Історія одного міста »- одне з центральних творів творчості М.Є. Салтикова-Щедріна. Воно було опубліковано в журналі «Вітчизняні записки» в 1869-1870 роках і викликало широкий громадський резонанс. Основними засобами сатиричного викриття дійсності в творі є гротеск і гіпербола. У жанровому відношенні воно стилізовано під історичну хроніку. Образ автора-оповідача названий на ньому «останнім архіваріусом-літописцем».

З тонкою іронією пише М.Є. Салтиков-Щедрін про те, як змінюються лики цих градоначальників зі зміною тієї чи іншої історичної епохи: «Так, наприклад, градоначальники часів Бірона відрізняються безглуздям, градоначальники часів Потьомкіна - розпорядливістю, а градоначальники часів Розумовського - невідомим походженням і лицарської відвагою. Всі вони січуть обивателів, але перші січуть абсолютно, другі пояснюють причини своєї розпорядництві вимогами цивілізації, треті хочуть, щоб обивателі в усьому поклалися на їх відвагу ».Таким чином, з самого початку вибудовується і підкреслюється ієрархія: вищі сфери - місцеве управління - обивателі. На їх долю дзеркальним чином відображається те, що відбувається у владних областях: «в першому випадку, обивателі тремтіли несвідомо, у другому - тремтіли з усвідомленням власної користі, в третьому - височіли до трепету, виконаного довіри».

проблематика

В «Історії одного міста» викриваються недосконалість суспільного і політичного життя Росії. На жаль, Росії рідко щастило на хороших правителів. Довести це можна, відкривши будь-який підручник історії. Салтиков Щедрін, щиро переживаючи за долю своєї батьківщини, не міг залишитися осторонь від цієї проблеми. Своєрідним рішенням і став твір «Історія одного міста». Центральним питанням в цій книзі є влада і політичне недосконалість країни, точніше одного міста Глупова.Все - і історія його заснування, і низка нікчемних самодержців, і сам народ Глупова - настільки безглузді, що це схоже на якийсь фарс. Це і було б фарсом, якби не було так схоже на реальне життяРосії. «Історія одного міста» - не просто політична сатира на існуючий в цій країні державний лад, але докорінно зачіпає сам менталітет народу всієї країни.

Отже, центральна проблема твору - мотив влади і політичного недосконалості. У місті Глупове градоначальники змінюються один за іншим. Долі їх в якійсь мірі трагічні, але при цьому гротескні. Так наприклад, Брудастийвиявився лялькою з органчиком в голові, який виголошував тільки дві фрази «Не потерплю!» і «Розорю!», а Фердищенкозабуває про свої обов'язки, коли справа стосується їжі, особливо гусака і буженини, через що і вмирає від обжерливості. Прищвиявляється з фаршированої головою, І ваніввмирає від натуги, силкуючись збагнути сенс указу, Грустиловвмирає від меланхолії ... Кінець правління кожного з них сумний, але смішний. Самі градоначальники не вселяють поваги -хто то непрохідною дурний, хто то надмірно жорстокий, ліберальні правителі - теж не найкращий вихід, так як їх нововведення не є життєво необхідними, а, в кращому випадку даниною моді або порожній примхою. За якийсь абсолютно незрозуміло для чого градоначальники не замислюються про народ, про те, що необхідно людям. Правителів багато, вони різні істоти, але результат один - життя не стає ні краще, ні гірше. Та й правителі стають градоначальниками більше через непорозуміння, ніж за потребою. Кого тільки не було серед глуповских начальників - кухар, цирульник, побіжний грек, дрібні армійські чини, денщик, статського радника і, нарешті, пройдисвіт Угрюм Бурчеев.І, що найдивніше, не було жодного градоначальника, який мав би уявлення про свої обов'язки і права народа. Для глуповских градоначальників не існувало чіткого поняття про свої дії. Немов знічев'я вони пересаджували берізки в алеї, вводили гімназії і науки, скасовували гімназії і науки, вводили в ужиток прованське масло, гірчицю і лавровий лист, стягували недоїмки ... і, власне кажучи, все. На цьому їх функції обмежувалися.

Автор підкреслює, що зовнішність літописця є справжнісінькою, що не дозволяє ні на хвилину засумніватися в його автентичності. М.Є. Салтиков-Щедрін чітко вказує кордону розглянутого періоду: з 1931 по 1825 рік. Твір включає в себе «Звернення до читача від останнього архіваріуса-літописця». Для додання документального характеру цього фрагменту оповідання автор поміщає після назви виноску про те, що звернення передається в точності, словами самого літописця. Видавець дозволив собі лише орфографічну правку тексту, щоб відредагувати окремі вольності в написанні слів. Звернення починається розмовою з читачем про те, чи знайдуться в історії нашої країни гідні правителі і начальники: « Невже у всякій країні знайдуться і Нерон преславні, і Калігули, доблестю сяючі, і тільки у себе ми таких не знайдемо?» всезнаючий видавецьдоповнює цю цитату відсиланням до вірша Г.Р. Державіна: «Калігула! Твій кінь в сенаті Не міг сяяти, сяючи в златі: Сяють добрі справи! »Це доповнення ставить собі за мету підкреслити ціннісну шкалу: сяє НЕ злато, а добрі справи. Злато в даному випадку виступає символом користолюбства, а добрі справи проголошуються справжньою цінністю світу.

