцяні йому гроші і Купецкий ту дружину обдурити. І так склавши отрута, випив він сам перш перед своєю госпожою отрути того чарку; отже, було те дійсним доказом, що отрута той не шкідливий. Взяв той слуга з пані Купецкий дружини грошей п'ятдесят карбованців для складу того отрути: він зробив у шість копійок з шаг і віддав їй в руки. Вона піднесла своєму чоловікові з тим наміром, що він помре; і як став з ним деякий припадок, то його зв'язали і поклали на постелю. А закінчення моєї казки зробити з вами, пане господарю: ви оне знаєте, та й всі ваші гості, отже, доказувати я вам не буду. Після цього слова схопився господар з свого місця і поцілував нашого слугу в тім'я, дякуючи йому за порятунок своє від смерті, і дав йому ще чотириста п'ятдесят карбованців, кажучи, що: - Замість ста карбованців май ти тепер п'ятсот за твою чесноту. Що ж стосується до дружини моєї, то я скажу дане нам від праведних правило: "ухилився від зла і твори добро" - і зовсім отомщевать їй за її беззаконня не має наміру. Чи будете ви задоволені, пані, - говорив він їй, - я куплю вам село на ваше ім'я: ви будьте ласкаві туди їхати і живіть там благополучно. Мені ви не потрібні, і я жити з вами більше не має наміру, а щоб не понести вашої честі, то я ніде про нещастя миємо й говорити не буду. Таким чином скінчилася комедія, в якій був першим дійовою особою мій слуга, і який був господарем надзвичайно задоволений. Купець намірився дійсно купити село своїй дружині і її туди заслати, дякував мого коханця за глум над його співмешканки. І так розлучитися ми з ними в той вечір, хоча і не думали, щоб надовго, проте, проти сподівання нашого, навіки. Все наше життя складається в проводження часу. Деякі люди проводять її в працях і в справах, суспільству корисних, а інші в неробстві і безделках, незважаючи на те, що розкіш і неробство, як два соска всіх пороків, під виглядом солодощі вливають в душу нашу і тіло шкідливу виразку, наносять бідність і смертельні хвороби, а в любови все люди вправляються на дозвіллі. Свідаль від цивільних справ був завжди вільний; а я не зобов'язана була ніяка посада; отже, були ми люди пусті, або бездільні, - таким чином, жодної години і жодної хвилини не втрачали вправлятися в любовних зверненнях. Після задоволеного часу отримала я листа такого змісту."Цариця моя! Природа виробляє людини на світло з тим, щоб по випробуванні різних коловоротні оного померти, отже, ніхто уникнути не може певною цій частині. Щаслива та людина, яка помирає благополучно і, не відчуваючи ніякої біди, залишає цей світ без жалю. А я пренесчастлівий смертний, позбавляють приятеля мого життя, позбувся через те коханки і нині для тієї ж причини позбавляти життя ... Нестерпні муки! жах мене обіймає, коли приступаю я повідомити вас про моє нещастя. я прийняв отруту, готую до смерті і очікую отої вельми скоро, і насмілюється просити вас, щоб ви удостоїли мене побачити вас в останній раз. Слуга мій скаже вам, де я, що очікує вас з нетерплячість.

Ахалая ".

Хоча гонителі премудрості і наперсники Венерин, панове петіметри[ щиглі вертопрахи (від франц. petits-maitres). - Ред. ] , і кажуть, що жаль нашій сестрі нітрохи не споріднене, проте я почитаю, що вони в цьому випадку стільки Знаючі, скільки філософи в доказі про те, що є поцалую. Прочитавши це лист, відчула я в собі жахливе погибіль. Поганий проти мене вчинок Ахалая вибив аж до кінця з моєї пам'яті, і одні тільки його благодіяння представляє жваво в моєму понятті. Я плакала про його кончину і шкодувала його стільки, скільки шкодує сестра про рідне свого брата, який нагородив її приданим і від якого не залишається їй у спадок ні краплі. Послала я негайно повідомити про це Свідаля, який, нітрохи не зволікаючи, приїхав до мене і звелів мені готуватися їхати до Ахалая, щоб застати його в живих. Таким чином, досить в швидке час ми зібралися і поїхали обидва разом, а слуга Ахалая був у нас переважатиме. Те місце, в якому Ахалая перебував, було від Москви верст за двадцять, і коли ми почали під'їжджати до нього, то Свідаль вийшов з карети і велів мені одній їхати, а сам хотів здатися Ахалая після, і просив мене і слугу його, щоб ми не казали Ахалая, що Свідаль знаходиться в живих; бо він сам хотів перед ним вибачитися і попросити у нього пробачення в толь мерзенному і ненавмисному проступок. Як тільки в'їхала я на двір, то почула жахливий плач від усіх домашніх; бо цей був двір Ахалая, який купив він на мої гроші. Я думала, що він уже помер, ноги мої підігнулися, і я перебував тоді у нестямі, як виходила з карети; проте повідомили мене, що він ще живий. Коли я увійшла в кімнату, то вид оной представився мені дуже страшним; вона оббита була, як стать, так стіни і стелю і, словом, все чорною фланеллю, ліжко стояла з таким же завісою, на якому покладена була біла висікання, стіл покритий також чорним, а інший стояв попереду; на оном видно було хрест, під яким лежав череп людської голови і дві кістки, а перед образом стояла лампада. Ахалая сидів за столом і читав книгу, на ньому був чорний халат і чорний ковпак з білою обвивка: він, читаючи, плакав надзвичайно гірко. Почувши, що я увійшла, глянув на мене з великим жалем і, залившись пущі сльозами, говорив так: - Государиня моя, ви бачите таку людину, який залишає цей світ і відходить в невідому йому дорогу. Різні уяви терзають моє серце і неприборкана совість, як перший суддя справ наших, представляє мені ясно, що я все на світі гнусу, зробившись смертоубійцею мимовільно; душа, вражена моєю рукою, здається мені, що стоїть біля престолу правосуддя і просить праведного мені помсти; отже, попереджаючи гнів долі, покарав я сам себе за зроблене мною лиходійство. Сядьте, пані, я розповім вам моє нещастя. Як приступив я до отому блюзнірові справі і умертвив Свідаля, про те, я чаю, повідомлені ви від кого-небудь; а я, будучи в омані мого розуму, розповісти вам не в силах. Попрощавшись з вами, предприять я бігти від мого беззаконня і позбутися того місця, яке представляло мені жваво моє злодійство і загрожувало за правильним і безчесним покаранням. Від місця я віддалявся, але від терзання совісті моєї піти не міг: воно за мною всюди слід було, всюди мене мучило і приводило в каяття. Нарешті напав на мене жахливий страх, і коли я засинав, то Свідаль, приходячи, будив мене і, стоячи переді мною, плакав вельми гірко. Жах мене охопив, і я ні вдень, ні вночі не мав спокою. Де я тільки ходив, страх за мною слідував, і нарешті власна моя тінь приводила мене в жах. Не видав ніякого способу до мого позбавлення, предприять я окончать поносний життя і позбутися того світла, якого я ненавидів, може бути безпідставно, і який зненавидів мене справедливо. Повернувся я сюди, і як скоро прибув, то, заснувавши все до моєї кончину, випив отруту і почитаю вже себе мертвим, а й наприкінці життя моєї бачу, що я ще щасливий і можу попрощатися з тою, для якої я жив і постраждав. Запевняв я вас в моєму житті, що я вас люблю, і при кінці оной той же підтверджую. Ось вам фортеця на цей двір, який я купив на ваші гроші; і вона писана на ваше ім'я, ось вам і моя духовна; я безрідний і відмовив все це маєток вам. Сім засвідчую, що ви мені були милі. При цих словах не могла я втриматись від сліз і була вже не в силах ховала ту таємницю, про яку просив мене Свідаль, і як тільки намірився було говорити йому про неї, то побачила, що обличчя його змінилося, очі зупинилися, жахливе трясіння вступило в всі його члени. Він не говорив більше ні слова і тиснув вельми міцно мою руку. Я подумала, що вже звичайно останню годину його життя настає, і випитий їм отруту починає свою дію. Чого заради закричала я, щоб увійшли до нас люди. Від голосу мого прийшов він кілька в себе і став просити у мене вибачення в тому, що, може бути, в чому-небудь він мене стурбував, і говорив уже дуже смутно, так, що ні початку, ні закінчення його промови примітити було неможливо, і здавався він мені зовсім розпачливим життя. Я просила його слуг, щоб постаратися вони знайти Свідаля і повідомити його, що Ахалая вже відходить, і щоб він поспішав принести йому своє вибачення. Почувши ім'я Свідаля, прийшов він у пущій безлад; жах його обійняв і мало підпору його розум зовсім вже залишив. У великому захопленні говорив він так: - Жахлива тінь! хоча при останньому моєму подиху дай мені спокій. Я знаю, що помста твоє справедливо, справедливий твій гнів і твій вбивця гідний від тебе будь-якого покарання. Я тремчу і без великого жаху поглянути на тебе не смію. Ти представляєшся мені в крові, без дихання і без голосу. Все оне я у тебе забрав, всьому причиною я і гідний всякого катування у пеклі. Я готовий на все муки, які тільки тобі і засмученою мною доля бажані. Я гидота сам собі і для того сам і припинив ненависні дні мої і шкодую, що люта смерть ще зволікає вирвати з мене з мукою мою душу. Я вже готовий і всі до того засновано. Все, скільки нас тут не було, намагайтеся подавати йому допомогу. Я плакала невтішно, а слуги його ревли несказанно, бо він був милостивий до них пан. Посилала я за лікарями, але мені сказано, що заборонено їм під прокляттям ніякого не привозити до нього і що вони дали в тому йому присягу; отже, що мені зійшло тільки на розум, тим я його і користувався. Кілька він опам'ятався і просив мене, щоб я не працювала в подаванні йому допомоги, - "бо вона вже для мене непотрібна", - говорив він. У самий цей час вбіг вельми поспішно Свідаль. Як скоро побачив його майже байдужий Ахалая, рвонувся з наших рук і прийшов в жахливе несамовитість; бився він і рвався, кричав, скільки сили його дозволили, і походив зовсім на божевільного. Скільки сил наших було, ми його тримали і прикрили нарешті ковдрою, щоб кілька зібрав він розточеного свого розуму і позбувся б того жаху, який він відчув, побачивши вбитого їм Свідаля, як він про це думав і уявляв, що злодійство його вище всякого беззаконня на світлі. Кінець першої частини

