Символіка і екзистенціальний зміст оповідання «Пан із Сан-Франциско. Образи-символи в творі І.А. Буніна "Пан із Сан-Франциско" Пан із сан франциско океан символ

Скорботні, мудрі, жорстким картини Буніна. Зовсім інший, несамовитий, лякаючий фарбами світ Андрєєва. І все-таки все це було, з'явилося в одну епоху, з однаково владним тяжінням до її потрясінь і конфліктів. Не дивно, що глибинні контакти існували. Скрізь зустрічається друк - скористаємося визначенням Купріна - "заплутаного пригнобленого свідомості".
Тверезий, визиску погляд Буніна не тільки на батьківщині (повість "Село"), у всьому світі знайшов знаки не просто розпаду, а неминучої катастрофи. Таким найширшим узагальненням вражає - більш спокійне визначення просто не передасть силу вражень - розповідь "Пан із Сан-Франциско".
Уже в першій фразі зосереджено дуже багато: споживча філософія Пана і інших багатих володарів, суть антигуманної буржуазної цивілізації, образ прекрасної, але пригніченою природи. Неквапливе по тону оповідання викликано ніби великою кількістю побутових відомостей. Їх зв'язку, забарвлення вводять нас, однак, в авторський роздум про загальний порядок речей. Як же поєднуються конкретні спостереження з тлумаченням їх сутності? Доведено до досконалості майстерність символізації деталей і мотивів. Назва корабля, на якому подорожує Пан, - "Атлантида" - відразу дає уявлення про наближення загибелі. Точні замальовки блискучих салонів, прислуги, брудних кочегарів "пекельної топки" - про соціальної ієрархії суспільства. Механічно курсує корабель, що везе Пана для розваг в Європу і доставляє його мертве тіло назад в Америку, являє граничну нісенітницю людського буття.
Ось головний висновок - невідворотність і нерозуміння мандрівниками підстерігає їх відплати. Захопленість Пана сьогохвилинними задоволеннями на шляху до небуття доносить повну душевну сліпоту цього "Нового людини зі старим". Та й все розважаються пасажири "Атлантиди" нічого поганого навіть не підозрюють: "Океан, що ходив за стінами, був страшний, але про нього не думали, твердо вірячи у владу над ним командира". Наприкінці оповідання загрозливий морок згущується до безпросвітності. Але "знову серед скаженої хуртовини, проноситься над гудів, як похоронна меса, і того, хто ходив траурними від срібної піни горами океаном", гриміла бальна музика. Незнання і самозакоханий впевненості, за висловом Буніна, у "безглуздою влади", несвідомості у знедолених людей - немає меж. "Космічну" щабель духовного розпаду зобразив письменник, зробивши величезного, подібного скелях Гібралтару, Диявола спостерігачем за йдуть в ніч і завірюху кораблем.
Емоції Буніна були болісні. Жадібні пошуки просветляющего початку - нескінченні. Але як і раніше вони вінчалися проникненням в природні, природні цінності життя. Такий в "Пана з Сан-Франциско" образ абруццскіх селян, злитий з красою гір і неба.

Твір по літературі на тему: Символи в оповіданні "Пан із Сан-Франциско"

Інші твори:

Розповідь "Пан із Сан-Франциско" І. А. Бунін написав в 1915 році. Спочатку розповідь називався "Смерть на Капре" і мав епіграф, взятий з Апокаліпсису, Новий Завіт: "Горе тобі, Вавилон, місто міцний", який надалі письменник прибрав, мабуть, бажаючи замінити головну тему Read More ......
... Це дуже ново, дуже свіжо і дуже добре, тільки занадто компактно, на зразок згущеного бульйону. А. П. Чехов Майстерність і ліризм творів Івана Олексійовича Буніна мають кілька складових. Його прозу відрізняють лаконізм і трепетне зображення природи, пильна увага до героя і Read More ......
Світ в якому живе Пан із Сан - Франциско жадібний і дурний. Навіть багатий пан в ньому не живе, а лише існує. Навіть родина не додає йому щастя. У цьому світі все підпорядковане грошей. І коли Пан збирається в подорож, Read More ......
У творчості Буніна знайшла відображення тема критики буржуазної дійсності. Одним із кращих творівцієї тематики по праву можна назвати розповідь "Пан із Сан-Франциско", який був високо оцінений В. Короленко. Думка написати цю розповідь виникла у Буніна в процесі роботи над Read More ......
Розповідь І. А. Буніна "Пан із Сан-Франциско" написаний в роки Першої світової війни, коли цілі держави виявилася втягнутою в безглузду і нещадну бійню. Доля окремої людини стала здаватися піщинкою в вирі історії, навіть якщо цю людину оточували багатство і слава. Read More ......
Розповідь І. А. Буніна "Пан із Сан-Франциско" присвячений опису життя і смерті людини, що володіє владою і багатством, але, з волі автора, котрий має навіть ім'ям. Адже ім'я містить якесь визначення духовної сутності, зародок долі. Бунін відмовляє своєму героєві в цьому Read More ......
Вогонь, качати хвилею В просторі темному океану ... Що мені до зоряного туману, До Чумацького безодні з мене! І. А. Бунін Іван Олексійович Бунін був пристрасно закоханий в життя, в розмаїття її проявів. Уявіхудожника подобалося все штучне, що заміняє природні пориви Read More ......
Розповідь Буніна Пан із Сан-Франциско має гостросоціальну спрямованість, але зміст цих оповідань не вичерпується критикою капіталізму і колоніалізму. Соціальні проблеми капіталістичного суспільства є лише фоном, який дозволяє Буніну показати загострення вічних проблем людства в розвитку цивілізації. У 1900-х роках Бунін Read More ......

Символи в оповіданні "Пан із Сан-Франциско"

Образи-символи в творі Івана Олексійовича Буніна «Пан із Сан - Франциско» Виконали: Мозальов Павло і Растворов Антон Учні 11-Б класу ГБУОШІ ГМЛІОД

Історія створення розповіді ПОДІЇ І ОСОБИ, ЯКІ СКЛАЛИ ОСНОВУ РОЗПОВІДІ, навіяних ОСОБИСТИМИ ВРАЖЕННЯМИ ВІД ЗУСТРІЧЕЙ І ПОДОРОЖЕЙ. Подорожуючи по світу, І.А. Бунін «прагнув оглянути обличчя світу» Під час одного з плавань по морях і океанах на величезному пароплаві зав'язалася суперечка про соціальну несправедливість, в ході якого Бунін довів, що нерівність можна побачити навіть в розрізі корабля. Крім цього, письменнику згадалася недавня смерть в готелі на Капрі, де він відпочивав з дружиною, багатого американця, чиє ім'я так і залишилося для всіх невідомим. Письменник уміло об'єднав ці дві події в одній розповіді, додавши багато зі своїх власних спостережень і думок. Вперше опублікована розповідь був в 1915 році.

Образи-символи багатопалубні корабель - макет світобудови (верхня палуба - «господарі життя», нижня - пекло)

Образи-символи Корабель - жахлива машина, створена людьми, - символ придушення людської душі

Образи-символи "Верхній" світ "Атлантиди", її "нове божество" - капітан, подібний "милостивого язичницькому богові," величезному ідолу "," язичницького ідола ".

Образи-символи Італія, її природа - символ різноманітності, вічно рухається і багатогранного світу

Образи-символи Трюм корабля - символ пекла. Автор натякає на те, що пан із Сан-Франциско продав душу за земні блага і тепер розплачується за це смертю.

Образи-символи Пан із Сан-Франциско, без імені, біографії, відмінних рис, без почуттів і моральних пошуків- глобальний символ сучасної цивілізації, образ величезного зла, образ гріха

Образи-символи Назва корабля «Атлантида» - символ трагічного результату сучасної цивілізації

Образи-символи Закохана пара, найнята «грати в любов за хороші гроші» - символ фальші і продажності

Образи-символи Океан - символ нескінченності життя і одночасно - знак стихії

Образи-символи Ящик з-під содової - символ рівності всіх перед смертю

Образи-символи Фігура Диявола на скелях Гібралтару - прямий символ злих сил

Образи-символи Пісні і молитви абруццкіх горян - символ гармонійного існування людини і природи

Образи-символи Прості італійці, люди праці - символи осмисленого людського існування

Образи-символи Символічно в оповіданні і те, що після смерті багатія веселощі триває, абсолютно нічого не змінилося. Корабель пливе в зворотному напрямку, тільки вже з тілом багатія в ящику з-під содової, а бальна музика гримить знову «серед скаженої хуртовини, проноситься над гудів, як похоронна меса ... океаном». Автору важливо було підкреслити думку про нікчемність могутності людини

І.А. Буніна, часто використовує символи у своїй творчості, проте не можна вважати письменником - символістом - він письменник реалістичного напряму, а символи для нього - лише один із засобів художньої виразності, що розширюють зміст і надають його творам особливого забарвлення. Надаючи всьому зображуваного символічний початок, Бунін лише поглиблює свою думку.