Далі в творі слід міркування про людину взагалі. Літописець закликає читача поглянути на власну персону і вирішити, що в ній важливіше: голова або черево. А потім вже судити можновладців.

В кінці звернення Глупов порівнюється з Римом, Це знову-таки підкреслює, що мова йде не про якийсь конкретний місті, а про модель суспільства взагалі. Таким чином, місто Глупов є гротескним зображенням не тільки всієї Росії, але і всіх владних структур у світовому масштабі, бо Рим здавна асоціюється з містом імперським, цю ж функцію втілює згадка римських імператорів Нерона (37-68 рр.) І Калігули (12- 41 рр.) в тексті твору. З цією ж метою розширити інформаційне поле оповіді згадуються в творі прізвища Костомаров, Пипін і Соловйов.Сучасники представляли, про яких поглядах і позиціях йдеться. Н.І. Костомаров - знаменитий російський історик, Дослідник соціально-політичної та економічної історії Росії та України, український поет і белетрист. А В.М.. Пипін (1833-1904) - російський літературознавець, Етнограф, академік Петербурзької академії наук, двоюрідний брат Н.Г. Чернишевського. B.C. Соловйов (1853-1900) - російський філософ, поет, публіцист, Літературний критик кінця XIX - початку XX століття.

Далі літописець відносить дію оповідання до епохи існування племінних міжусобиць . При цьому М.Є. Салтиков-Щедрін використовує свій улюблений композиційний прийом: казковий контекст сполучається зі сторінками реальної російської історії.Все це створює систему дотепних тонких натяків, зрозумілих досвідченому читачеві.

Придумав казковим племенам кумедні назви, М.Є. Салтиков-Щедрін відразу ж розкриває перед читачем їх алегоричний сенс, коли представники племені головотяпів починають називати один одного по іменах (Івашка, Петро). Стає зрозумілим, що мова йде саме про російську історію.

надумали головотяпизнайти собі князя, а оскільки самі народ дурний, то й правителя собі немудрого шукають. Нарешті, одна (третя за рахунком, як це прийнято в російських народних казках) «Княжа світлість»погодилася володіти цим народом. Але з умовою. «І будете ви платити мені данини багато, - продовжував князь, - у кого вівця ярку принесе, вівцю на мене відпиши, а ярку собі залиш; у кого гріш трапиться, той розламай його начетверо: одну частину мені віддай, іншу мені ж, третю знову мені, а четверту собі залиш. Коли ж піду на війну - і ви йдіть! А до іншого вам ні до чого діла немає! » Від таких промов навіть нерозумні головотяпи похнюпили голови.

У цій сцені М.Є. Салтиков-Щедрін переконливо показує, що будь-яка влада заснована на покірності народу і приносить йому більше бід і проблем, ніж реальної допомоги і підтримки. Не випадково князь привласнює головотяпів нову назву: « А як не вміли ви жити на своїй волі і самі, дурні, побажали собі кабали, то називатися вам надалі не головотяпами, а глуповцами».

Переживання ошуканих головотяпів виражаються в фольклорі. Символічно, що один з них по дорозі додому співає пісню «Не шуми, мати зелена дубравушка!».

Одного за іншим посилає князь своїх воровітих намісників. Сатирична опис градоначальників дає їм красномовну характеристику, що свідчить про їх ділові якості.

Климентій получая належний чин за майстерну куховарство макаронів. Ламвроканісторгував грецьким милом, губкою і горіхами. Маркіз де Санглотлюбив співати непристойні пісні. Можна довго перераховувати так звані подвиги градоначальників. У влади вони довго не затримувалися і нічого путнього для міста не зробили.

Сатиричні прийоми Салтикова-Щедріна: «Історія одного міста», «Господа Головльови»

М.Є. Салтиков-Щедрін - один з найвідоміших літературних сатириків XIX століття. Роман "Історія одного міста" є вершиною його художньої творчості.

Незважаючи на назву, за образом міста Глупова ховається ціла країна, а саме - Росія. Так, в образній формі, Салтиков-Щедрін відображає найбільш жахливі, що вимагали підвищеної суспільної уваги сторони життя російського суспільства. Головною ідеєю твору є неприпустимість самовладдя. І саме це об'єднує глави твори, які могли б стати окремими розповідями.