Блінщіца. Офорт П. Н. Чуваева. Друга половина XVIII ст.

державний музей образотворчих мистецтвімені А. С. Пушкіна.

Роман Михайла Дмитровича Чулкова (1743-1792) «Пригожа кухарка, або пригоди розпусної жінки» був надрукований в 1770 р , через рік після виходу в світ «Листів Ернеста і доравра». У своїй жанрової моделі «Пригожа кухарка» з'єднує традицію авантюрно-шахрайського роману-подорожі з традицією психологічного роману: форма оповіді в «Пригожої поварисі» - автобіографічні записки Мартон - близька епістолярної формі своїм особистим характером, відсутністю моралістичні авторського голосу і способом створення характеру героїні в її саморозкриття. Однак, успадковувати загальноєвропейську схему розвитку романного розповіді, Чулков подбав про те, щоб вмістити в рамки цієї схеми ряд відомих прийме національного життя.

Його героїня Мартона, характер якої в загальних рисах співвідносимо з образом пикаро, героя шахрайського роману Західної Європи, є вдовою убитого під Полтавою сержанта - таким чином, дія роману отримує початкову історичну прив'язку: Полтавська битва була в 1709 р - правда, згодом в романі виникає явний анахронізм, оскільки згадується «ода пана Ломоносова» (а перша ода Ломоносова, як відомо, була написана в 1739 р, і на той час 19-річної на початку роману Мартоне мало виповнитися 49 років, що ніяк не поєднується з сюжетом роману) - але, тим не менш, вихідний етап в біографії Мартон віднесений до Петровської епохи, і це змушує побачити в характері ініціативної, діяльної і лукавим героїні якийсь відблиск загального пожвавлення індивідуальної ініціативи, яким була ознаменована епоха державних перетворень.

Початок дії роману застає Мартон в Києві. Мінливості долі згодом закидають її в Москву. У романі згадано піше мандрування, яке Мартона зробила не зовсім по своїй волі; втім, обставини цього конкретного «пригоди» в романі не розкриті, і сюжетообразующий мотив подорожі в «Пригожої поварисі» постає в своєму метафоричному аспекті « життєвого шляху». Московський період життя героїні теж має свої топографічні прив'язки: Мартона живе в приході Ніколи на курячих ніжках, її коханець Ахалая - в Ямській слободі, дуель між Ахалая і Свідалем через прихильність Мартон відбувається в Мар'їній гаю, і все це надає роману Чулкова додаткову побутову достовірність.

Та й у самому образі Мартон, в засобах, якими Чулков користується, щоб передати склад її характеру, помітно прагнення письменника підкреслити національне начало. Мова Мартон рясно рясніє прислів'ями та приказками; всі події свого життя вона схильна пояснювати за допомогою загальнолюдської мудрості, зафіксованої в цих афористичних фольклорних формулах: «Шей-де вдова широкі рукави, було б куди класти небильние слова», «на червоненькі квіточку і бджілка летить», «багатство породжує честь», «доселева Макар гряди копав, а нині Макар в воєводи потрапив», «неправий ведмідь, що корову з'їв, неправа і корова, що в ліс забрела». Ці та безліч інших прислів'їв, щедро розсипаних в оповіданні роману, формують національну основу характеру героїні. Демократичне походження робить Мартон органічної носієм національної народної культури і типу національної свідомості, втіленого в фольклорному жанрі. Так жанрова модель роману в цілому і характеру героїні зокрема являє собою однакове за своєю естетичної природі поєднання традиційних ознак європейського роману з вдалою для тієї епохи спробою їх русифікації.

У цьому конкретизированном національно-історичному, географічному, топографічному і ментальному контексті, в який поміщена історія демократичної героїні роману, видозмінюються функції традиційних для російської літератури битопісательних мотивів, за рахунок яких створюється достовірний образ матеріального побуту. Історія героїні-авантюристки оточена щільним ореолом битопісательних мотивів їжі, одягу і грошей, які супроводжують буквально кожен сюжетний перелом роману і поворот долі героїні; перепади від нещастя до благополуччя і назад неухильно викликають до життя ці низинні та сатиричні за генезисом мотиви:

Відомо всім, що отримали ми перемогу під Полтавою, на якому битві убитий нещасний чоловік мій. Він був не дворянин, не мав за собою сіл, отже, залишилася я без всякого прожитку <...>. У самий цей час наслідила я цю прислів'я: «ший-де вдова широкі рукави, було б куди класти небильние слова".