Філософський зміст твору Життя прекрасне, але коротке, потрібно цінувати все її прояви - і первозданну красу нетлінної природи, і красу душевного пориву, і все її духовні скарби.

«Пан із Сан-Франциско» -це філософський розповідь-притча про місце людини в світі, про відносини людини і навколишнього світу. На думку Буніна, людина не може протистояти світових потрясінь, не може чинити опір потоку життя, який несе його, як річка - тріску. Таку думку виразилося в філософської ідеї оповідання «Пан із Сан-Франциско»: людина смертна, причому (як стверджує булгаковський Воланд) раптово смертна, тому людські претензії на панування в природі, на розуміння законів природи безпідставні. Всі чудові наукові та технічні досягнення сучасної людини не позбавляють його від смерті. У цьому вічна трагедія життя: людина народжується, щоб померти.

В оповіданні присутні символічні деталі, завдяки яким історія про смерть окремої людини стає філософською притчею про загибель всього суспільства, в якому правлять панове, подібні головному герою. Звичайно, символічний образ головного героя, хоча його ніяк не можна назвати деталлю бунинского розповіді. Передісторія пана з Сан-Франциско викладена в декількох реченнях в найзагальнішому вигляді, в оповіданні немає його докладного портрета, його ім'я жодного разу не згадано. Таким чином, головний геройє типовим дійовою особою притчі: він не стільки конкретна людина, скільки тип-символ певного суспільного класу і моральної поведінки.

У притчі виняткове значення мають деталі розповіді: картина природи або річ згадуються тільки в разі потреби, дія відбувається без декорацій. Бунін порушує ці правила жанру притчі і використовує одну яскраву деталь за одною, реалізуючи свій художній принцип предметної образотворчості. В оповіданні серед різноманітних подробиць з'являються повторювані деталі, які притягують увагу читача і перетворюються в символи ( «Атлантида», її капітан, океан, пара закоханих молодих людей). Ці повторювані деталі символічні хоча б тому, що в одиничному втілюють загальне.

Епіграф з Біблії: «Горе тобі, Вавилон, місто могутнє», за задумом автора, задавав тон розповіді. З'єднання вірша з Апокаліпсису із зображенням сучасних героїв і обставин сучасного життя вже налаштовує читача на філософський лад. Вавилон в Біблії - це не просто велике місто, це місто-символ мерзенного гріха, різних вад (наприклад, Вавилонська вежа - символ людської гордині), через них, згідно з Біблією, місто і загинув, завойований і зруйнований ассирийцами.

В оповіданні Бунін докладно малює сучасний пароплав «Атлантиду», схожий на місто. Корабель в хвилях Атлантики стає для письменника символом сучасного суспільства. У підводному утробі корабля величезні топки і машинне відділення. Тут в нелюдських умовах - в гуркоті, в пекельної спеки і духоти - трудяться кочегари і механіки, завдяки їм корабель пливе через океан. На нижніх палубах розташовані різні службові приміщення: кухні, комори, винні льохи, пральні і т.д. Тут живуть матроси, обслуговуючий персонал і бідні пасажири. Зате на верхній палубі розмістилося добірне товариство (всього-то чоловік п'ятдесят), яке насолоджується розкішним життям і немислимим комфортом, тому що ці люди і є «господарі життя». Корабель ( «сучасний Вавилон») називається символічно - по імені багатою, густонаселеній країни, яка в одну мить була зметена хвилями океану і пропала безвісти. Таким чином, між біблійним Вавилоном і напівлегендарний Атлантидою встановлюється логічний зв'язок: обидва потужних, квітучих держави гинуть, і корабель, що символізує несправедливе суспільство і названий так знаменно, також щохвилини ризикує загинути в бурхливому океані. Серед океанських, ходуном ходять хвиль величезний корабель схожий на утле суденце, яке не може чинити опір стихії. Недарма вслід до американських берегів пароплаву зі скель Гібралтару дивиться Диявол (автор не випадково написав це слово з великої літери). Так в оповіданні проявляється філософська ідея Буніна про безсилля людини перед природою, незбагненною для людського розуму.

Символічним стає океан в кінці розповіді. Шторм описується як світова катастрофа: в свисті вітру автору чується «похоронна меса» по колишньому «господареві життя» і всієї сучасної цивілізації; траурну чорноту хвиль підкреслюють білі жмути піни на гребенях.

Символічний образ капітана корабля, якого автор порівнює з язичницьким богом на початку і в кінці розповіді. За зовнішнім виглядом ця людина дійсно схожий на ідола: рудий, жахливої величини і великій вазі в морському мундирі з широкими золотими нашивками. Він, як і належить богу, живе в капітанській каюті - найвищій точці корабля, куди заборонено вхід пасажирам, він рідко показується на людях, але пасажири беззастережно вірять в його владу і знання. Асам капітан, будучи все-таки людиною, відчуває себе дуже невпевнено в бурхливому океані і сподівається на телеграфний апарат, що стоїть в сусідній каюті-радіорубці.

На початку і в кінці розповіді з'являється закохана пара, яка привертає увагу нудьгуючих пасажирів «Атлантиди» тим, що не приховує своєї любові, своїх почуттів. Але тільки капітан знає, що щасливий вигляд цих молодих людей - обман, бо пара «ламає комедію»: насправді вона найнята господарями судноплавної компанії для розваги пасажирів. Коли ці комедіанти виникають серед блискучого суспільства верхньої палуби, фальш людських відносин, яку вони так настирливо демонструють, поширюється на всіх оточуючих. Ця «грішно-скромна» дівчина і рослий парубок, «схожий на величезну п'явку», стають символом вищого суспільства, В якому, на думку Буніна, немає місця щирим почуттям, а за показним блиском і благополуччям ховається розбещеність.

Підводячи підсумок, слід зазначити, що «Пан із Сан-Франциско» вважається одним з кращих оповіданьБуніна і по ідеї, і по її художнього втілення. Історія про безіменному американського мільйонера перетворюється у філософську притчу з широкими символічними узагальненнями.

Причому Бунін створює символи по-різному. Пан із Сан-Франциско стає знаком-символом буржуазного суспільства: письменник прибирає всі індивідуальні особливості цього персонажа і підкреслює його соціальні риси: бездуховність, пристрасть до наживи, безмежне самовдоволення. Інші символи у Буніна будуються на асоціативному зближенні (Атлантичний океан - традиційне порівняння людського життя з морем, а самої людини з утлій човном; топки в машинному відділенні - пекельний вогонь преісподні), на зближенні з влаштування (багатопалубний корабель - людське суспільство в мініатюрі), на зближення з функції (капітан - язичницький бог).

Символи в оповіданні стають виразним засобом для розкриття авторської позиції. Через них автор показав брехливість і порочність буржуазного суспільства, яке забуло про моральних законах, істинному розумінні людського життя і наближається до вселенської катастрофи. Зрозуміло, що передчуття катастрофи особливо загострилося у Буніна в зв'язку зі світовою війною, яка, все більше розпалюючись, перетворювалася на очах у автора в величезну людську бійню.

Символіка і екзистенціальний зміст оповідання

«Пан із Сан-Франциско»

На минулому уроці ми з вами познайомилися з творчістю Івана Олексійовича Буніна і почали розбирати один з його оповідань «Пан із Сан-Франциско». Ми поговорили про композиції розповіді, обговорили систему образів, поговорили про поетику бунинского слова. Сьогодні на уроці нам належить визначити роль деталей в оповіданні, відзначити образи-символи, сформулювати тему і ідею твору і прийти до бунинскому розуміння людського буття.

· Давайте поговоримо про деталі в оповіданні. Які деталі ви побачили; які з них вам здалися символічними.

· Для початку згадаємо поняття «деталь».

деталь -особливо значимий виділений елемент художнього образу, Виразна подробиця в творі, що несе смислове і ідейно - емоційне навантаження.