Щедрін розповідає нам історію міста Глупова, що відбувалося в ньому протягом приблизно ста років. Причому акцентує увагу на градоначальниках, так як саме вони висловлювали пороки міського управління. Заздалегідь, ще до початку основної частини твору, наводиться "опис" градоначальників. Слово "опис" зазвичай відносять до речей, тому Щедрін застосовує його навмисно, як би підкреслюючи неодушевленность градоначальників, які в кожному розділі є ключовими образами.

Суть кожного з міських голів можна уявити навіть після простого опису зовнішності. Наприклад, завзятість і жорстокість Угрюм-Бурчеева виражаються в його "дерев'яному обличчі, очевидно, ніколи не освітлюється усмішкою". Більш миролюбний Прищ, навпаки, "рум'ян, мав червоні і соковиті губи", "хода у нього була діяльна і бадьора, жест швидкий".

Образи формуються в уяві читача за допомогою таких художніх прийомів, як гіпербола, метафора, алегорія та ін. Навіть факти реальної дійсності знаходять фантастичні риси. Щедрін навмисно користується таким прийомом, щоб посилити відчуття незримого зв'язку із справжнім станом справ в кріпосницької Росії.

Твір написано у формі літописів. Деякі частини, які, за задумом автора, вважаються знайденими документами, написані великоваговим канцелярською мовою, а в зверненні літописця до читача присутні і просторіччя, і прислів'я, і ​​приказки. Підсилюють комічність плутанина в датах і часто допускаються літописцем анахронізми і алюзії (наприклад, посилання на Герцена і Огарьова).

Найбільш повно Щедрін представляє нам градоначальника Угрюм-Бурчеева. Тут має місце прозора аналогія з реальністю: прізвище градоначальника схожа за звучанням на прізвище відомого реформатора Аракчеева. В описі Угрюм-Бурчеева менше комічного, а більше містичного, страхітливого. Користуючись сатиричними засобами, Щедрін наділив його великим кількість самих "яскравих" вад. І не випадково саме на описі правління цього градоначальника закінчується розповідь. За словами Щедріна, "історія припинила протягом своє".

Роман "Історія одного міста" - безумовно, видатний твір, воно написано барвистим, гротескним мовою і в образній формі викриває бюрократична держава. "Історія" до цих пір не втратила актуальності, тому що ми, на жаль, поки ще зустрічаємося з людьми, подібними глуповський градоначальникам.

У підсумковий період своєї творчості М. Є. Салтиков-Щедрін звертається до алегоричній формі казки, де, описуючи життєві ситуації «езоповою мовою», висміює вади сучасного письменнику суспільства.

Сатирична форма стала для М.Є. Салтикова-Щедріна можливістю вільно говорити про насущні проблеми суспільства. У казці «Повість про те, як один мужик двох генералів прогодував» використовуються різні сатиричні прийоми: гротеск, іронія, фантастика, алегорія, сарказм - для характеристики зображуваних героїв і опису тієї ситуації, в якій опинилися головні персонажі казки: два генерали. Гротескно саме потрапляння генералів на безлюдний острів «по щучому велінню, по моєму бажанню». Фантастично запевнення письменника в тому, що «служили генерали все життя в якійсь реєстратурі, там народилися, виховали і постаріли, отже, нічого не розуміли». Сатирично зобразив письменник і зовнішній вигляд героїв: «вони в нічних сорочках, а на шиях у них висить по ордену». Салтиков-Щедрін висміює елементарне невміння генералів знайти собі їжу: обидва думали, що «булки в тому самому вигляді народяться, як їх ранком до кофею подають». Зображуючи поведінку героїв, письменник використовує сарказм: «почали повільно підповзає один до одного і в одну мить ока розлютились. Полетіли шматки, пролунав вереск і охання; генерал, який був учителем каліграфії, відкусив у свого товариша орден і негайно проковтнув ». Герої почали втрачати свій людську подобу, перетворюючись в голодних тварин, і тільки вид справжньої крові протверезив їх.

Сатиричні прийоми не тільки характеризують художні образи, А й висловлюють ставлення автора до зображуваного. З іронією ставиться письменник до мужику, який, злякавшись сильних світу цього, «поліз спершу-наперво на дерево і нарвав генералам по десятку самих спілих яблук, а собі взяв одне, кисле». Висміює М. Є. Салтиков-Щедрін ставлення генералів до життя: «Стали говорити, що ось вони тут на всьому готовому живуть, а в Петербурзі між тим пенсії їхні все накопичуються та накопичуються».

Таким чином, використовуючи різні сатиричні прийоми, иносказательную форму «езопової мови», М. Є. Салтиков-Щедрін висловлює власне ставлення до взаємовідносин між людьми, що володіють владою, і простим народом. Письменником висміюється і непристосованість генералів до життя, і тупе виконання мужиком всіх забаганок панів.