Неважко помітити, як змінюється функція битопісательних мотивів в романі Чулкова: при всій своїй видимій традиційності вони перестають бути засобом дискредитації героїні, зберігаючи при цьому функцію моделювання образу достовірної середовища проживання. З засоби сатиричного заперечення характеру битопісательние мотиви перетворюються в художній прийом пояснення цього характеру. Пристрасть до матеріального, якій Мартона одержима на початку роману - «Я б погодилася тоді краще померти, ніж розлучитися з моїм маєтком, стільки-то я його почитала і любила» (264) - не є корінним порочним властивістю Мартон; вона викликана їй самими умовами її життя, її бідністю, відсутністю опори в житті і необхідністю це життя якось підтримувати; як пояснює це властивість сама героїня, «я твердо знала цю прислів'я, що« багатство породжує честь ». Так вже на самому початку роману задана його принципово нова естетична орієнтація: не так оцінити характер як доброчесний або порочний, скільки пояснити його, показавши причини, які впливають на його становлення і формування.

Демонстративна відмова від моральних оцінок і прагнення до об'єктивності образу, що поєднують авторську позицію Чулкова, який віддав самої героїні оповідання про її бурхливого життя і сумнівної професії, з позицією героїні, яка називає речі своїми іменами протягом всієї розповіді, продекларирован на самому початку роману:

Я думаю, що багато з наших сестер назвуть мене нескромним; але як цей порок здебільшого жінкам зроду, то не бажаючи проти природи називатися скромною, пускаюсь в нього з охотою. Побачить світ, побачивши, розбере, а розібравши і зваж мої справи, нехай найменш мене, якою він зволить.

Подібна позиція, нова сама по собі, повинна була сприйматися ще більш гостро через те, що і героїня, і історія її життя були для російської літератури небувалим явищем. Жінка легкої поведінки і навколишні її дрібні дворяни, суддівські чиновники-хабарники, злодії, шахраї і шахраї, - таких героїв до Чулкова російська література ще не бачила, у всякому разі, в національному романі. Сам предмет розповіді як би підштовхував письменника до неприкритого дидактическому нравоучению, і те, що в «Пригожої поварисі» моралістичний пафос не має декларативних форм вираження, а захований в системі художніх образів і особливою, сухуватою, протокольно-точної манері життєпису Мартон, мало вирішальне значення для поступового становлення нових естетичних критеріїв російської красного письменства. Прагнення нової генерації російських Спілки письменників не моделювати, а відображати життя в творі красного письменства, що не оцінювати, а пояснювати характер, визначило два корінних постулату, яким підпорядковано оповідання «розпусної жінки» про її плаванні по життєвому морю.

Перш за все це ідея рухливості, плинності, змінності життя і відповідна їй ідея безперервної еволюції характеру. Динамічна концепція життя, продекларована Чулковим в авторській передмові до роману:

Все на світі коловоротні; отже, книга ця тепер є, якийсь час побуде, нарешті зітліє, пропаде і вийде у всіх з пам'яті. Людина народиться на світло оглянути славу, честь і багатство, відчути радість і втіху, пройти біди, печалі і смутку <...>.

знаходить своє підкріплення в аналогічному вислові Мартон, яка керується цією ж ідеєю «коловоротні» в своєму світосприйнятті:

Я тримав завжди такої думки, що все на світі не постійно; коли сонце має затемнення, небо безперестанку покривається хмарами, час в один рік перемінюється чотири рази, море має прилив і відлив, поля і гори то зеленіють, то біліють, птахи линяють, і філософи переміняють свої системи, - то як уже жінці, яка народжена до змін, можна любити оного до смерті її століття.

В результаті життя, відображена автором і розказана читачеві героїнею, які в рівній мірі керуються динамічної ідеєю в своєму світосприйнятті, постає своєрідною саморушній реальністю. Життєва позиція Мартон швидше пасивна, ніж активна: при всій своїй діяльної ініціативності героїня Чулкова здатна будувати свою долю лише до деякої міри, вона занадто залежить від обставин, до яких змушена пристосовуватися, щоб відстояти свою індивідуальну приватну життя в боротьбі з долею і випадком. Вся біографія Мартон в соціальному сенсі вибудувана як безперервний ланцюг падінь і злетів, змін від бідності до багатства і назад, причому всі ці зміни відбуваються аж ніяк не за бажанням героїні, а крім нього - в цьому відношенні героїня Чулкова дійсно може бути уподібнюючи мореплавці, якого носить по бурхливих хвилях моря житейського.

Що ж стосується морального обличчя Мартон, то тут створюється картина більш складна, оскільки фактографічна битопісательная манера оповіді і особистість найдемократичнішою героїні виключали можливість відкритого психологічного аналізу. Духовний шлях Мартон, зміни, що відбуваються в характері героїні - це один з найбільш ранніх зразків так званої «таємницею психології», коли сам процес зміни характеру не зображується в оповіданні, але може бути визначений із зіставлення початкового та кінцевого пунктів еволюції і реконструйований виходячи з мінливих реакцій героїні в подібних обставинах.

І тут важливо те, що Мартона в своїх автобіографічних записках постає одночасно в двох своїх особистісних іпостасях: героїні оповідання і повествовательніци, і між цими двома стадіями її еволюції існує очевидний тимчасової і прихований моральний розрив. Мартона-героїня постає перед читачем в теперішньому часі свого життя, але для Мартон-повествовательніци ця стадія її життя - в минулому. Цей часовий розрив підкреслять минулим часом оповіді, особливо помітним в об'єктивних, моральних характеристиках, які дає собі героїня Чулкова:

<...> у таких людей, яка була я тоді, приятелів не буває; причиною того непомірна наша гордість. (269); <...> чеснота мені була і видали незнайома (272); <...> я не знала, що то є на світі подяку, і про те ні від кого не чула, а думала, що і без неї прожити на світі можливо (273); Совість мене не зазірала нітрохи, бо я думала, що є на світі люди, набагато мене відважнішим, які в одну хвилину нароблять більше худого, ніж я в три дні (292); Чи можна бути було тоді в мені людинолюбства, про це, я чаю, задумається пан читач (296).

З відвертих автохарактеристику, супроводжуючих настільки ж відверто описані сумнівні в моральному відношенні вчинки, виростає малосимпатичний моральне обличчя жінки-авантюристки, найменше стурбованою дотриманням правил загальнолюдської гуманістичної моралі. Але ця Мартона, що з'являється перед читачем в теперішньому часі читання роману, для Мартени - автора автобіографічних записок є «Мартон тоді». Яка ж Мартона тепер, з яких моральних позицій вона оповідає про своє бурхливе і аморальної молодості - про це читачеві нічого не повідомляється. Але, втім, сам роман містить у собі орієнтири, за якими можна реконструювати загальний напрямок змін в характері героїні, а про те, що вона змінюється, свідчить лейтмотивний прийом оповідання про її життя. Розповідь про чергове пригоді в її долі неухильно супроводжується висновком підсумкового характеру. Мартона знаходить життєвий досвід на очах у читача, роблячи лаконічні висновки з розлогих описів фактів своєї біографії.

Вступивши на службу до секретаря суду і озирнувшись в його будинку, вона тут же повідомляє: «У цей час дізналася я, що всі, хто служить секретарські користуються хабарами так, як і їх пан». (276). Будучи обманута своїм коханцем Ахалая, який втік від неї з грошима, спільно накраденими у старого і багатого підполковника, Мартона збагачує свій досвід ще двома спостереженнями:

І хоча я далі бачила, ніж про мене думали, проте облуди його [Ахалая] розібрати не могла, і в цьому випадку дізналася я дійсно, що як би жінка не була гостра й мудра, однак завжди схильна до обманів чоловіки, а особливо в той час , коли вона їм пристрасно (294).