1. Уже в першій фразі звучить якась іронія до пана: «імені його ні в Неаполі, ні на Капрі ніхто не запам'ятав», тим самим автор підкреслює, що пан - це всього лише людина.

2. Пан із С-Ф сам є символом - це збірний образ усіх буржуа того часу.

3. Відсутність імені символ безликості, внутрішньої бездуховності героя.

4. Образ пароплава «Атлантида» - символ суспільства з його ієрархією: дозвільна аристократія якого протиставляється людям, керуючим рухом корабля, що працює в поті чола у «велетенської» топки, яку автор називає дев'ятим колом пекла.

5. Образи простих жителів Капрі живі і справжні, і тим самим письменник підкреслює, що зовнішнє благополуччя багатих верств суспільства нічого не означає в океані нашого життя, що їх багатство і розкіш не є захистом від перебігу справжньою, реальною життя, що такі люди з самого початку приречені на моральну ницістьі мертву життя.

6. Сам образ корабля - це оболонка дозвільного життя, а океан - весь інший світ, що вирує, змінюється, але ніяк не стосується нашого героя.

7. У назві корабля - «Атлантида» (Що асоціюється зі словом «Атлантида»? - втрачена цивілізація), полягає передчуття зникаючої цивілізації.

8. А опис пароплава не викликає у вас ще якісь асоціації? Опис схоже на «Титанік», що підтверджує думку про те, що механізоване суспільство приречене на сумний результат.

9. Всі ж в оповіданні є і світле початок. Краса неба і гір, яка як би зливається з образами селян, все ж стверджує, що є в житті справжнє, справжнє, що непідвладне грошей.

10. Сирена і музика - теж вміло використовується письменником символ, в даному випадку сирена - це світовий хаос, а музика - це гармонія і мир.

11. Символічний образ капітана корабля, якого автор порівнює з язичницьким богом на початку і в кінці розповіді. За зовнішнім виглядом ця людина дійсно схожий на ідола: рудий, жахливої величини і великій вазі в морському мундирі з широкими золотими нашивками. Він, як і належить богу, живе в капітанській каюті - найвищій точці корабля, куди заборонено вхід пасажирам, він рідко показується на людях, але пасажири беззастережно вірять в його владу і знання. А сам капітан, будучи все-таки людиною, відчуває себе дуже невпевнено в бурхливому океані і сподівається на телеграфний апарат, що стоїть в сусідній каюті-радіорубці.

12. Письменник закінчує розповідь символічною картиною. Пароплав, в трюмі якого лежить в труні колишній мільйонер, через морок і завірюху пливе в океані, а зі скель Гібралтару за ним спостерігає Диявол, «величезний, як стрімчак». Саме йому дісталася душа пана з Сан-Франциско, це він володіє душами багатіїв (стор. 368-369).

13. золоті пломби пана з Сан-Франциско

14. його дочка - з «найніжнішим рожевими прищиками біля губ і між лопаток», одягнена з невинної відвертістю

15. негри-раби «з білками, схожими на облуплені круті яйця»

16. колірні деталі: пан напалюйся до малинової червоності особи, кочегари - багряні від полум'я, червоні куртки музикантів і чорна натовп лакеїв.

17. наслідний принц весь дерев'яний

18. у красуні крихітна гнута облізла собачка

19. пара танцюючих «закоханих» - красень, схожий на величезну п'явку

20.почтітельность Луїджі доведена до ідіотизму

21.гонг в готелі на Капрі звучить «гучно, точно в язичницькому храмі»

22.старуха в коридорі «сутула, але декольтована», поспішила вперед «по-курячому».

23.г-н лежав на дешевій залізному ліжку, труною для нього став ящик з-під содової води

24. З самого початку подорожі його оточує маса деталей, що передвіщають або нагадують про смерть. Спочатку він збирається їхати в Рим, щоб слухати там католицьку молитву покаяння (яка читається перед смертю), потім пароплав «Атлантида», який є в оповіданні двоїстим символом: з одного боку, пароплав символізує нову цивілізацію, де влада визначається багатством і гординею, тому в кінці кінців корабель, та ще з такою назвою, має потонути. З іншого боку, «Атлантида» - уособлення пекла і раю.

· Яку ж роль мають численні деталі в оповіданні?

· Яким малює Бунін портрет свого героя? Яке виникає у читача почуття і чому?

( «Сухий, невисокий, негаразд скроєний, але міцно зшитий ... Щось монгольське було в його жовтому обличчі з підстриженими срібними вусами, золотими пломбами блищали його великі зуби, старої немов кісткою - міцна лиса голова ...». Це портретний опис мляво; воно викликає почуття відрази, так як перед нами якийсь фізіологічний опис. Трагедія ще не настала, але вона вже відчувається в цих рядках).

Іронічне, Бунін висміює все пороки буржуазного способу життячерез збірний образ пана, численні деталі - емоційні характеристики персонажів.

· Ви, напевно, помітили, що в творі виділяється час і простір. Як ви думаєте, чому сюжет розвивається в подорож?

Дорога - символ життєвого шляху.

· Як герой відноситься до часу? Як пан розпланував свою подорож?

при описі навколишнього світу з точки зору пана з Сан-Франциско час позначено точно і чітко; словом, час конкретно. По годинах розплановані дні на пароплаві і в неаполітанському готелі.

· У яких фрагментах тексту дія розвивається стрімко, а в яких сюжетне час ніби зупиняється?

Відлік часу йде непомітно, коли автор оповідає про справжню, повноцінного життя: панорама Неаполітанської затоки, замальовка вуличного ринку, колоритні образи човняра Лоренцо, двох абруццкіх горян і - найважливіше - опис «радісною, красивою, сонячної» країни. І час ніби зупиняється, коли починається розповідь про розміреним, спланованою життя пана з Сан-Франциско.

· Коли письменник вперше називає героя не паном?

(По дорозі на острів Капрі. Коли природа його перемагає, він відчуває себе старим: «І пан з Сан-Франциско, відчуваючи себе так, як личило йому, - зовсім старим, - вже з тугою і злістю думав про всі ці жадібних, смердить часником людці, які називаються італійцями ...» Саме зараз в ньому прокидаються почуття: «туга і злість »,« відчай ». І знову виникає деталь - «насолода життям»!)

· Що означають Новий Світ і Старий Світ (чому не Америка і Європа)?

Словосполучення «Старий Світ» з'являється вже в першому абзаці, коли розповідається про мету поїздки пана з Сан-Франциско: «єдино заради розваги». І, підкреслюючи кільцеву композицію розповіді, воно ж виникає в кінцівці - в поєднанні з «Новим Світом». Новий Світ, що породив тип людей, які споживають культуру «єдино заради розваги», «Старий світ» - це люди живі (Лоренцо, горяни і т. П.). Новий Світ і Старий світ - дві грані людства, де є різниця між відірваністю від історичних коренів і живим відчуттям історії, між цивілізацією і культурою.

· Чому події відбуваються в грудні (напередодні Різдва)?

це співвідношення народження і смерті, причому, народження Спасителя старого світу і смерті одного з представників штучного нового світу, і співіснування двох тимчасових ліній- механічної і справжньої.

· Чому смерть наздогнала пана з Сан-Франциско на Капрі, в Італії?

Всі люди, незалежно від свого матеріального становища, рівні перед обличчям смерті. Богач, який вирішив отримати всі задоволення відразу, «Тільки починав жити» в 58 років (!), Раптово помирає.

· Які почуття у навколишніх викликає смерть старого? Як поводяться оточуючі по відношенню до дружини і дочки пана?

Його смерть викликає не співчуття, а страшний переполох. Господар готелю вибачається і обіцяє швидко все залагодити. Суспільство обурюється тим, що хтось посмів зіпсувати їм відпочинок, нагадати про смерть. До недавнього супутнику і його дружині вони відчувають огиду і відраза. Труп в грубому ящику швидко відправляють в трюм пароплава. Богач, який вважав себе важливим і значним, перетворившись в мертве тіло, не потрібен нікому.

Ідея простежується в деталях, в сюжеті і композиції, в антитезі помилкового і справжнього людського буття (Протиставлені фальшиві багатії - Пара на пароплаві, найсильніший образ-символ миру споживання, грає любов, це найняті закохані - і справжні жителі Капрі, переважно бідняки).