Незважаючи на назву, за образом міста Глупоза ховається ціла країна, а саме - Росія. Так, в образній формі, Салтиков-Щедрін відображає найбільш жахливі, що вимагали підвищеної суспільної уваги сторони життя російського суспільства. Головною ідеєю твору є неприпустимість самовладдя. І саме це об'єднує глави твори, які могли б стати окремими розповідями.
Щедрін розповідає нам історію міста Глупова, що відбувалося в ньому протягом приблизно ста років. Причому акцентує увагу на градоначальниках, так як саме вони висловлювали пороки міського управління. Заздалегідь, ще до початку основної частини твору, наводиться "опис" градоначальників. Слово "опис" зазвичай відносять до речей, тому Щедрін застосовує його навмисно, як би підкреслюючи неодушевленность градоначальників, які в кожному розділі є ключовими образами.
Сатиричні засоби, що використовуються автором хроніки, різноманітні. У сукупності образи всіх градоначальників створюють єдиний образ самодержавного правителя.
Суть кожного з міських голів можна уявити навіть після простого опису зовнішності. Наприклад, завзятість і жорстокість Угрюм-Бурчеева виражаються в його "дерев'яному обличчі, очевидно, ніколи не освітлюється усмішкою". Більш миролюбний Прищ, навпаки, "рум'ян, мав червоні і соковиті губи", "хода у нього була діяльна і бадьора, жест швидкий".
Образи формуються в уяві читача за допомогою таких художніх прийомів, як гіпербола, метафора, алегорія та ін. Навіть факти реальної дійсності знаходять фантастичні риси. Щедрін навмисно користується таким прийомом, щоб посилити відчуття незримого зв'язку із справжнім станом справ в кріпосницької Росії.
Твір написано у формі літописів. Деякі частини, які, за задумом автора, вважаються знайденими документами, написані великоваговим канцелярською мовою, а в зверненні літописця до читача присутні і просторіччя, і прислів'я, і ​​приказки. Підсилюють комічність плутанина в датах і часто допускаються літописцем анахронізми і алюзії (наприклад, посилання на Герцена і Огарьова).
Найбільш повно Щедрін представляє нам градоначальника Угрюм-Бурчеева. Тут має місце прозора аналогія з реальністю: прізвище градоначальника схожа за звучанням на прізвище відомого реформатора Аракчеева. В описі Угрюм-Бурчеева менше комічного, а більше містичного, страхітливого. Користуючись сатиричними засобами, Щедрін наділив його великим кількість самих "яскравих" вад. І не випадково саме на описі правління цього градоначальника закінчується розповідь. За словами Щедріна, "історія припинила протягом своє".
Роман "Історія одного міста" - безумовно, видатний твір, воно написано барвистим, гротескним мовою і в образній формі викриває бюрократична держава. "Історія" до цих пір не втратила актуальності, тому що ми, на жаль, поки ще зустрічаємося з людьми, подібними глуповський градоначальникам.
Сама "Історія" вибудувана творцем навмисно нелогічно, непослідовно. Великий сатирик подав основному змісту звернення видавця (в ролі якого він виступає сам) і звернення до читачів нібито останнього глуповского архіваріуса. Опис градоначальників, що надає книзі нібито історіографічность і особливий сенс, складається з 21 прізвища (від макаронника-зрадника Климентія до майора Перехоплення-хвацький, спалив гімназія і скасував науки). У самій "Історії" увагу до начальницьким особам явно неравнозначно: одним (Беневоленский, Брудастий, Бородавкін, Угрюм-Бур-чеев) присвячено багато літературних сторінок, іншим (Мі-келадзе, Дю-Шарио) пощастило менше. Це видно і по структурі "Історії"; три вступних розділу, одне заключне Додаток (Виправдувальні документи, що містять градоначальство розумові та законопроектні вправи) і всього 5 основних розділів для оповідання про подвиги 21 управителя.
Ніколи не було в Російській імперії міста під назвою "Глупов", ніхто не зустрічав таких дивовижних, неправдоподібних начальників (з фаршированої головою, як у Івана Пантелійович Прища).
М. Є. Салтиков-Щедрін показав себе блискучим знавцем езопової мови, наділив його в нібито літописну форму (літопис градоначальственних успіхів охоплює близько століття, причому вказуються, хоча і приблизно року правління). Ця пародійність викладу дозволяла письменникові говорити про сучасність, викривати офіційних осіб, не викликаючи цензурного втручання і гніву вищих. Не дарма Щедрін сам називав себе "вихованцем цензурного відомства". Звичайно, тямущий читач вгадував за потворними картинами Глупова навколишнє життя. Сила сатиричного викриття Щедріним реакційних підвалин, на яких трималася російська монархічна влада, була настільки потужною, що гротескно-фантастичні образи книги сприймалися як саме правдиве зображення життя.
Чого вартий, наприклад, опис причин смерті градоначальників: Ферапонтов розтерзаний собаками; Ламврокакіс заїдемо клопами; Баклан переламаний навпіл бурею; Фердищенко скінчив життя від смакоти; Іванов - від натуги осягнути сенатський Указ; Мікеладзе - від виснаження сил та ін.