В цьому випадку розтлумачила я, що він [Ахалая] мав більше потреби в пожитках мого коханця, ніж в мені, і приваблювали не суворою вродою моєю, а червінцями і перлами (296).

Нарешті, почувши про уявної смерті Свідаля, якого вона, непомітно для самої себе, встигла полюбити по-справжньому, Мартона повідомляє про своє відкриття в такий спосіб:

У цьому-то випадку дізналася я прямо, що то є справжня пристрасть любовна. Почувши про загибель Свідаля, кров у мені охолола, гортань мій висох, і губи запеклася, і я насилу вимовляла моє дихання. Думала, що лішілася усього світу, коли лішілася Свідаля, і позбавлення моєму житті здавалось тоді мені ні в що. <...> я готова була все зазнати і приступити без боязкості до смерті, тільки щоб оплатити Свідалю за втрачені його життя, чому була причиною я, з усіх нещаслива на світлі (304-305)

- і це говорить та сама Мартона, яка десятьма сторінками раніше ні секунди не журилася про смерть гусарського підполковника, причиною якої послужила її невдале втеча з Ахалая.

Поступово, але постійно набирається життєвого досвіду підспудно мотивує зміни в характері героїні, які майже непомітні протягом розповіді, але очевидно виявляються в порівнянні вихідної і фінальної позицій героїні в однотипних сюжетних ситуаціях. Ці зміни особливо наочні щодо Мартон до любові: професійна жриця вільного кохання і продажна жінка зав'язки роману до його фіналу стає просто люблячою жінкою; і якщо розповідь про її відносинах з Светонія, одним з перших коханців, переповнений комерційної термінологією, то в повідомленні про пояснення в любові зі Свідалем мотив торгу виникає в протилежному значенні:

Перше це побачення було у нас торгом, і ми ні про що більше не говорили, як укладали контракт; він [Светон] торгував мої принади, а я поступалася йому оні за пристойну ціну, і зобов'язав ми потім розписками <...> (268).

Таким чином, дізналася я дійсно, що він [Свідаль] живий і любить мене стільки ж, скільки я його, або, може бути, і менше, в чому ми з ним не виряджалися, а полюбили один одного без усякого торгу (305).

Жадібна і користолюбна, готова померти за свої матеріальні блага на початку роману, в його кінці Мартона стає просто розважливою і передбачливою жінкою:

Багатство це мене не веселило, бо я вже бачила оного досить, але зробила бути обережніше і намірилася запастися для потрібного випадку (307).

Нарешті, жорстка і невдячна - не по порочності характеру, а по суворим обставинам життя, Мартона в фіналі роману виявляє в собі інші почуття: звістка про самогубство Ахалая змушує її щиро шкодувати про обдурила її коханця:

Поганий проти мене вчинок Ахалая вибив аж до кінця з моєї пам'яті, і одні тільки його благодіяння представляє жваво в моїй пам'яті (321).

З цих зіставлень, які ніяк не підкреслені Чулковим в його романі, але цілком віддані увазі і вдумливості читача, з'ясовується загальний напрямок моральної еволюції героїні: якщо її подієва біографія являє собою хаотичне блукання по волі обставин, долі і випадку, то духовний шлях Мартон спрямований в бік збільшення і морального вдосконалення. Так динамічна картина світу в романі Чулкова доповнюється динамічною духовним життям героїні, жанрова модель авантюрного роману пригод і мандрів з'єднується з моделлю роману - виховання почуттів.

Волею випадку ця ідейно-художня концепція роману як дзеркала самого життя в її постійному і нескінченному русі і оновленні знайшла в романі Чулкова ще один спосіб свого художнього вираження. Дійшов до нас текст роману закінчується сценою зустрічі вмираючого від докорів сумління за уявне вбивство Свідаля Ахалая зі своєю уявною жертвою, після чого варта фраза: «Кінець першої частини». І до сих пір точно не встановлено, чи була друга частина роману написана, але з якихось причин не надрукована Чулковим, або її не було взагалі: таким чином, невідомо, закінчений роман Чулкова чи ні. З точки зору чисто сюжетної він обірваний на півслові: невідомо, чи вдалася Ахалая спроба самогубства, незрозуміло, як далі складуться відносини Мартон, Ахалая і Свідаля і, нарешті, до чого тут «гожа кухарка», оскільки про службу Мартон як кухарки скупо згадано в одному з початкових епізодів роману, і далі ця лінія не знаходить собі ніякого продовження. Однак з точки зору естетичної, і, що для письменника XVIII в. Проте, а може бути і більше важливо, - дидактичної, в романі «Пригожа кухарка» все найголовніше вже сталося: очевидно, що Мартона змінилася, причому змінилася в кращу сторону, і жінка-письменник - це вже зовсім інша людина, з висоти свого життєвого досвіду здатний об'єктивно зрозуміти і описати себе саме, не дивлячись на всі помилки своєї важкої і бурхливої ​​молодості.

Незалежно від того, було чи не було у Чулкова наміри дописати другу частину, і чи є заключна фраза роману свідомої містифікацією або свідченням неповного здійснення задуму, факт залишається фактом: роман побачив світ і дійшов до читача в тій самій формі, в якій ми читаємо його зараз. І в цьому сенсі зовнішня фрагментарність, сюжетна оборваном роману «Пригожа кухарка» стала естетичним фактом історії російської літератури і значущим фактором, який визначив уявлення російських читачів (і, що не менш важливо, письменників) про жанр роману. Відсутність сюжетного кінця, відкрита перспектива, можливість подальшого руху, відчуття яких дає зовнішня незакінченість роману, поступово стали усвідомлювати невід'ємною ознакою цього жанру, художнім прийомом, який формально висловлює ідею життєподібного роману, оформляє його як саморушну реальність. Цей же самий прийом ми побачимо ще в одному досвіді роману, «Лицаря нашого часу» Карамзіна; чи потрібно говорити, що своє остаточне втілення він знайде в пушкінському романі «Євгеній Онєгін», де остаточно утвердиться в своєму статусі навмисно використовується художнього прийому і свідомо що досягається естетичного ефекту? При всьому естетичному недосконалість російського демократичного роману 1760-1770-х рр. його прообраз значення для історії російської прози класичного періоду переоцінити неможливо. Саме тут, в цих ранніх дослідах російського роману міститься цілий розсип напівсвідомо знахідок і відкриттів, які мають скластися в струнку жанрову систему і засяяти новим блиском під пером великих російських романістів XIX в.

Підводячи підсумок розмови про закономірності шляхів становлення російської прози, на повний голос заявила про себе в публіцистиці і романістиці 1760-1770-х рр., Необхідно відзначити неймовірну продуктивність документальних жанрів і форм розповіді від першої особи в обох різновидах російської прози цього часу. І в сатиричній публіцистиці, і в белетристиці 1760-1770 рр. абсолютно переважають імітація документа, епістолярій, автобіографічні записки, записки про подорож і т. д. І це - принципово важливий чинник, що визначає нові естетичні відносини мистецтва і дійсності.

Саме в цей момент російська література усвідомлює себе життям і прагне уподібнитися життя в своїх формах. У свою чергу і життя згодна визнати літературу своїм відображенням, щедро наділяючи її своїми атрибутами - безконечною мінливістю, постійним рухом і розвитком, багатоголоссям різних поглядів і точок зору, які висловлюються літературними особистостями і персонажами в діапазоні від імператриці Катерини до пригожої кухарки. І вже недалеко той час, коли в російській оповідній прозі зародиться зворотний процес - жизнестроительство, ставлення до життя і власної біографії як роду естетичної діяльності, прагнення уподібнити емпіричну життя приватного людини узагальненому естетичному фактом.