Ідея - життя людини тендітна, усі рівні перед обличчям смерті. Висловлює через опис ставлення оточуючих до живого пану і до нього ж після смерті. Пан думав, що гроші дають йому перевагу. «Він був упевнений, що має повне право на відпочинок, на задоволення, на подорож у всіх відносинах відмінне ... по-перше, він був багатий, а по-друге, тільки що приступив до життя».

· Чи жив повноцінним життям до цієї подорожі наш герой? Чому він присвятив все своє життя?

г-н до цього моменту не жив, а існував, т. е. все свідоме життя була присвячена тому, щоб «зрівнятися з тими, кого пан узяв собі за зразок». Все переконання пана виявилися помилковими.

· Зверніть увагу на фінал: саме найнята пара виділена тут особливо - чому?

Після смерті пана нічого не змінилося, все багатії також продовжують жити своїм механізованим життям, і «закохана пара» також продовжує грати любов за гроші.

· Чи можемо ми назвати розповідь притчею? Що таке притча?

притча -короткий повчальний розповідь в алегоричній формі, що містить в собі моральне повчання.

· Так, чи можемо ми назвати розповідь притчею?

Можемо, так як оповідає про нікчемність багатства і влади перед лицем смерті і торжество природи, любові, щирості (образи Лоренцо, абруццкіх горців).

· Чи може людина протистояти природі? Чи може спланувати все, як пан з С-Ф?

Людина смертна ( «раптово смертна» - Воланд), тому людина не може протистояти природі. Всі технічні досягнення не позбавляють людину від смерті. В цьому і є вічна філософія і трагедія життя: людина народжується, щоб померти.

· Чому вчить нас розповідь-притча?

«Пан із ...» вчить нас радіти життю, а не бути внутрішньо бездуховним, не піддаватися механізованого суспільству.

Розповідь Буніна має екзистенційним сенсом. (Екзистенційний - пов'язаний з буттям, існуванням людини.) У центрі оповідання - питання життя і смерті.

· Що здатне протистояти небуття?

Справжнє людське буття, яке показано письменником в образі Лоренцо і абруццкіх горян (Фрагмент від слів «Торгував тільки ринок на маленькій площі ... 367-368»).

· Які ж ми можемо зробити висновки, дивлячись на цей епізод? Які 2 сторони медалі показує нам автор?

Бідний Лоренцо, бідні абруццкіе горяни, що співають славу найбільшим біднякам в історії людства - Богоматері і Спасителя, який народився «в бідномупастушеском притулку ». «Атлантида» ж, цивілізація багатіїв, яка намагається здолати морок, океан, хуртовину - екзистенціальне оману людства, диявольське оману.

1) Назва розповіді
само по собі символічно. Пан - людина досяг величезних висот, багатий, насолоджується життям, робить що-небудь в році собі. Місто Сан-Франциско - "золоте" місце, місто, в якому живуть аморальні люди, які звикли добиватися свого будь-якими засобами і ні в що не ставлять інших, менш багатих Або не займають гідне, почесне місце у вищому суспільстві людей.

символом є
2) пароплав "Атлантида",
величезний, розкішний, комфортабельний. Його доля повинна відповідати долю знаменитої затонулої Атлантиди, мешканці якої були настільки ж аморальними, як і жителі Сан-Франциско.

3) Закохана пара,
найнята капітаном Ллойдом "грати в любов за хороші гроші", символізує атмосферу штучного життя, Де все купується і продається - були б гроші.

4) Погода в грудні:
сумна, оманлива, сіра, дощова, сира і брудна - символізує внутрішній стан душ персонажів оповідання, в більшою міроюголовного героя - Пана з Сан-Франциско.

5) Поведінка німця в читальні
теж є символом. Замість того, щоб допомогти людині, якій стало погано, вмираючому, німець "вирвався з читальні з криком, він підняв на ноги весь будинок, всю їдальню". Він - уособлення людей мертвих морально, бездушних, які думають тільки про себе.

Те ж символізують і
6) люди, сторона сім'ї померлого Пана з Сан-Франциско,
НЕ співчутливі, в якомусь сенсі навіть жорстокі по відношенню до його дружини і дочки, а так само

7) господар,
який "в безсилій і пристойному роздратуванні знизував плечима, відчуваючи себе без вини винуватим, всіх запевняє, що він чудово розуміє," як це неприємно ", і дає слово, що він прийме" всі залежні від нього заходи "до усунення неприємності".

8) Диявол
символізує щось містичне, жахливе, скоріш за все, в майбутньому постігнувшей всіх цих аморальних людей, кинувши їх в безодню пекла, символом якого був

9) чорний трюм,
де лежав мертвий і нікому непотрібний Пан із Сан-Франциско.

В оповіданні присутні символічні деталі, завдяки яким історія про смерть окремої людини стає філософською притчею про загибель всього суспільства, в якому правлять панове, подібні головному герою. Звичайно, символічний образ головного героя, хоча його ніяк не можна назвати деталлю бунинского розповіді. Передісторія пана з Сан-Франциско викладена в декількох реченнях в найзагальнішому вигляді, в оповіданні немає його докладного портрета, його ім'я жодного разу не згадано. Таким чином, головний герой є типовим дійовою особою притчі: він не стільки конкретна людина, скільки тип-символ певного суспільного класу і моральної поведінки.

На початку і в кінці розповіді з'являється закохана пара, яка привертає увагу нудьгуючих пасажирів «Атлантиди» тим, що не приховує своєї любові, своїх почуттів. Але тільки капітан знає, що щасливий вигляд цих молодих людей - обман, бо пара «ламає комедію»: насправді вона найнята господарями судноплавної компанії для розваги пасажирів. Коли ці комедіанти виникають серед блискучого суспільства верхньої палуби, фальш людських відносин, яку вони так настирливо демонструють, поширюється на всіх оточуючих. Ця «грішно-скромна» дівчина і рослий парубок, «схожий на величезну п'явку», стають символом вищого суспільства, в якому, на думку Буніна, немає місця щирим почуттям, а за показним блиском і благополуччям ховається розбещеність.

Підводячи підсумок, слід зазначити, що «Пан із Сан-Франциско» вважається одним з кращих оповідань Буніна і по ідеї, і по її художнього втілення. Історія про безіменному американського мільйонера перетворюється у філософську притчу з широкими символічними узагальненнями.

Фінал оповідання «Пан із Сан-Франциско»

Фінал оповідання повертає нас до опису знаменитої «Атлантиди» - пароплава, що повертає тіло мертвого пана в Америку. Цей композиційний повтор не тільки надає розповіді гармонійну відповідність частин і завершеність, а й збільшує розміри створеної в творі картини.

Подумайте, наскільки повно зміст оповідання узагальнено в заголовку? Чому «пан» і члени його сім'ї залишаються безіменними, в той час як периферійні персонажі - Лоренцо, Луїджі, Кармелла - наділені власними іменами? Чи є в оповіданні інші персонажі, залишені без імен? Чому на останніх сторінках розповіді письменник «забуває» про дружині і дочці померлого багатія? Які елементи зображеної картини не мотивовані сюжетом, т. Е. Ніяк з ним не пов'язані? У яких фрагментах тексту дія розвивається стрімко, а в яких сюжетне час ніби зупиняється? Який композиційний прийом надає розповіді завершеність і збільшує ступінь узагальнення в творі?

Тимчасова і просторова організація розповіді. Точка зору персонажа і авторська точка зору. Сюжет - найбільш явна особливість твору, свого роду фасад художнього будівлі, яка формує первинне сприйняття розповіді. Однак і в «Пана з Сан-Франциско» загальна картина відтвореного світу набагато ширше власне сюжетних тимчасових і просторових меж.

Події оповідання дуже точно відповідають календарем і вписані в географічний простір. Подорож, розпланований на два роки вперед, починається в кінці листопада (плавання через Атлантику), а раптово переривається в грудневу, швидше за все, передріздвяний тиждень: на Капрі в цей час помітно предпраздлінное пожвавлення, абруццкіе горяни підносять «смиренно-радісні хвали» Божої матері перед її статуєю «в гроті скелястої стіни Монте-Соляро», а також моляться «народженій від черева її в печері Віфлеємської ... в далекій землі Іудиної ...». (Подумайте, який особливий сенс поміщений в цій неявній календарної подробиці і яким чином зміст оповідання збагачується?) Точність і гранична достовірність - абсолютні критерії бунинской естетики - проявляються і в тій ретельності, з якою описаний в оповіданні розпорядок дня багатих туристів. Точні вказівки часу, перелік відвідуваних в Італії пам'яток ніби вивірені по надійним туристським довідників. Але головне, звичайно, не в доскіпливій вірності Буніна правдоподібності.

