У чому таємний сенс геніального роману «Майстер і Маргарита. "Майстер і Маргарита": аналіз роману, образи героїв Як булгаков відноситься до майстра

«Майстер і Маргарита» - один з найзагадковіших романів в історії, над його тлумаченням досі б'ються дослідники. Ми дамо сім ключів до цього твору.

літературна містифікація

Чому знаменитий роман Булгакова називається «Майстер і Маргарита», і про що, насправді, ця книга? Відомо, що ідея створення народилася у автора після захоплення містицизмом XIX века.Легенди про диявола, іудейська і християнська демонології, трактати про Бога - все це присутнє в творі. Найбільш важливими джерелами, якими консультувався автор, стали роботи «Історія стосунків людини з дияволом» Михайла Орлова і книга Амфітеатрова «Диявол в побут, легенді і в літературі середніх віків». Як відомо, у «Майстра і Маргарити» було кілька редакцій. Кажуть, перша, над якою автор працював в 1928-1929 роках, не мала ніякого відношення ні до Майстра, ні до Маргарити, і називалася «Чорний маг», «Жонглер з копитом». Тобто центральною фігурою і суттю роману був саме Диявол - такий собі російський варіант твору «Фауст». Першу рукопис Булгаков особисто спалив після заборони його п'єси «Кабала Святош». Про це письменник повідомив уряду: «І особисто я, своїми руками, кинув в піч чернетку романа про диявола»! Друга редакція, також була присвячена занепалого ангела і називалася «Сатана» або «Великий канцлер». Тут вже з'явилися Маргарита з Майстром, а Воланд обзавівся своєю свитою. Але, нинішню назву отримала лише третя рукопис, яку, насправді, автор так і не закінчив.

багатоликий Воланд

Князь тьми є, мабуть, найпопулярнішим персонажем «Майстра і Маргарити». При поверхневому прочитанні у читача складається враження, що Воланд - це «сама справедливість», суддя, який бореться з людськими вадами і протегує любові і творчості. Хтось взагалі вважає, що в цьому образі Булгаков зобразив Сталіна! Воланд багатоликий і складний, як і годиться спокусника. Його розглядають як класичного Сатану, що і замишляв автор в ранніх версіях книги, як нового Месію, переосмислення Христа, чиє пришестя і описується в романі.
Насправді, Воланд - не просто диявол - у нього безліч прототипів. Це і верховний язичницький бог - Вотан у давніх германців (Один - у скандинавів), великий «маг» і масон граф Каліостро, який пам'ятав події тисячолітнього минулого, пророкував майбутнє, і мав з Воландом портретна схожість. А ще це «темна конячка» Воланд з «Фауста» Гете, який згадується в творі лише одного разу, в епізоді, який упустили в російській перекладі. Між іншим, в Німеччині риса називали саме «Фаланд». Пам'ятаєте епізод з роману, коли службовці не можуть згадати ім'я мага: «Може бути, Фаланд?».

свита Сатани

Як людина не може існувати без тіні, так і Воланд - НЕ Воланд без своєї свити. Азазелло, Бегемот і Коров'єв-Фагот - це інструменти диявольського правосуддя, найяскравіші герої роману, за спиною у яких аж ніяк не однозначне минуле.
Візьмемо, наприклад, Азазелло - «демона безводної пустелі, демона-вбивцю». Цей образ Булгаков запозичив із старозавітних книг, де так звуть занепалого ангела, який навчив людей виготовляти зброю і прикраси. Завдяки йому, жінки освоїли «блудливе мистецтво» розфарбовувати обличчя. Тому, саме Азазелло дає крем Маргариті, штовхає її на «темну доріжку». У романі це права рука Воланда, виконуюча «чорну роботу». Він вбиває барона Майгеля, отруює закоханих. Його суть - безтілесне, абсолютне зло в чистому вигляді.
Коров'єв-Фагот - єдина людина в свиті Воланда. До кінця не ясно, хто став його прототипом, але дослідники зводять його коріння до ацтецкому богу Віцліпуцлі, ім'я якого згадується в розмові Берліоза з Бездомним. Це - бог війни, якому приносили жертви, а за легендами про доктора Фауста - дух пекла і перший помічник сатани. Його ім'я, необережно сказане головою «МАССОЛІТа» - сигнал для появи Воланда.
Бегемот - кіт-перевертень і улюблений блазень Воланда, чий образ відбувається з легенд про демона обжерливості і міфологічному звірі старого завіту. У дослідженні І. Я. Порфир «апокрифічні сказання про старозавітних обличчях та подіях», яке було явно знайоме Булгакову, згадувалося морське чудовисько Бегемот, разом з Левіафаном живе в невидимій пустелі «на сході від саду, де жили обрані і праведні». Відомості про Бегемот автор також почерпнув з історії про якусь Ганні Дезанж, що жила в XVII століття і одержимою сім'ю дияволами, серед яких згадується Бегемот, демон з чину Престолів. Цей біс зображувався у вигляді чудовиська зі слонової головою, хоботом і іклами. Руки у нього були людські, а величезний живіт, короткий хвіст і товсті задні лапи - як у бегемота, що нагадувало про його імені.