Це природно стимулювало розквіт різноманітних літературних форм прояву авторської індивідуальності в досі декларативно-безособових текстах російської літератури XVIII в. І звичайно глибоко закономірно те, що процес просування авторської особистості в систему художніх образів тексту з усією наочністю втілився в жанрі ліро-епічної поеми, що з'єднує об'єктивність оповідного епосу з ліричним суб'єктивізмом.

О.А. Яковлєва

Про жанрові особливості шахрайського роману (НА МАТЕРІАЛІ РОМАНУ М.Д. Чулкова «пригожий кухарка»)

У 60-70-і рр. XVIII століття російське Просвещение вступило в свій найбільш радикальний період розвитку. Активізується процес демократизації художньої літератури, Який в більшою міроюохопив творчість тих письменників, чиї естетичні установки були спрямовані проти художніх принципів класицизму. У жанровому плані боротьба з канонами класицизму велася в прозі та драматургії: в жанрах повісті, роману, комічної опери, «слізної» драми. Для названого процесу особливо характерно розвиток прозових жанрів і посилення реалістичних тенденцій. Так, жанр роману почав свою літературну життя в Росії саме в другій половині XVIII століття.

У літературознавстві не припиняються суперечки про час виникнення романного жанру. Д.В. Затонський в роботі «Мистецтво роману і XX століття», піддавши ретельному аналізу різні точки зору на проблему походження роману, робить висновок про те, що її слід вирішувати історично. Він зазначає: «Жанр є не безпосереднім породженням тієї чи іншої класової ідеології (що має тому« права власності »на нього), а, швидше за дітищем суспільної формації в цілому».

З цих же позицій підходить до дослідження романного жанру М. Бахтін. «Роман, - пише М. Бахтін, - став провідним героєм драми літературного розвитку нового часу саме тому, що він найкраще виражає тенденції становлення нового світу, адже це - єдиний жанр, народжений цим новим світом і в усьому соприродность йому». Однак, треба сказати, М. Бахтін не укладає роман в жорсткі межі буржуазної епохи. Він пише: «Роман - стає жанр ... Жанровий кістяк роману ще далеко не затвердів».

Таким чином, згідно з Бахтину, головна відмінність жанру роману від інших жанрів і, перш за все, від епосу, - то, що він змінюється у нас на очах. У його роботі названі і інші, більш суттєві ознаки, що відрізняють роман і епос. Епос оповідав про минуле, великому, невозвратімом і завершеному часу. Предмет роману - справжнє, плинне, безперервне, мінливе, яке надається в безпосередньому наближенні і підлягає негайній авторської оцінці. Але, продовжує Бахтін, «зображати події на одному ціннісно-часовому рівні з самим собою і зі своїми сучасниками (а отже, і на основі особистого досвіду і вимислу), - значить зробити радикальний переворот: переступити через епічного світу в романний».

Необхідність історичного вивчення романного жанру М.М. Бахтін пояснює також різноманіттям його різновидів і робить спробу історичної класифікації цих різновидів, в основу якої покладено принцип побудови образу головного героя: роман мандрів, роман випробування, роман біографічний (автобіографічний), роман виховання.

Близький до М. Бахтіним в своїх судженнях про роман і В. Кожинов, автор книги «Походження роману». Він відокремлює походження роману від класичного епосу і від аналогічних роману оповідних форм античності і середньовіччя. «Роман, - пише він, - виникає на початку буржуазної епохи заново, як би на порожньому місці. І виникає він в формі пикарески ». Таким чином, шахрайський роман є історично першої романної формою.

Шахрайський роман в літературознавстві розглядається як одна з жанрових модифікацій авантюрного роману, до яких відносять: авантюрно-сповідальний, авантюрно-героїчний, авантюрно-побутовий і авантюрно-шахрайський. Названі модифікації авантюрного роману об'єднуються в одну жанрову різновид завдяки наявності загальних жанрообразующих ознак.

Розглянемо роман М.Д. Чулкова «Пригожа кухарка» з точки зору реалізації в ньому жанрообразующих ознак авантюрно-шахрайського роману.

Вчені, перш за все, відзначають, що художній час у всіх різновидах авантюрного роману історично. Час проявляється не тільки в звичаях і смаках персонажів. Є і більш безпосередні шляхи часової прив'язки подій. Наприклад, в якості епізодичного персонажа може виступати історична особа, або може бути вказівка ​​на історичне

подія. Так, головна героїня роману М.Д. Чулкова «Пригожа кухарка» Мартона починає розповідь про свої пригоди з повідомлення про загибель чоловіка в битві під Полтавою. Читач може зробити висновок про час дії в романі: Полтавська битва відбулася в 1709 році.

Основна ознака авантюрного роману виявляється в самому жанровому позначенні -авантюрность (в плані сюжету - це головна характеристика). Емблемою авантюрність є присутність слова «авантюра», «пригода» або, як в нашому випадку, «пригода» вже в самій назві твору: «Пригожа кухарка, або Пригода розпусної жінки».

Авантюра - це різновид події. Ю.М. Лотман в роботі «Структура художнього тексту» дає таке визначення цьому поняттю: «Подією в тексті є переміщення персонажа через кордон семантичного поля». Отже, авантюрою можна назвати вкрай різке переміщення персонажа через цей кордон. Таким чином, авантюра є подія «надзвичайний», що виходить за межі буттєвої норми.

Такого роду події призводять до швидкої зміни ситуацій, в яких виявляється герой роману. Відзначимо, що в романі епохи Просвітництва авантюрність співвідноситься з подіями і персонажами, що не виходять за рамки достовірності. Це дозволяє дослідникам стверджувати, що в авантюрний роман XVIII століття «дійсність відтворюється в формах самого життя».

Життя головної героїні роману «Пригожа кухарка» являє собою низку злетів і падінь, які почалися в Києві, а закінчилися в Москві. Мартона повідомляє про загибель свого чоловіка і описує тяжке становище дев'ятнадцятирічної сержантській вдови. В її долі взяла участь одна «чесна старенька», яка взяла її під заступництво і знайшла їй для розваги молодої людини. І життя героїні змінилася. Молода людина виявився дворецьким одного пана і «без зупинки витрачав гроші». Мартона «початку бути госпожою». Незабаром в один вечір доля знову «змінилася»: її розташування домігся сам пан її колишнього коханого Светон. Щастя тривало тиждень, «бо немає нічого його непостійним». Хвороба батька Светоній вимагала від'їзду в село. Вирішено було їхати разом, а Мартон поселити у сусіда. В середині шляху Светон зізнався, що одружений. І Мартона зрозуміла, що нещастя її близько: вона боялася не втрата коханця, а того прийому, «яким потчівают1 благородні дружини нашу братію за викрадення їхніх чоловіків». Передчуття не підвело, і скоро героїня виявилася в чистому полі. Мартона здійснює подорож до Москви, опис якого опускає, так як «нічого з мною важливого не сталося».

Для жанрової характеристики роману цікаво відзначити таку деталь. Мартона вказує, що прибула в Москву в середу, «а день цей означається у нас давнім язичницьким богом Меркурієм; Меркурій же був бог крутійства ... як ніби-то його допомогою визначилася я в кухарки до секретаря ». Незабаром знайшла і нового коханця - канцеляриста, а як тільки поклонник пані секретарки стали поглядати в її сторону, знову опинилася на вулиці.