Непорушний розпорядок життя пана вводять в розповідь найважливіший для нього мотив штучності, автоматизму цивілізованого псевдобитія центрального персонажа. Методичне виклад маршруту круїзу, потім розмірений звіт про «режим дня» на «Атлантиді» і, нарешті, ретельне опис порядку, заведеного в неаполітанському готелі, тричі майже зупиняє сюжетне рух. Механічно визначена послідовність дій пана і його сім'ї: «по-перше», «по-друге», «по-третє»; «Об одинадцятій», «в п'ять», «о сьомій годині». (Знайдіть в тексті інші приклади монотонної регламентації життя.) В цілому пунктуальність способу життя американця і його сім'ї задає розмірений ритм опису всього потрапляє в його поле зору природного і соціального світу.

Виразним контрастом цього світу стає в оповіданні стихія живого життя. Ця невідома панові з Сан-Франциско дійсність підпорядкована зовсім інший часової і просторової шкалою. У ній немає місця графіками і маршрутами, числової послідовності і раціональним мотивуванням, а тому немає передбачуваності і «зрозумілості». Неясні імпульси цьому житті часом розбурхують свідомість мандрівників: то дочки американця здасться, ніби вона бачить під час сніданку наслідного азіатського принца; то господар готелю на Капрі виявиться саме тим джентльменом, якого вже сам американець бачив напередодні уві сні. Втім, душу головного персонажа «так звані містичні почуття» не зачіпають. (Знайдіть в тексті інші приклади ірраціональних станів персонажів.)

Авторська повествовательная перспектива постійно коригує обмежене сприйняття персонажа: завдяки автору читач бачить і дізнається багато більш того, що здатний побачити і зрозуміти герой оповідання. Найголовніша відмінність авторського «всеведающего» погляду - його гранична відвертість часу і простору. Відлік часу йде не на години і дні, а на тисячоліття, на історичні епохи, а відкриваються погляду простору досягають «синіх зірок неба».

Чому оповідання Чи не закінчується зі смертю героя і Бунін продовжує розповідь вставним епізодом про римському тирана Тиберія (в бунинском тесті він названий Тиверія)? Чи тільки асоціативна паралель з долею головного героя мотивує введення цієї напівлегендарної історії?

В кінці розповіді авторська оцінка зображуваного досягає граничних величин, картини життя даються максимально загальним планом. Розповідь про життєвий крах самовпевненого «пана життя» переростає в свого роду медитацію (лірично насичене роздум) про зв'язок людини і світу, про велич природного космосу і його неподвластности людський волі, про вічність і про непізнаною таємниці буття. Фінальна замальовка пароплава «Атлантида» набуває символічного звучання. (Атлантида - напівлегендарний острів на захід від Гібралтару, в результаті землетрусу опустився на дно океану.)

Зростає частотність використання образів-символів: бурхливого океану, «незліченних вогненних очей» корабля; Диявола, «величезного, як скеля»; капітана, схожого на язичницького ідола. Більш того: в спроектованому на нескінченність часу і простору зображенні будь-яка випадковість (образи персонажів, побутові реалії, звукова гамма і світло-кольорова палітра) набуває символічного змістовний сенс. Які, на ваги погляд, асоціації можуть виникнути у зв'язку з такими деталями фінальної сцени: «гудів, як похоронна меса», океан; «Траурні від срібної піни» гори хвиль; «Гіірокогорлие труби», «шалені скиглення сирени»; «Громади котлів» і «пекельні топки» в «підводного утробі» корабля?

Предметна деталізація бунинского тексту. Цю сторону письменницької техніки сам Бунін називав зовнішньої зображальністю. Одна з найяскравіших особливостей майстерності письменника, яку помітив ще на початку його творчого шляхуі оцінив А. П. Чехов, який підкреслив густоту бунинского живописання словом, щільність відтворюваних пластичних картин: «... це дуже ново, дуже свіжо і дуже добре, тільки занадто компактно, на зразок згущеного бульйону».

Чудово, що при чуттєвої насиченості, «фактурності» зображуваного будь-яка подробиця повноваго забезпечена точним знанням письменника: Бунін був незвичайно суворий саме до конкретності зображення. Ось лише один приклад: «... до одинадцятої години належало бадьоро гуляти по палубах ... або грати в ...» (Тут навмисно пропущено назву гри, наведене в авторському тексті; зумієте ви пригадати цю назву і в загальних рисах пояснити характер гри?) Здавалося б, істотно чи точне знання ігор, популярних у літніх американців, які перебувають на відпочинку? Але для Буніна абсолютна точність подробиць - ази письменницького ремесла, відправна точка для створення художньо переконливою картини.

Роль містико-релігійного підтексту в оповіданні І. Буніна «Пан із Сан-Франциско»

Дослідники творчості І. А. Буніна найчастіше говорять про правдивість і глибині реалістичного осягнення життя в його творах, підкреслюючи філософічність прози, майстерність психологізму, і детально аналізують образотворчу манеру письменника, унікальну за своєю виразності і несподіванки художніх рішень. Під цим кутом зору розглядають зазвичай і давно вже став хрестоматійним оповідання «Пан із Сан-Франциско». А між тим адже саме цей твір, яке традиційно вважається одним з «вершинних» зразків бунінскоro реалізму, абсолютно несподівано закінчується, здавалося б, недоречним і, проте ж, цілком «натуральним», а аж ніяк не алегоричним явищем Диявола ...

Щоб зрозуміти сенс і внутрішню логіку його появи в фіналі оповідання, треба згадати про один з найцікавіших і в естетико-філософському плані вельми продуктивному відгалужень російського модернізму - «містичному реалізмі» XX ст. Для Буніна художній метод «містичного реалізму» не настільки характерний і всеопределяющ, як, скажімо, для Ф. Сологуба, А. Білого, Л. Андрєєва, М. Булгакова або В. Набокова. Однак «Пан із Сан-Франциско» - один з великих зразків російської «містичного реалізму». І тільки з цієї точки зору можуть бути у всій повноті зрозумілі глибина, масштаб морально-філософського узагальнення, укладеного в цьому творі, майстерність, оригінальність його художньої форми.

У квітні 1912 року в Атлантичному океані затонуло, зіткнувшись з айсбергом, найбільше пасажирське судно - пароплав «Титанік», загинуло близько півтори тисячі людей. Ця трагічна подія, яка стала першим в ряду великих катастроф XX ст., Таїло в собі щось зловісно парадоксальне: зазнав аварії корабель, створений за останнім словом техніки і оголошений «непотоплюваним», а багато хто з пливли на ньому, найбагатші люди світу, зустріли свою смерть в крижаній воді. У того, хто більш-менш уважно ознайомився з деталями катастрофи, виникає цілком певне враження: ніби цей пасажирський лайнер виявився в епіцентрі дії містичних сил, фатальним чином став фокусує точкою докладання якоїсь незримої, але могутньої волі. Немов поданий був понад людству застережливо-загрозливий знак.

Бунін сигнал долі, що передвіщає загибель старого світу, сприйняв. Хоча відомі свідоцтва про це нічого не говорять, але саме загибель «Титаніка», як мені видається, стала головним імпульсом до написання «Пана з Сан-Франциско». Надто вже очевидні тут типологічні переклички між художнім текстом і його прообразом.

Міф про Атлантиду і, більш широко, сюжет про загибель в хвилях в мистецтві початку ХХ ст. знайшов значення архетипу (наприклад, поема «Загибель Атлантиди» В. Хлєбнікова). Однак у Буніна алюзія на катастрофу «Титаніка» конкретна. Так, назва пароплава, «Атлантида», сфокусировало два «нагадування»: про місце загибелі - в Атлантичному океані - міфічного острова-держави, про який згадує Платон, і реального «Титаніка».

В збігу місця катастрофи Бунін, мабуть, побачив містичний знак: в фіналі оповідання його «Атлантида», як і «Титанік», виходить з Гібралтарської протоки назустріч своїй загибелі, проводжаємо спрямованим на неї поглядом Диявола. І алгоритм поетики розповіді на всіх її структурних рівнях також визначає прихована в трагедії «Титаніка» логіка фатальною раптовості катастрофи того, що здавалося могутнім і непохитним.