В "Історії" Щедрін майстерно користується сатиричною гіперболою: факти справжньої дійсності набувають у нього фантастичні обриси, що дозволяє сатирикові найбільш яскраво розкрити ту чи іншу сторону образу. Але письменник не уникає і реалістичних замальовок. Так, дуже натуралістично описаний пожежа в Пушкарской слободі "солом'яного міста": "видно було, як далеко копошаться люди, і здавалося, що вони несвідомо товчуться на одному місці, а не кидаються в тузі і розпачі. Видно було, як кружляють в повітрі відірвані вихором від дахів клаптики запаленою соломи. Поступово одне за іншим займалися дерев'яні будови і немов танули ".
Хроніка міського управління написана барвистим, але і складним за складом мовою. У ньому широко використаний і тупий чиновницький склад: "всякий так пече у свята пироги, не заборонив собі таке печення і в будні" (Статут про доброчесну пирогів випікання - у виконанні Беневоленського). Є і старовинна слов'янська мова: "хочу ущекотать прелюбезнейшій мені глуповцев, показавши світу їх славні справи і предобрий той корінь, від якого знамените це древо проросло і гілками своїми всю землю покрали". Знайшлося місце і час і для народних прислів'їв: "тільки ось я яке слово тобі мовлю: краще ... з правдою вдома сидіти, ніж біду на себе накликати" (Фердищенко).
Портретна галерея щедринских "улюбленців" - нерозумно-ських градоначальників запам'ятовується відразу і сильно. Один за одним відбуваються вони перед читачем, безглузді і огидні в своїх жорстокості, тупоумстві, злісної ненависті до народу. Тут і бригадир Фердищенко, морівшій глуповцев голодом, і його наступник Бородавкін, спалили тридцять три села, щоб "за допомогою цих заходів" стягнути недоїмок на два рубля з половиною, і майор Перехоплення-Хвацький, що скасував в місті науки, і Феофілакт Беневоленский, одержимий пристрастю до писання законів (уже на лавках семінарії накреслив він кілька чудових законів, серед яких найбільш відомі наступні: "кожна людина так має серце скрушно", "всяка душа так тріпоче", "всякий цвіркун хай же знає відповідний його званню припічок").
Саме в описі головних героїв М. Є. Салтиков-Щедрін використовує найрізноманітніші художні засоби. Так, гранична жорстокість Угрюм-Бурчеева зафіксована "в дерев'яному обличчі, очевидно, ніколи не освітлюється усмішкою", з "вузьким і похилим чолом", які впали очима і розвиненими щелепами, готовими "роздрібнити або перекусити навпіл". Навпаки, ліберально налаштований Прищ, градоначальник з фаршированої го-ловог, "був рум'яний, мав яскраво-червоні і соковиті губи, з-за яких ніднелся ряд білих зубів; хода у нього була діяльна і бадьора, жест швидкий ". Зовнішні характеристики схожі з їх психологічними образами: лютий Бруддетий, він же Органчик, не схожий на вихідця з Франції, аристократа Дю-Шарио, весело проводить час б удовс льствіях і розвагах, а "друг Карамзіна" Грус-Тілов, який відрізнявся "ніжністю і чутливістю сердитися ", не менше далекий від" фантастичного мандрівника бригадира Фердищенко ...
Городяни, народ в "Історії" викликають подвійне відчуття. З одного боку, їм властиві, по оцінці самого автора, дві речі: "звичайна глуповская захопленість і звичайне глуповского легковажність". Страшно жити в місті Глупове. Книга викликає сміх, але не веселий, а гіркий і похмурий. Письменник сам говорив, що розраховував "на порушення в читачі гіркого почуття, а аж ніяк не веселонравія". Страшно за Глупов не тільки тому, що в ньому панують обмежені чиновники, "від російського уряду поставлені". Страшно, що народ покірно і терпеливо переносить свої лиха.
Однак цей мовчазний тяжкий докір письменника зовсім не означав знущання над народом. Щедрін любив своїх сучасників: "Всі мої твори, - писав він пізніше, - сповнені співчуттям". Глибокий сенс "Історії одного міста" полягає не тільки в геніальних за своєю викривальною силі образах градоначальників, але і в тій узагальнюючої характеристиці глуповців, яка неминуче наводила на думку про майбутнє пробудження задавленого владою народу. Великий сатирик закликає до того, щоб внутрішнє життя російських міст, подібних Глупова, колись вирвалася назовні, стала світлою, гідної людини. Не випадково "історична" хроніка закінчується втечею останнього градоначальника; Уг-Рюм-Бурчеев зник, "немов розтанули в повітрі". Могутнє рух справжньої історії людства влада виявилася не в змозі стримувати ще одне сторіччя: "річка не вгамовувалася. Як і раніше вона текла, дихала, дзюрчала і звивалася ... ".
Виходить, що Щедрін дивився далеко вперед. Він вірив в крах глуповского ладу життя, в перемогу ідеалів розуму, гідності людини, демократії, прогресу, цивілізації. Його творам, включаючи і "Історію одного міста", передрікали велике майбутнє. Тургенєв порівнював Салтикова-Щедріна з Свіфтом, Горький зізнавався, що саме за цей твір він "дуже полюбив" письменника. Так і сталося. Михайло Євграфович Салтиков-Щедрін став одним з найбільш популярних письменників в нашій країні і зарубіжжі.