Але недовго тривало нещастя. Вже на наступний день до неї завітав звідник і визначив Мартон економкою в будинок до багатого відставному підполковнику, який втратив вісім днів тому дружину. Одного годину отримала вона влада в будинку, а «години зо два тому команду і над господарем», який виявився пристрасно в неї закоханий.

Незабаром Мартона пустилася в нову авантюру. Її схильності домігся молода людина Ахалая. Спочатку він відвідував будинок підполковника, переодягнувшись нібито в сестру Мартон, а потім вирішено було бігти, попередньо обібравши благодійника. Однак Ахалая обдурив свою кохану і сам втік з усім майном. І знову Мартона на вулиці без засобів до існування. Але занепокоєння про власну долю змушує її йти на ризик, і вона вирушає до свого благодійнику. Страх не виправдався: підполковник прийняв її зі сльозами радості і прощенням. Все повернулося на свої місця, але ненадовго. Підполковник помер, стан успадковувала його сестра, а Мартон ув'язнили. І це ще не кінець пригод.

Інший системоутворюючий ознака авантюрно-шахрайського роману епохи Просвітництва -його центральний персонаж. Це - герой-пикаро, герой шахрай і авантюрист. У романі М.Д.Чулкова він втілений в образі Мартон.

Пригоди (і пригоди) персонажа можуть бути результатом його власної активності, але можуть бути і породженням життєвих ситуацій, результатом впливу зовнішніх сил. Герой-пикаро не народжується на світ досконалим шахраєм. Романісти-просвітителі показали, як соціальні умови і середовище впливають на моральну еволюцію персонажів їх книг. Однак в рамках окремих ситуацій їм надана можливість вибирати ту чи іншу лінію поведінки і проявляти таким чином свою життєву активність. М.Г. Соколянський зазначає: «Якщо герой проявляє себе активно, лише тоді можна говорити про авантюрність як якості, властивому персонажу і роману в цілому».

У авантюрних романах часто присутній «ідея випробування». Нагадаємо, що М. Бахтін, класифікуючи романи за принципом побудови образу головного героя, серед інших різновидів виділив роман випробування героя, якому притаманні такі риси:

1) сюжет будується на відступах від нормального соціального і біографічного ходу життя героїв, на таких подіях і положеннях, яких немає в типовій, нормальної, звичайної біографії людини. Закінчується роман, коли події знову входять в нормальну колію;

2) час позбавлене історичної локалізації, т. Е. Прикрепленности до певної історичної епохи, зв'язку з певними історичними подіями та умовами (що не характерно для авантюрного роману);

3) роман випробування зосереджений на героя. Навколишній світ і другорядні персонажів більшості випадків перетворюються в фон для героя. Між героєм і світом немає справжньої взаємодії: світ не здатний змінити героя, він його тільки відчуває, і герой не впливає на світ.

М. Бахтін зазначає, що роман випробування в XVIII - XIX ст. втратив свою чистоту. Однак ідея випробування зіграла значну роль в подальшій історії роману, так як дозволяла «з'єднувати гостру авантюрність з глибокої проблемностью і складної психологією».

Незважаючи на те, що наша героїня ніколи не ставиться в ситуацію вибору, спокуси, випробування, вона опосередковано йому піддається. Мартоне необхідно вижити, а коли обставини запропонували їй спосіб виживання, вона, не замислюючись про мораль, легко ним скористалася. Автор не намагається глибоко розкрити психологію героїні. Його в даному випадку цікавить доля жінки з демократичних верств, що не отримала морального виховання, що зіткнулася з ницим побутом і що не встояли на шляху доброчесності.

Мартона твердо знала, що «багатство породжує честь», а яким шляхом досягається багатство - неважливо. Чулков підводить читача до думки про те, що виною всьому виявляються соціальні умови, безправне становище жінки: «... осталася я без всякого прожитку, носила на собі титул сержантській дружини, проте була бідна»; «.Не знала я поводження людскова і не могла підшукати собі місця, і так зробив вільними через ту, що нас ні в які посади не визначають»; «Весь світ на мене перекинувся і стільки в новій моєму житті мене зненавидів, що я не знала, куди прихилити мені голову»; «Все про мене перемовлялися, звинувачували і паплюжили мене тим, чого я зовсім не знала».

Свій вибір героїня робить один раз. Коли «чесна старенька» знайшла їй молодої людини «для розваги», вона «спершу здалася було наполегливо, але через два дні охоче перед- прийняв Свою слідувати її порад і забула зовсім свою печаль». А далі у всіх свої пригоди Мартона переслідувала одну мету - вижити.

Для розкриття характеру героїні важливо те, що Мартона постає перед читачем одночасно в двох іпостасях: власне героїні оповідання і повествовательніци, причому між ними існує очевидний тимчасової і моральний розрив. Часовий розрив підкреслять минулим часом оповіді. Зміни в моральному образі Мартон майже непомітні протягом розповіді.

загальний напрямокзмін в її характері можна визначити завдяки ведучому прийому розповіді: розповідь про чергове пригоді в долі Мартон супроводжується підсумковим висновком. Так, будучи обманута Ахалая, вона робить висновки: «І хоча я далі бачила, ніж про мене думали, проте облуди ево розібрати не могла і в цьому випадку дізналася я дійсно, що як би жінка не була гостра й мудра, однак завжди схильна до обманів

чоловіки, а особливо в той час, коли вона їм пристрасно »; «У цьому випадку розтлумачила я, що він мав більше потреби в пожитках мого коханця, ніж в мені, і приваблювали не суворою вродою моєю, але червінцями і перлами».

Моральні зміни стають очевидними при порівнянні вихідної і фінальної позицій героїні в однотипних сюжетних ситуаціях. Вони особливо наочні щодо Марто-ни до любові: якщо відносини зі Светоній, одним з перших коханців, з'явилися результатом комерційної угоди, то освідчення в коханні з Свідалем, останнім коханцем, не була ознакою ніякого торгу. Отже, духовний шлях Мартон спрямований в бік морального вдосконалення. Так жанрова модель авантюрного роману з'єднується з моделлю роману виховання.

Що стосується життєвої позиції Мартон, то вона швидше пасивна, ніж активна: при всій своїй ініціативності героїня занадто залежить від обставин, до яких змушена пристосовуватися. Однак, як для справжнього героя-пикаро, невдача для неї не трагедія, а привід затіяти нову авантюру.

Сповідальна форма роману не виконує свого прямого призначення - не може виступати в для полегшення душі героя або для науки читачеві. Чулкову важливо, щоб читач зрозумів його героїню, а потім дав їй оцінку: «Чи побачить світло, побачивши, розбере; а розібравши і зваж мої справи, нехай найменш мене, якою він зволить ». Однак характерною для письменника XVIII століття дидактичної мети М.Д. Чулков все ж досяг: його героїня змінилася, причому в кращу сторону.

Дійшов до нас текст роману закінчується фразою: «Кінець першої частини». До сих пір не встановлено, чи була написана друга частина роману. Проте, сюжетна оборваном стала естетичним фактом історії російської літератури. Відсутність сюжетного кінця, відкрита перспектива, можливість подальшого руху стали невід'ємною ознакою цього жанру. Значення демократичного роману 1760-1770 рр. переоцінити неможливо, так як саме в ньому закладені ті знахідки і відкриття, які мають скластися в струнку жанрову систему класичного російського роману.