Реальне подія осмислено і показано в «Пана з Сан-Франциско» як фатальне ознаку, що має глобальний суспільний і морально-філософський сенс. І типова для «містичного реалізму» модель «художнього двоемірія», що з'єднує матеріальний і трансцендентний рівні буття, виявилася оптимальною для вирішення цієї творчої завдання. Вона реалізує себе і в оповідної моделі, коли розповідь про «реальних» події незмінно підсвічений символічним підтекстом, і в жанровому симбіозі реалістичного оповідання і алегоричній притчі.

Логіка осмислення одиничного випадку як має глобальний сенс реалізує себе і в сюжетно-композиційною моделі «розширюються кіл»: тіло пана з Сан-Франциско повертається в Новий Світ, завершивши в трюмі пароплава «Атлантида» свій індивідуальний «круїз» (l-й коло) разом з іншими пасажирами (2-й коло), що, мабуть, передрікає завершення кола сучасної цивілізації (3-й коло).

У «Пана з Сан-Франциско» проявився провидницький дар письменника, втілений в містико-релігійному підтексті оповідання. Причому алегоричне начало набуває домінантне значення у другій частині твору, а в першій немов підсвічує реалістичний пласт оповідання.

Дволикий жанрово-оповідна структура розповіді. Його фабула, на перший погляд, дуже проста: поїхала людина розважитися, а замість цього відразу помер. У цьому сенсі випадки з паном з Сан-Франциско сходить до жанру анекдоту. мимоволі пригадується відома історіяпро те, як на масницю зайшов купець в шинок і, замовивши горілки, млинців, ікри, сьомги та інших відповідних нагоди страв, налив стопку, акуратно загорнув у млинець ікри, підчепив його на вилку, підніс до рота - і помер.

По суті, те ж сталося і з паном з Сан-Франциско. Протягом усього життя він «працював не покладаючи рук», і ось, коли вирішив нарешті «винагородити себе за роки праці» чудовим круїзом на розкішному пароплаві, - раптово помер. Тільки зібрався пpіcтyпіть «до життя» (адже «до цієї пори він не жив, а лише існував, щоправда, дуже непогано, але все ж покладаючи всі надії на майбутнє») - і помер. Одягався, «точно до вінця», на чудове вечірнє шоу (знаменита Кармелла повинна була танцювати свою тарантелу), не відаючи, що насправді готує себе до смертної одру.

За що ж так жорстоко, та ще й з знущальним вивертом карає доля (а в її особі автор) героя? На Заході висловлювалася думка, що тут позначився архетип мислення російського письменника з характерними для нього елементами морального ригоризм: «... сильне почуття антипатії до багатства ... спрага ідеальної соціальної справедливості, туга за рівності людей».

«Вина» героя бунинского розповіді має, звичайно, і соціальний аспект: він нажив своє багатство, нещадно експлуатуючи нещасних китайських кулі. Прозу Буніна дійсно відрізняє чітка соціально-критична спрямованість. І в цьому оповіданні тема соціальних контрастів прокреслена досить виразно. Картини-бачення «пекла», «низу» трюму, де, обливаючись потом, вкриті кіптявою, в задушливій спеці працюють раби, щоб «нагорі», «в раю», багаті люди з усього світу могли розважатися і насолоджуватися усіма вишуканими задоволеннями, які надала їм сучасна цивілізація, дійсно вражають уяву. І в фіналі оповідання коло соціальної справедливості замкнеться: труп пана з Сан-Франциско опущений в той же чорний трюм, подібний «пекла, її останньому, дев'ятому колі» в утробі пароплава.

Але якби думку оповідання зводилася до того, що аморально користуватися плодами каторжної праці робітників, або до обурення на багатих, які відпочивають і отримують задоволення від життя, в той час як на землі є бідняки, - це було б, звичайно, занадто примітивно. Поверховість такого прочитання очевидна; особливо, якщо уважніше придивитися до тих «прикладів» зі світової історії та культури, які просвічують крізь поверхневий шар анекдотичної, не позбавленої дошкульного зловтіхи «історії». Перш за все, це паралель з римським тираном Тиберієм, що жив колись на острові Капрі, там, де судилося померти пану з Сан-Франциско: «На цьому острові дві тисячі років тому жила людина, несказанно мерзенний в задоволенні своєї похоті і чому -то мав владу над мільйонами людей, що наробив над ними жорстокостей понад усяку міру, і людство запам'ятав його, і багато, багато з усього світу з'їжджаються дивитися на залишки того кам'яного будинку, де жив він на одному з найкрутіших підйомів острова ».

Жили на світі, хоча і в різний час, двоє людей, сильних світу цього (кожен, природно, в своєму масштабі), перед якими тремтіли і запобігали, і нічого від них, крім руїн чудового палацу одного з них, не залишилося. Ім'я одного з них, Тіберія, пам'ять людська зберегла, завдяки його неймовірною жорстокістю і гидоти. Імені пана з Сан-Франциско не запам'ятав ніхто. Очевидно, тому, що масштаби його гидоти і жорстокості набагато скромніше.

Ще більш багатозначна розгалужена алюзія на велике крах язичницької твердині - Вавилона. Епіграфом до «Пану з Сан-Франциско» були взяті (в скороченому варіанті) слова з «Апокаліпсису»: «Горе, горе, о місто Вавилон, місто могутнє бо за одну годину прийде суд твій »(Об'явл. 18, 21). Від цього епіграфа простягнеться прихована нитку до кульмінаційного моменту смерті пана з Сан-Франциско: «Він швидко пробіг заголовки деяких статей, прочитав кілька рядків про ніколи не припиняється балканській війні, звичним жестом перевернув газету, - як раптом рядки спалахнули перед ним скляним блиском, шия його напружено, очі витріщилися ... ». Так само раптово, в розпал бенкету, спалахнули на стіні і в розкішних палатах вавилонського царя Валтасара фатальні письмена, що прорікав його швидку, раптову загибель: «Мене, мене, текел упарсін» (Дан. 5). Крім того, в уяві читача, за принципом додаткових асоціацій, виникає алюзія на падіння знаменитої Вавилонської вежі. Тим більше що в стильової тканини розповіді розчинений мотив багатомовності мешканців «Атлантиди», як і їх древніх праотців - будівельників Вавилонської вежі.

«Вина» пана з Сан-Франциско не в тому, що він багатий, а в тому, що він впевнений, ніби «має право» на все краще в цьому житті, бо володіє головним, на його переконання, багатством. А гріх «зажерливості» - один з найбільших, так як він є рід ідолопоклонства. Людина, що страждає «грошолюбство», порушує другу заповідь: «Не сотвори собі кумира, жодної подоби його ...» (Втор. 5, 8). Так тема багатства, вся розгалужена мережа образів, мотивів і символів, а також сама стильова тканину розповіді, в яких вона втілена, народжує в уяві читача асоціації з язичницьким поклонінням золотому теляті.

Життя пана з Сан-Франциско, а також пасажирів «Атлантиди», і справді, зображена в образній системі язичницького світу. Подібно язичницького божку, зробленому з дорогоцінних матеріалів, сам «багата людина» з Нового Світу, що сидить «у золотисто-перлинно сяйві ... чертога»: «Щось монгольське було в його жовтому обличчі з підстриженими срібними вусами, золотими пломбами блищали його великі зуби , старої слонової кісткою - міцна лиса голова ». Йому і служать, як ідолу: «Він був досить щедрий у шляху і тому цілком вірив у дбайливість всіх тих, що годували і напували його, з ранку до вечора служили йому, попереджаючи його найменше бажання, охороняли його чистоту і спокій, тягали його речі , звали для нього носіїв, доставляли його скрині в готелі. Але його ж, відповідно до логіки поклоніння язичника своєму кумиру, і викинуть на смітник, як тільки він перестане виконувати бажання своїх жерців - давати гроші.

Але язичницький світ мертвий, бо позбавлений духовного начала. І тема смерті буквально розчинена в стильової тканини розповіді. Мертвий і пан з Сан-Франциско: «В душі його вже давним-давно не залишилося ні навіть гірчичного насіння будь-яких так званих містичних почуттів ...», - ця фраза викликає алюзію на відомі слова Христа про «гірчичне зерно віри», яка «рухає горами». В душі пана з Сан-Франциско не було не те що віри з «гірчичне зерно» - не залишилося і сліду навіть елементарної людської інтуїції.