червня 21 2011

Незважаючи на назву, за образом міста Глупоза ховається ціла країна, а саме - Росія. Так, в образній формі, Салтиков-Щедрін відображає найбільш жахливі, що вимагали підвищеної суспільної уваги сторони життя російського суспільства. Головною ідеєю твору є неприпустимість самовладдя. І саме це об'єднує глави твори, які могли б стати окремими розповідями.

Щедрін розповідає нам історію міста Глупова, що відбувалося в ньому протягом приблизно ста років. Причому акцентує увагу на градоначальниках, так як саме вони висловлювали пороки міського управління. Заздалегідь, ще до початку основної частини твору, наводиться "опис" градоначальників. Слово "опис" зазвичай відносять до речей, тому Щедрін застосовує його навмисно, як би підкреслюючи неодушевленность градоначальників, які в кожному розділі є ключовими образами.

Суть кожного з міських голів можна уявити навіть після простого опису зовнішності. Наприклад, завзятість і жорстокість Угрюм-Бурчеева виражаються в його "дерев'яному обличчі, очевидно, ніколи не освітлюється усмішкою". Більш миролюбний Прищ, навпаки, "рум'ян, мав червоні і соковиті губи", "хода у нього була діяльна і бадьора, жест швидкий".

Образи формуються в уяві читача за допомогою таких художніх прийомів, як гіпербола, метафора, алегорія та ін. Навіть факти реальної дійсності знаходять фантастичні риси. Щедрін навмисно користується таким прийомом, щоб посилити відчуття незримого зв'язку із справжнім станом справ в кріпосницької Росії.

Написано в формі літописів. Деякі частини, які, за задумом автора, вважаються знайденими документами, написані великоваговим канцелярською мовою, а в зверненні літописця до читача присутні і просторіччя, і прислів'я, і ​​приказки. Підсилюють комічність плутанина в датах і часто допускаються літописцем анахронізми і алюзії (наприклад, посилання на Герцена і Огарьова).

Найбільш повно Щедрін представляє нам градоначальника Угрюм-Бурчеева. Тут має місце прозора аналогія з реальністю: прізвище градоначальника схожа за звучанням на прізвище відомого реформатора Аракчеева. В описі Угрюм-Бурчеева менше комічного, а більше містичного, страхітливого. Користуючись сатиричними засобами, Щедрін наділив його великим кількість самих "яскравих" вад. І не випадково саме на описі правління цього градоначальника закінчується розповідь. За словами Щедріна, "історія припинила протягом своє".

"Історія одного міста" - безумовно, видатний твір, воно написано барвистим, гротескним мовою і в образній формі викриває бюрократична держава. "Історія" до цих пір не втратила актуальності, тому що ми, на жаль, поки ще зустрічаємося з людьми, подібними глуповський градоначальникам.

Сама "Історія" вибудувана творцем навмисно нелогічно, непослідовно. Великий сатирик подав основному змісту звернення видавця (в ролі якого він виступає сам) і звернення до читачів нібито останнього глуповского архіваріуса. Опис градоначальників, що надає книзі нібито історіографічность і особливий сенс, складається з 21 прізвища (від макаронника-зрадника Климентія до майора Перехоплення-хвацький, спалив гімназія і скасував науки). У самій "Історії" увагу до начальницьким особам явно неравнозначно: одним (Беневоленский, Брудастий, Бородавкін, Угрюм-Бур-чеев) присвячено багато літературних сторінок, іншим (Мі-келадзе, Дю-Шарио) пощастило менше. Це видно і по структурі "Історії"; три вступних розділу, одне заключне Додаток (Виправдувальні документи, що містять градоначальство розумові та законопроектні вправи) і всього 5 основних розділів для оповідання про подвиги 21 управителя.