БІБЛІОГРАФІЧНИЙ СПИСОК

1. Бахтін М.М. Епос і роман. Про методологію дослідження роману // Питання літератури. 1970. № 1.

2. Бахтін М.М. Естетика словесної творчості. М .: Мистецтво, 1979.

3. Затонський Д.В. Мистецтво роману і XX століття. М .: Худ. лит-ра, 1973.

4. Кожинов В. Походження роману. М .: Радянський письменник, 1963.

5. Лотман Ю.М. Структура художнього тексту. М .: Мистецтво, 1970.

6. Соколянський М.Г. Західноєвропейський роман епохи Просвітництва. Київ - Одеса: Вища школа, 1983.

7. Чулков М.Д. Гожа кухарка, або Пригода розпусної жінки: Хрестоматія з російської літератури XVIII століття / сост. А.В. Кокорєв. М .: Просвещение, 1965. С. 587-607.

Його творчість носило антідворянской характер. Було направлено проти естетики класицизму. Він свідомо зводить літературу з висот класицизму, звертаючи її до реального життя, до низьких картинам дійсності, до побутових, часом натуралістичним зображеним сценам.

Герої Чулкова прагнуть досягти земного благополуччя будь-якими засобами, і питання про недозволенности цілей перед ними не вставав.

«Гірка доля» - розповідь про тяжке становище селянина Сисоєв Фофанова, в якому Чулков бачить «головного вітчизни живильника під час мирний, а у воєнний міцного захисника». Для нього не може «держава без землевласника обійтися так, як людина без голови жити не може». Життя Сисоєв Фофанова, сина Дурносопова, важка з самого дитинства. Він трудився в поті чола і на прожиток мав тільки хліб і воду.

Розповідаючи про селянське життя, Чулков вперше в російській літературі помічає розшарування в середовищі селянства і всю гостроту цього процесу. Сільські кулаки віддають бідного, немічного Сисоєв в рекрути. Як би мимохідь, безпристрасно, автор зауважує, що з 500 завербованих в рекрути залишилося тільки 50, решта розбіглися або померли. Сисой виявився хоробрим солдатом і, втративши в бою праву руку, повернувся додому. У селі Сисой, увійшовши до рідної домівки, знаходить всю свою сім'ю по-звірячому вбитої. Тут автор переходить до опису загадкової історії вбивства і судового процесу. «Гірка доля» - свідчення нелюдських умов сущестованія «годувальників вітчизни», страшного безправ'я і убогості селян.

У 1770 р З'явилася перша частина роману Чулкова «Пригожа кухарка, або Пригода розпусної жінки» (друга частина не була опублікована). Вже сама назва роману, яке ставило в центр оповідання «розпусну жінку», було викликом естетиці класицизму, благородному смаку дворянського стану. Представляючи свою героїню Мартон, 19 років від роду, що залишилася вдовою, Чулков не збирається читати моралей і повчати. Його не цікавить питання про моральну оцінку дії героїв. Залишившись без жодних засобів до існування, Мартона використовує свою красу, щоб утвердитися в житті. Вона красива, заповзятлива, і незважаючи на цинізм, властивий їй, автор не поспішає її засудити. Людина з низів суспільства, вона на собі відчула, що таке право сильного в цьому житті понад усе. І вона бреше, хитрує, обманює своїх коханців, відкрито торгує своєю красою.

Далекий від ідеалізації своєї героїні, Чулков, створюючи її образ, а він позбавлений однолинейности, наштовхує читача на думку, що не так винна Мартона, скільки життєві обставини змусили її до такого ремесла. Повестованіе ведеться від імені героїні, яка безпристрасно і щиро розповідає про свої успіхи і пригоди. Мартона, по суті, непоганий від природи людина: вона співчуває тим, хто став жертвою її обману і користі, прощає тих, хто виявився хитрішим і обдурив її, вона здатна і на щире безкорисливе почуття (любов до офіцера Свідалю). Чулков зіштовхує героїню з ще більш хибними людьми, багато з яких належать до дворянського стану. Такі панський камердинер, його розпусний пан Светон, побожний секретар-хабарник. Симпатії автора явно на боці героїні.

У своїй прозі Чулков правдиво відтворює окремі явища дійсності, деталі побуту і життя героїв, але не прагне до соціального осмислення і художнього узагальнення характерів і життєвих обставин, не прагне переконати читача певні ідеї.

Хераськов «Россіяда»

«Россіяда» - героїчна епопея (1779) Поетика класицизму передбачала при створенні поеми важливість історичного сюжету, включення елемента чудесного ітп.

Велика поема, що складається з 12 пісень, «Россіяда» присвячена знаменній події російської історії-взяття Грозним Казані, яке Хераськов розцінював як заключний етап в боротьбі Русі з татаро-монгольським ярмом. У «історичному передмові» до «Россіяда» він писав, що взяття Казані означало перехід країни «з слабкості в силу, з приниження в славу». У роботі над твором він використовував літописні джерела, «Повість про Казанському царстві», історичні легенди.

Головна ідея«Россіяда» - торжество героїки російських воїнів, перемога Росії над варварством, православної віри над магометанської. Своєю поемою автор переслідує виховно-патріотичну мету: надихнути сучасників подвигами предків і навчити їх справжнього патріотизму. Хераськов не прагне до історичної правдивості, документальності в поемі. Багато що творчо перероблено, прикрашене фантастикою, почерпнуто і з книжкових джерел, і з фольклору, коли поруч з міфологічними образами Марса, Ерота, Кіпріди діють Змій Тугарин ітп. В дусі ідей дворянського лібералізму Хераськов розглядає взаємини Грозного -Ідеально монарха і бояр. Цар хоробрий, великодушний, ділиться з ближнім останнім ковтком води, він угодний Богу. В єдності Грозного і бояр позначається утопічність політичних ідеалів Хераськова. Більшість бояр, наближених царя, воїнів і радників доблесні, хоробрі, вони вірні патріоти, які тримають себе з царем сміливо і незалежно. Це перш за все Курбський і Адашев. У дусі просвітницької ідеології Хераськов дає уроки царю. Введенням небесного посла (тінь князя Тверського) царю вказується на його борг перед батьківщиною.

«Ти владний все творити, тобі мовить лестощі;

Ти раб вітчизни, віщають борг і честь ».

Незважаючи на історичну основу сюжету, «Россіяда» звернена до сучасності. Написана в період російсько-турецької війни і закінчена незадовго до приєднання Криму до Росії, поема містить похвали на адресу Катерини, яка змусила тремтіти «східну місяць» і дасть народам «божественні» закони. Поема присвячена Катерині II - все це робить вельми обмеженим лібералізм Хераськова. Відповідаючи вимогам класицизму, він наповнює поему безліччю алегорій, уособлень, фантастичних образів. У ній багато відступів, довгих описів, що уповільнює розвиток сюжету. Разом з тим в героїчної епопеї є і ряд відступів, що порушують чистоту жанру і свідчать про нові тенденції в літературі. Такі сюжетна лінія татарської цариці Сумбекі, пов'язаний з нею любовний елемент, таке звернення до фольклору.

Хоча «Россіяда» була далека від справжнього історизму, вона зіграла значну роль в літературі 18 століття в силу свого цивільного-патріотичного змісту. Недарма Хераськов назвав свою поему «Россіяда». В основі епопеї - національний сюжет, вона розповідає не тільки про справи і взаєминах царя і бояр, а й про всю Росії, про героїчне російською народі.