Людина без душі є труп. Мотив мертвотного існування пана з Сан-Франциско - домінантний в оповіданні. До 58 років він «старанно працював» і не жив. Та й отримувати задоволення від життя для нього означає напалюйся «Гаванський сигарами до почервоніння обличчя, напиватися« лікерами в барі »і милуватися« живими картинами в ... кублах ».

І ось чудова фраза: «Заспокоєні тим, що мертвого діда з Сан-Франциско, теж збирався їхати з ними, .. вже відправили в Неаполь, мандрівники спали міцним сном ...». Виходить, ніби їхати разом з іншими оглядати чергові пам'ятки збирався мертвий старий ?!

Цей мотив змішання мертвого з живим прозвучить і в одному з фінальних абзаців розповіді: «Тіло ж мертвого діда з Сан-Франциско поверталося додому, в могилу, на береги Нового Світу. Зазнавши багато принижень, багато людського неуваги, з тиждень Подорожуючи з одного портового сараю в інший, воно знову потрапило нарешті на той же самий знаменитий корабель, на якому так ще недавно, з такою пошаною везли його в Старий Світ. Але тепер уже приховували його від живих - глибоко опустили в просмоленими гробі в чорний трюм ».

Бунін підкреслено не розрізняє, а, навпаки, змішує вживання особового займенника 3-ї особи - коли воно відноситься до тіла, до трупа, а коли до живої людини. І тоді виявиться глибинний і, треба зізнатися, моторошний зміст цього уривка: виявляється, пан з Сан-Франциско був лише тілом вже тоді, коли їхав на пароплаві (ще живий!) До Старого Світу. Різниця лише в тому, що тоді його «везли з пошаною», а тепер з повним нехтуванням. Оголюється і містичне значення сполучення слів в початковій фразі абзацу: «тіло поверталося додому, в могилу». Якщо на рівні реалістичного прочитання словосполучення додому, в могилу сприймається окремо (труп - могила, людина - будинок; тіло поховають на батьківщині людини, там, де він жив), то на алегоричному рівні все замикається в логічно нерозривне коло: будинок трупа - могила. Так замкнулося індивідуальний, менше коло оповіді: «його везли» розважитися, а тепер везуть додому, в могилу.

Але пан з Сан-Франциско не індивідуальний - він один з багатьох. Oттого і не дано йому ім'я. Суспільство таких же тел зібралося на «Атлантиді» - плаваючою мікромоделі сучасної цивілізації ( «... пароплав ... був схожий на величезний готель з усіма зручностями, - з нічним баром, зі східними банями, з власною газетою»). І назва лайнера теж обіцяє їм повернення додому, в могилу. А поки ці тіла живуть в світі вічного свята, в світі, залитому яскравим світлом - золота і електрики, це подвійне яскраво-жовте освітлення символічно: золото - знак багатства, електрику - науково-технічного прогресу. Багатство і технічний прогрес - ось що дає владу над світом мешканцям «Атлантиди» і забезпечує їх безмежну могутність. У Буніна ці два важелі впливу сучасних господарів життя на навколишній світ (древній - Мамона, і сучасний - науково-технічний прогрес) знаходять значення язичницьких ідолів.

І життя на пароплаві зображена в образній системі язичницького світу. Сама «Атлантида», зі своєю «багатоповерхової громадою», сяючою «вогняними незчисленними очима», подібна до величезного язичницького божества. Є тут свій верховний жрець і бог одночасно - капітан (рудий людина «дивовижної величини і грузности», схожий «в своєму мундирі з широкими золотими нашивками на величезного ідола ... гігант командир, в парадній формі, з'явився на своїх містках і, як милостивий язичницький бог, вітально похитав рукою пасажирам ... огрядний водій, схожий на язичницького ідола »). Регулярно звучить, керуючи цією мертво впорядкованої життям, «потужний, владний гул гонга по всіх поверхах». У визначений час «гучно, точно в язичницькому храмі», звучить «по всьому будинку ... гонг», скликаючи мешканців «Атлантиди» до їх священнодійства, до того, «що становило найголовнішу мету всього цього існування, вінець його» - до їжі.

Але світ ідолів - мертвий. І пасажири «Атлантиди» живуть за законом ніби кимось керованого стада: механістично, немов виконуючи ритуал, відвідуючи покладені пам'ятки, розважаючись, як «мали звичай» їм подібні. Цей світ бездуховен. І навіть «витончена закохана пара, за якої всі з цікавістю стежили і яка не приховувала свого щастя», насправді була «найнята ... грати в любов за хороші гроші і вже давно плаває то на одному, то на іншому кораблі». єдина жива душатут - це дочка пана з Сан-Франциско. Oттoгo, напевно, і була «злегка болючою» - живу душу завжди важко серед мерців.

І висвітлює цей світ неживої світло - сяйво золота і електрики (символічно, що, почавши одягатися до свого поховання, пан з Сан-Франциско «всюди запалив електрику», світло і блиск якого був багаторазово помножений дзеркалами). Для порівняння згадаємо дивовижний, якоюсь неземною сонячне світло в оповіданні « сонячний удар». То був і світло радості, неземного блаженства і щастя, і колір пристрасті і нелюдського страждання - але то було світло сонця. Пасажири ж «Атлантиди» сонця (через погану погоду) майже не бачили, та й в будь-якому випадку головна їх життя протікає всередині корабля, «в золотисто-перлинно сяйві» палаців кают і зал.

І ось багатозначна деталь: на сторінках розповіді живий сонячне світло ( «А на світанку, коли побіліло за вікном сорок третього року номера і вологий вітер зашурхотів порваним листям банана, коли піднялося і розкинулося над островом Капрі блакитне ранкове небо і озолотилася проти сонця, що сходить за далекими синіми горами Італії, чиста і чітка вершина Монте-Соляро ... ») з'являється відразу після того, як згас відблиск золота від зубів пана з Сан-Франциско, який, до речі, немов пережив свого господаря:« Сизе, вже мертве обличчя поступово холонуло , хрипке клекіт, вириває з відкритого рота, освітленого відблиском золота, слабшало. Це був вже не пан з Сан-Франциско, - його більше не було, - а хтось інший ».

У фіналі оповідання виникає одухотворений символ могутності сучасного «багатої людини» і всього цивілізованого світу: «... корабель, багатоярусний, многoтpубний, створений гординею Нового Людини зі старим серцем. Завірюха билася об його снасті і широкогорлі труби, побілілі від снігу, але він був стійкий, твердий, величавий і страшний. На верхніх палубах його - черговий бал, а в похмурих глибинах прихована душа його - «велетенський вал, точно живе чудовисько».

Тут названа головна «провина» пана з Сан-Франциско і іже з ним - це гординя Нової Людини, який, завдяки фантастичним досягненням науково-технічного прогресу і своїм багатством, який зробив його володарем цих досягнень, відчув себе абсолютним володарем світу.

Якщо древній багата людина все ж розумів, що є сили, йому непідвладні і більш могyщественние, ніж він, - це перш за все стихія природи, то у людини ХХ ст., Завдяки досягненням цивілізації, народжувалася велика ілюзія свого абсолютного всевладдя, а відповідно, і вседозволеності.

Але єдине, що залишається непідвладним сучасному Новій Людині, це смерть. І будь-яке нагадування про неї викликає тут панічний жах. Чудова в цьому сенсі реакція пасажирів «Атлантиди» на смерть пана з Сан-Франциско: «Не будь у читальні німця, швидко і вправно зуміли б в готелі зам'яти цю жахливу подію ... і жодна душа з гостей не дізналася б, що накоїв він. Але німець вирвався з читальні з криком, сполохав весь будинок, всю їдальню ... ». Після фрази: «Не будь у читальні німця ...», - читач несвідомо очікує продовження: не виявися поруч німець, пан з Сан-Франциско залишився б без допомоги. Але німець, замість того, щоб бігти до людини, якій стало погано (природна реакція на нещастя «ближнього», або хоча б собі подібного ?!), стрімко вибігає з читальні. «Бути може, щоб покликати на допомогу?» - продовжує сподіватися читач. Але ні, звичайно. Метушня викликана аж ніяк не сумом (хоча б малої) з приводу кончини «старого» (але ж вони «разом» їли, пили, курили, гyлялі протягом місяця!), А зовсім іншим: тваринам страхом перед смертю, з одного боку, і прагненням зам'яти цю «неприємність», з іншого.

Парадоксально, але в той же час і цілком логічно, що ці всевладні господарі життя бояться смерті, хоча вони вже існують в стані душевної смерті!