Ніколи не було в Російській імперії міста під назвою "Глупов", ніхто не зустрічав таких дивовижних, неправдоподібних начальників (з фаршированої головою, як у Івана Пантелійович Прища).

М. Є. Салтиков-Щедрін показав себе блискучим знавцем езопової мови, наділив його в нібито літописну форму (градоначальственних успіхів охоплює близько століття, причому вказуються, хоча і приблизно року правління). Ця пародійність викладу дозволяла письменникові говорити про сучасність, викривати офіційних осіб, не викликаючи цензурного втручання і гніву вищих. Не дарма Щедрін сам називав себе "вихованцем цензурного відомства". Звичайно, тямущий читач вгадував за потворними картинами Глупова навколишнє. Сила сатиричного викриття Щедріним реакційних підвалин, на яких трималася російська монархічна влада, була настільки потужною, що гротескно-фантастичні образи книги сприймалися як саме правдиве зображення життя.

Чого вартий, наприклад, опис причин смерті градоначальників: Ферапонтов розтерзаний собаками; Ламврокакіс заїдемо клопами; Баклан переламаний навпіл бурею; Фердищенко скінчив життя від смакоти; Іванов - від натуги осягнути сенатський Указ; Мікеладзе - від виснаження сил та ін.

В "Історії" Щедрін майстерно користується сатиричною гіперболою: факти справжньої дійсності набувають у нього фантастичні обриси, що дозволяє сатирикові найбільш яскраво розкрити ту чи іншу сторону. Але не уникає і реалістичних замальовок. Так, дуже натуралістично описаний пожежа в Пушкарской слободі "солом'яного міста": "видно було, як далеко копошаться люди, і здавалося, що вони несвідомо товчуться на одному місці, а не кидаються в тузі і розпачі. Видно було, як кружляють в повітрі відірвані вихором від дахів клаптики запаленою соломи. Поступово одне за іншим займалися дерев'яні будови і немов танули ".

Хроніка міського управління написана барвистим, але і складним за складом мовою. У ньому широко використаний і тупий чиновницький склад: "всякий так пече у свята пироги, не заборонив собі таке печення і в будні" (Статут про доброчесну пирогів випікання - у виконанні Беневоленського). Є і старовинна слов'янська мова: "хочу ущекотать прелюбезнейшій мені глуповцев, показавши світу їх славні справи і предобрий той корінь, від якого знамените це древо проросло і гілками своїми всю землю покрали". Знайшлося місце і час і для народних прислів'їв: "тільки ось я яке слово тобі мовлю: краще ... з правдою вдома сидіти, ніж біду на себе накликати" (Фердищенко).

Портретна галерея щедринских "улюбленців" - нерозумно-ських градоначальників запам'ятовується відразу і сильно. Один за одним відбуваються вони перед читачем, безглузді і огидні в своїх жорстокості, тупоумстві, злісної ненависті до народу. Тут і бригадир Фердищенко, морівшій глуповцев голодом, і його наступник Бородавкін, спалили тридцять три села, щоб "за допомогою цих заходів" стягнути недоїмок на два рубля з половиною, і майор Перехоплення-Хвацький, що скасував в місті науки, і Феофілакт Беневоленский, одержимий пристрастю до писання законів (уже на лавках семінарії накреслив він кілька чудових законів, серед яких найбільш відомі наступні: "всякий так має серце скрушно", "всяка душа так тріпоче", "всякий цвіркун хай же знає відповідний його званню припічок").

Саме в описі головних героїв М. Є. Салтиков-Щедрін використовує найрізноманітніші художні засоби. Так, гранична жорстокість Угрюм-Бурчеева зафіксована "в дерев'яному обличчі, очевидно, ніколи не освітлюється усмішкою", з "вузьким і похилим чолом", які впали очима і розвиненими щелепами, готовими "роздрібнити або перекусити навпіл". Навпаки, ліберально налаштований Прищ, градоначальник з фаршированої го-ловог, "був рум'яний, мав яскраво-червоні і соковиті губи, з-за яких ніднелся ряд білих зубів; хода у нього була діяльна і бадьора, жест швидкий ". Зовнішні характеристики схожі з їх психологічними образами: лютий Бруддетий, він же Органчик, не схожий на вихідця з Франції, аристократа Дю-Шарио, весело проводить час б удовс льствіях і розвагах, а "друг Карамзіна" Грус-Тілов, який відрізнявся "ніжністю і чутливістю сердитися ", не менше далекий від" фантастичного мандрівника бригадира Фердищенко ...