Криза класицизму чітко позначився і в творчості В. І. Майков, який був учнем Сумарокова. Чи не отримав закінченого освіти. Він був близький як письменник Сумарокову сатирико-викривальними тенденціями своєї творчості і увагою до реалій побуту. Повставав на неосвічених і пихатих дворян, хабарників і т. П.

Єлисей, або Роздратований Вакх

Це поема, в якій поєднувалося непоєднуване в межах одного жанру зіткнення високого і низького. У парадоксальному переплетенні жанрових канонів ирои-комічної і бюрлескной (жартівлива поема, в якій піднесена тема викладається пародійно) поем і полягала сутність комізму. Зав'язкою живий, яскравою поеми «Єлисей, або Роздратований Вакх» служить підвищення цін на горілку відкупниками. Факт цей мав місце в дійсності, і Майков слідом за Сумарокова виступає противником системи відкупів, яка збагачувала окремих осіб ціною розорення широких народних мас. Бог вина Вакх розсердився на відкупників за те, що вони підняли ціни на вино і п'яних стало менше. У питному домі Вакх знаходить візника елес, якого і вибирає знаряддям помсти. У жартівливо-іронічній манері розповідає Майков про пригоди п'яниці і забіяки елес. Він розоряє льоху відкупників, бешкетує до того часу, поки Зевс, зібравши раду богів, не вирішує віддати його в солдати. У поемі купці, відкупники, шевці, кравці, селяни, злодії діють разом з міфологічними божествами, про які йдеться в низьких тонах. Боги займаються в поемі буденними справами.

У поемі багато грубих слів.

У «Елисее» Майкова рясно представлений побутової матеріал, гострі замальовки дійсності. Побут міського життя став в поемі Майкова вперше предметом художньої розробки. Правда, багато картин дані натуралістично. Майков дещо зверхньо ставиться до своїх героїв з низів суспільства, він не переслідує каки-яких соціальних цілей, його завдання - посмішити читача. Багато в поемі народно-поетичних елементів. Все це разом з картинами «низького» побуту, взятими з дійсності, сприяло руйнуванню класицизму і розвитку реалістичних тенденцій.

Перша частина роману Чулкова «Пригожа кухарка або пригоди розпусної жінки» з'явилася в 1770 р Продовження було написано, але не побачило світла, швидше за все, через цензурні умови. Зміст роману склала історія любовних зв'язків якоїсь Мартон, що залишилася 19 років від роду вдовою після чоловіка-солдата, убитого в Полтавському бою; Мартона - НЕ дворянка, жінка «низького» звання. Їй довелося в пошуках засобів до існування надійти на утримання дворецького одного дворянина, а потім вона змінила кількох коханців.

Героїня Чулкова - явище абсолютно нове в російській літературі, хоча дещо він міг запозичити і в її характеристиці, і в побудові всієї книги з західного роману. Гожа кухарка Мартона - людина з «низів», з народу; це людина, що будує сам своє життя, сам кує своє щастя. Мартона позбавлена ​​якого б то не було поваги до станових перегородок, до дворянства, до високих ідей честі і навіть чесноти. Її світогляд відображає аморалізм індивідуалістичної боротьби за існування. Вона готова використовувати в звірячої боротьби за життя всі засоби. Вона красива, і вона використовує свою красу. Вона може обікрасти багатого дворянина, і вона без докорів сумління робить це; її коханець краде у неї вкрадене нею; вона не дуже засуджує його: він виявився хитрішим її, сильніше в життєвій боротьбі. Мораль, честь - це ж тільки маски, лицемірні слова в суспільстві, де все грунтується на праві сильного. Мартона не має сили станових привілеїв, і вона має право пустити в хід іншу силу - особистий успіх і спритність. Вона не поважає почуття ніжності, прихильності. Головне в житті не це, а грубий зовнішній успіх.

Потрібно пам'ятати, оцінюючи цей образ, що шахрай Фігаро виріс у французькій літературі в символ буржуазної, ще демократичної революційності. Чулкова радує, що Мартона, людина з народу, торжествує над дворянами, залишає їх в дурнях, хоча б зваблюючи їх своєю красою.

В образі Мартон Чулков спробував побудувати характер; Мартона визначена не однією-двома рисами, а складно-психологічно; в цьому відношенні Чулков долає абстрактність російського дворянського класицизму.

У своєму романі Чулков хоче малювати життя, як вона є. Було б, звичайно, занадто сміливо говорити про реалізм в застосуванні до «Пригожої поварисі», але заперечення абстрактній, раціоналістичної поетики класицизму в цій книзі є. Потрібно пам'ятати, що і у Сумарокова в байках, епіграмах або сатирах, і у Майкова в «Елисее» ми знайдемо і широке використання просторіччя, і зображення буденних речей і «простих» людей, селян, відкупників, навіть повій. Але для них «низький» побут насамперед - саме «низький», який заслуговує на сатиричного або сміхотливого ставлення до нього. В їх поетичну систему просте життя могла входити лише з особливим відтінком, особливим присмаком комічних або сатиричних жанрових формацій. Їх цікавили ідеї, психічні станивзагалі, а побут потрапляв в поле їх зору тільки тоді, коли треба було в тій чи іншій формі долати його, заперечувати його. Це відноситься і до дворянської комедії 1750-1760-х рр., Хоча і в ній розсипані рисочки побуту; вони і тут щільно оточені ідеями і художніми образами, Позбавляють їх значення самостійних картин дійсного життя.

Мартона Чулкова, як і інші дійові особи його роману, не "погана» і не «хороша». Вона людина, і вона чіпляється за хороше життя, за гроші, за успіх в життєвій боротьбі; в цьому її виправдання. І побут, який оточує Мартон, намальований нема на посміховище і не заради викриття; це життя, справжня, реальне життя, В загальному, життя досить противна, підла життя, заснована на егоїзмі, пристрастях, об'егоріваніі один одного, а все-таки життя, така саме, з якою доводиться мати справу Чулкову. Його образи нетіпологічни; він навіть не прагне до глибокого розкриття законів, сутності суспільства, буття людини. Він не прагне і до детального психологічного аналізу. У цьому виявляється обмеженість його естетичного світогляду, слабкість його художнього методу. Чулков - емпірик. Окремі, зовні спостережені факти, фотографічно записані, складають зміст його книги. Він відноситься до дійсності протокольно. Він реєструє життєві випадки один за іншим, без глибокої внутрішньої зв'язку, і діловито, скупо дає звіт про них. Життя людини у нього розсипається на окремі шматочки, емпірично встановлені факти не будуються в єдину картину. Ця зовнішня манера надзвичайно характерна для всього мислення Чулкова. Вона виросла насамперед із заперечення механістичних і абстрактних узагальнень класицизму. Саме як руйнівник сильний Чулков-художник, тому що побудувати йому вдалося не так вже й багато. Він побачив окремі конкретні факти і окремих індивідуальних людей, яких не бачили дворянські письменники-класики. Але це вже було кроком великої ваги. Навіть мову роману Чулкова цікавий в цьому відношенні. Чулков пише підкреслено просто, «нехудожньо», він відмовляється від норм літературності; його мову - майже канцелярський запис, суха, позбавлена ​​врівноваженою логічності сумароковской «ясною» мови або величності ломоносовской. Стиль Чулкова може бути неправильним з точки зору літературних норм, і в цьому його негативний зміст, - так говорили, так писали приватні листи, ділові папери. Це стиль практичному житті, яка для Чулкова дорожче, цінніше поетичної стихії, як її розуміли в дворянській літературі. Чулков йде за практикою, не піднімаючись над нею, і в цьому слабкість його як художника і сила його як руйнівника дворянської естетики.