Світ сучасної цивілізації подібний древньому язичницькому капища. Саме в цьому сенсі, зазначає ніби мимохідь Бунін, у сучасного Нової Людини - старе серце. Це те ж серце, сповнене гордості і спраги чуттєвих насолод, що було одвіку у всіх сильних світу цього. Тільки за багато тисячоліть воно зовсім зносилося. І царство сучасного Нової Людини чекає той же кінець, що і древній Вавилон. Кара наздожене його за гордість і розпуста, як колись - будівельників Вавилонської вежі і вавілонського царя Валтасара. І нарешті впаде перед другим пришестям Христа, як сказано в Апокаліпсисі, Вавилон - алегоричний оплот царства Антихриста. Так реалізує себе на рівні підтексту паралель сучасна - цивілізація.

І як давній язичницький світ протистояв Єдиному Богy, так і сучасний світ зневажає цінності християнства. Ця екзистенційна, а не тільки соціальна і моральна «вина» героя і тих інших, кому він подібний до, вказана на першій же сторінці розповіді. Пpедполагается маршрут пана з Сан-Франциско вельми багатозначний: «У грудні і в січні він сподівався насолоджуватися сонцем Південної Італії, пам'ятками старовини, Тарантела і серенадами бродячих співаків і тим, що люди в його роки відчувають особливо тонко, - любов'ю молоденьких неаполітанок, нехай навіть і не зовсім безкорисливою; карнавал він думав провести в Ніцці, в Монте-Карло, куди в цю пору стікається саме добірне товариство, де одні з азартом віддаються автомобільним і вітрильних перегонів, інші рулетці, треті тому, що прийнято називати фліртом, а четверті - стрільбі в голубів, які дуже красиво звиваються з кошів над смарагдовим газоном, на тлі моря кольору незабудок, і негайно ж стукаються білими грудочками про землю; початок березня він хотів присвятити Флоренції, до Страстям Господнім приїхати в Рим, щоб слухати там «Мiserere»; входили в його плани і Венеція, і Париж, і бій биків в Севільї, і купання на Британських островах, і Афіни, і Константинополь, і Палестина, і Єгипет, і навіть Японія, - зрозуміло, вже на зворотному шляху ... ».

Плануючи свою подорож, пан із Сан-Франциско як би «знімає вершки» з усього чудового, що є на світі: карнавал, звичайно, в Ніцці, бій биків - в Севільї, купання - на берегах Альбіону і т. Д. Він переконаний, що має право на все найкраще в цьому житті. І ось в ряду розваг найвищого класу, нарівні з фліртом, небезкорисливій любов'ю молоденьких неаполітанок, рулеткою, карнавалом і стріляниною по голубах, виявляється меса Страсної п'ятниці ... До неї, зрозуміло, треба встигнути до Риму, найкраща меса Страсної п'ятниці, звичайно ж , в Римі. Але це служба дня найтрагічнішої для всього людства і всесвіту, коли Господь страждав і помер за нас на Хресті!

Точно так же «чиєсь зняття з хреста, неодмінно знамените», виявиться в розпорядку дня пасажирів «Атлантиди» між двома сніданками. Чудово це «чиєсь»! Бунін знову підкреслено змішує два сенсу - кого знімають або хто автор картини? Туристам «Атлантиди», мабуть, так само байдуже і те, хто написав картину, як і те, Кого знімають з Хреста, - важливо, що були і бачили. Всякий навіть щодо релігійна людина відчує в цьому блюзнірство.

Відплата за це екзистенційне блюзнірство не забариться. Це над ним, над всевладним паном з Сан-Франциско треба б співати «Мiserere» ( «Змилуйся»), бо він, що планував встигнути до месі Страстям Господнім в Рим, не доживе і до Різдва. І до того моменту, коли всі добрі люди будуть підносити «наївні і смиренно-радісні хвали їх сонцю, ранку, їй, непорочної заступниці всіх стражденних в цьому злом і прекрасному світі, І вродила утроби її в печері Віфлеємської, в бідному пастушеском притулку, в далекій землі Іудиної », - пан з Сан-Франциско буде мотати« своєї мертвою головою в ящику »з-під содової. Він почує месу, але тільки не Розіп'ятому, а похоронну месу по самому собі і не в Римі, а коли буде, вже в труні, в чорному трюмі корабля повертатися зі Старого Світу в Новий. А служити месу буде скажена хуртовина океану.

Вибір двох головних християнських свят, Великодня та Різдва, в якості тимчасових меж життя і смерті героя символічний: система християнських цінностей немов виштовхує з життя пана з Сан-Франциско.

Образи історії та культури Стародавнього світу, з античності і старозавітні (Везувій, Тіберій, Атлантида, Вавилон), проступають на художньої тканини розповіді цілком чітко, і вони пророкують загибель старої цивілізації. Цей міфологічний подсвет саркастичен: пасажири лайнера живуть у вічному святі, ніби не помічаючи назви свого пароплава; весело гуляють біля підніжжя задимлених Везувію і Етни, немов забувши про незліченні виверженнях, які забрали життя тисяч людей ... А ось комплекс християнських алюзій набагато менш явний: він немов з глибин підтексту підсвічує розповідь. Але саме християнські образи і мотиви відіграють провідну роль у вирішенні морально-філософської проблематики.

І обидва культурно-релігійних образних комплексу алюзій з'єднаються в містичному фінальному акорді розповіді: Диявол відкриє свій лик, спрямувавши вогненний погляд на величезний корабель - уособлення який загруз у гріху, мертвого світу древньої цивілізації: «Незліченні вогненні очі корабля були за снігом ледь видні Дияволу, стежив зі скель Гібралтару, з кам'янистих воріт двох світів, за уходившим ніч і завірюху кораблем. Диявол був величезний, як стрімчак, але величезний був і корабель ... ». Старий світ, озброївшись могутніми засобами сучасного науково-технічного прогресу, відчайдушно чинить опір (як і пан з Сан-Франциско усіма тваринами силами натури пручався своєї смерті), але в протистоянні дияволу він, звичайно, приречений.

У чому сенс цього моторошного містико-трансцендентнго протистояння?

Звернемо увагу, перш за все, на те, що корабель тут показаний в точці перетину трьох поглядів. «Для того, хто дивився ... з острова» (це погляд об'єктивний), «сумні були його вогні», а пароплав здавався маленькою світиться точкоюу темряві і темряві, оточеній чорної водяній масою океану, яка готова ось-ось поглинути його. «Але там, на кораблі, в світлих, сяючих люстрами залах, був, як завжди, людний бал», - в такому ракурсі (суб'єктивному) весь світ залитий радісним сяйвом свята (золота і електрики), і про смертельну загрозу, а тим більше неминучої загибелі, ніхто і не підозрює.

Взаімоналожеііе цих двох ракурсів, ззовні і зсередини, дає сенс, вражаючий за глибиною осягнення доль сучасної цивілізації: сильні світу цього живуть у відчутті вічного свята, не відаючи, що приречені. Причому мотив фатального невідання про дійсний сенс того, що відбувається, якоїсь таємниці, потворної і похмурої, досягає в фінальних рядках своєї кульмінації: «І ніхто не знав ні того, що вже давно набридло цій парі вдавано мучитися своєї блаженної борошном під безсоромно-гpустную музику, ні того , що варто глибоко, глибоко під ними, на дні темного трюму, в сусідстві з похмурими і спекотними надрами корабля, тяжко долають морок, океан, хуртовину ... ». А стояв там, як ми знаємо, труну з трупом.

Крім схрещення двох ракурсів на рівні «життя дійсної», є і третій, містичний, - спрямований на «Атлантиду» погляд Диявола, немов затягує її в чорну діру. Але ось парадокс: губить він своє ж породження, оплот своєї ж волі! Так, саме так. Тому що Диявол нічого іншого, як вбивати, не може. Своє він знищує з повним правом.

Прийнято вважати, що Буніну властиво світовідчуття атеїстичне, трансформувалося потім в філософію пантеїзму, т. Е., По своїй суті, язичницьку. Однак розповідь «Пан із Сан-Франциско» це поширена думка, думається, переконливо спростовує. У цьому невеликому за обсягом шедеврі втілена концепція історії, в якій долі людської цивілізації осмислені з точки зору християнських морально-духовних цінностей, а євангельський ремінісцентность фон дає той орієнтир істини, з висоти якого автор осягає сенс подій, що відбуваються.

Total:0
Вконтакте 0
Google+ 0
ОК 0
Facebook 0