Городяни, народ в "Історії" викликають подвійне відчуття. З одного боку, їм властиві, по оцінці самого автора, дві речі: "звичайна глуповская захопленість і звичайне глуповского легковажність". Страшно жити в місті Глупове. викликає сміх, але не веселий, а гіркий і похмурий. Письменник сам говорив, що розраховував "на порушення в читачі гіркого почуття, а аж ніяк не веселонравія". Страшно за не тільки тому, що в ньому панують обмежені чиновники, "від російського уряду поставлені". Страшно, що народ покірно і терпеливо переносить свої лиха.

Однак цей мовчазний тяжкий докір письменника зовсім не означав знущання над народом. Щедрін любив своїх сучасників: "Всі мої твори, - писав він пізніше, - сповнені співчуттям". Глибокий сенс "Історії одного міста" полягає не тільки в геніальних за своєю викривальною силі образах градоначальників, але і в тій узагальнюючої характеристиці глуповців, яка неминуче наводила на думку про майбутнє пробудження задавленого владою народу. Великий сатирик закликає до того, щоб внутрішнє життя російських міст, подібних Глупова, колись вирвалася назовні, стала світлою, гідної людини. Не випадково "історична" хроніка закінчується втечею останнього градоначальника; Уг-Рюм-Бурчеев зник, "немов розтанули в повітрі". Могутнє рух справжньої історії людства влада виявилася не в змозі стримувати ще одне сторіччя: "річка не вгамовувалася. Як і раніше вона текла, дихала, дзюрчала і звивалася ... ".

Потрібна шпаргалка? Тогда сохрани - »Прийоми сатиричного зображення в романі М. Е. Салтикова-Щедріна« Історія одного міста ». Літературні твори!

Твір.

Прийоми сатиричного зображення в романі М. Е. Салтикова-Щедріна «Історія одного міста»

М. Є. Салтиков-Щедрін - один з найвідоміших літературних сатириків XIX століття. Роман "Історія одного міста" є вершиною його художньої творчості.
Незважаючи на назву, за образом міста Глупоза ховається ціла країна, а саме - Росія. Так, в образній формі, Салтиков-Щедрін відображає найбільш жахливі, що вимагали підвищеної суспільної уваги сторони життя російського суспільства. Головною ідеєю твору є неприпустимість самовладдя. І саме це об'єднує глави твори, які могли б стати окремими розповідями.
Щедрін розповідає нам історію міста Глупова, що відбувалося в ньому протягом приблизно ста років. Причому акцентує увагу на градоначальниках, так як саме вони висловлювали пороки міського управління. Заздалегідь, ще до початку основної частини твору, наводиться "опис" градоначальників. Слово "опис" зазвичай відносять до речей, тому Щедрін застосовує його навмисно, як би підкреслюючи неодушевленность градоначальників, які в кожному розділі є ключовими образами.
Сатиричні засоби, що використовуються автором хроніки, різноманітні. У сукупності образи всіх градоначальників створюють єдиний образ самодержавного правителя.
Суть кожного з міських голів можна уявити навіть після простого опису зовнішності. Наприклад, завзятість і жорстокість Угрюм-Бурчеева виражаються в його "дерев'яному обличчі, очевидно, ніколи не освітлюється усмішкою". Більш миролюбний Прищ, навпаки, "рум'ян, мав червоні і соковиті губи", "хода у нього була діяльна і бадьора, жест швидкий".
Образи формуються в уяві читача за допомогою таких художніх прийомів, як гіпербола, метафора, алегорія та ін. Навіть факти реальної дійсності знаходять фантастичні риси. Щедрін навмисно користується таким прийомом, щоб посилити відчуття незримого зв'язку із справжнім станом справ в кріпосницької Росії.
Твір написано у формі літописів. Деякі частини, які, за задумом автора, вважаються знайденими документами, написані великоваговим канцелярською мовою, а в зверненні літописця до читача присутні і просторіччя, і прислів'я, і ​​приказки. Підсилюють комічність плутанина в датах і часто допускаються літописцем анахронізми і алюзії (наприклад, посилання на Герцена і Огарьова).
Найбільш повно Щедрін представляє нам градоначальника Угрюм-Бурчеева. Тут має місце прозора аналогія з реальністю: прізвище градоначальника схожа за звучанням на прізвище відомого реформатора Аракчеева. В описі Угрюм-Бурчеева менше комічного, а більше містичного, страхітливого. Користуючись сатиричними засобами, Щедрін наділив його великим кількість самих "яскравих" вад. І не випадково саме на описі правління цього градоначальника закінчується розповідь. За словами Щедріна, "історія припинила протягом своє".
Роман "Історія одного міста" - безумовно, видатний твір, воно написано барвистим, гротескним мовою і в образній формі викриває бюрократична держава. "Історія" до цих пір не втратила актуальності, тому що ми, на жаль, поки ще зустрічаємося з людьми, подібними глуповський градоначальникам.