Чорна королева Марго

Маргариту часто вважають зразком жіночності, такою собі пушкінської «Тетяною XX століття». Але прототипом «королеви Марго» стала явно не скромна дівчина з російської глибинки. Крім явного подібності героїні з останньою дружиною письменника, в романі підкреслена зв'язок Маргарити з двома французькими королевами. Перша - та сама «Королева Марго», дружина Генріха IV, весілля якої обернулося кривавою Варфоломіївської ночі. Ця подія згадується по дорозі на Великий бал Сатани. Товстун, що довідався Маргариту, називає її «світла королева Марго» і белькоче «якийсь дурниця про криваву весілля свого друга в Парижі Гессара». Гессар - паризький видавець листування Маргарити Валуа, якого Булгаков зробив учасником Варфоломіївської ночі. В образі героїні бачать і іншу королеву - Маргариту Наваррську, яка була однією з перших французьких жінок-письменниць, автор знаменитого «Гептамерон». Обидві дами протегували письменникам і поетам, булгаковська Маргарита любить свого геніального письменника - Майстра.

Москва - Ершалаим

Одна з найцікавіших загадок «Майстра і Маргарити» - це час, коли відбуваються події. У романі немає жодної абсолютної дати, від якої можна вести відлік. Дія відносять до великому тижні з першого по сьоме травня 1929 року. Ця датування призводить паралель зі світом «Пилатову глав», які відбувалися в Ершалаиме 29 або 30 року протягом тижня, яка згодом стала Страсним. «Над Москвою 1929 року і Єршалаїмом 29-го коштує одна і та ж апокаліптична погода, одна і та ж тьма насувається на місто гріха грозовий стіною, одна і та ж місяць пасхального повного місяця заливає провулки старозавітного Ершалаима і новозавітної Москви». У першій частині роману обидві ці історії розвиваються паралельно, в другій, все більше і більше переплітаючись, в кінці кінців вони зливаються воєдино, знаходячи цілісність і переходячи з нашого світу в потойбічний.

Вплив Густава Майринка

Величезне значення на Булгакова надали ідеї Густава Майринка, твори якого з'явилися в Росії на початку XX століття. У романі австрійського експресіоніста «Голем» головний героймайстер Анастасіус пернату в фіналі возз'єднується зі своєю коханою Міріам «у стіни останнього ліхтаря», на кордоні реального та потойбічного світів. Зв'язок з «Майстром і Маргаритою» в наявності. Згадаймо знаменитий афоризм булгаковського роману: «Рукописи не горять». Швидше за все, вона сходить до «Білого домініканця», де йдеться: «Так, звичайно, істина не горить і її неможливо розтоптати». Там же розповідається про написи над вівтарем, через яку падає ікона Божої матері. Так само як і спалена рукопис майстра, що відроджує Воланда з небуття, який відновлює справжню історію Ієшуа, напис символізує зв'язок істини не тільки з Богом, але і з дияволом.
У «Майстрі і Маргариті», як і в «Білому домініканці» Майринка, для героїв головним є не мета, а сам процес шляху - розвиток. Тільки ось сенс цього шляху у письменників різне. Густав, як і його герої, шукав його в творчому початку, Булгаков прагнув до досягнення якогось «езотеричного» абсолюту, суті світобудови.

Остання рукопис

Остання редакція роману, яка згодом дійшла до читача, була розпочата в 1937 році. Автор продовжував працювати з нею до самої смерті. Чому він не зміг закінчити роботу над книгою, яку писав дюжину років? Може, він вважав, що недостатньо обізнаний у питанні, за який взявся, і його розуміння іудейської демонології і ранніх християнських текстів було дилетантським? Як би там не було, роман практично «висмоктав» життя автора. Останнім виправленням, яке він вніс 13 лютого 1940 року, стала фраза Маргарити: «Так це, отже, літератори за труною йдуть?». Через місяць він помер. Останніми словами Булгакова, адресовані роману були: «Щоб знали, щоб знали ...».

94. Великий шестиповерховий будинок, спокоєм розташований на Садовій вулиці.Це не просте для перекладу пропозицію в силу одного простого російського слова - спокій. В оригіналі у Булгакова будинок, в якому жив Стьопа, описаний як «великий шестиповерховий будинок, спокоєм розташований на Садовій вулиці». Я намагався - і повинен визнати, що це вимагало не тільки допомоги словника, - перевести це як «п'яти-поверховий будинок, спокійно розташований на Садовій вулиці». Але у англійських перекладачів Річарда Півіа і його дружини Лариси Волохонська була інша точка зору. Вони не перевили слово «спокоєм» (що представляє собою схиляння слова «спокій») як спокійно (мирно). Вони мабуть десь прочитали, що будинок був підковоподібним, і тому вони перевели: «... a big, six-storeyed, U-shaped building on Sadovaya Street» або «великий шестиповерховий підковоподібний будинок на Садовій вулиці». Але відповідно до моїм словником англійське слово u-shaped перекладається на російську мову як «підковоподібний». Я вирішив подивитися, як це переведено на інші мови. І вгадайте! Ніхто не використовував слово спокій. Марк Фондс і Аі Прінс - перекладачі на голландську мову - також перевели як «п'ятиповерхова підков-вообразное будівлю». І це найімовірніше пов'язано з цим словом «спокій».
Звісно ж, що «спокій» має інше, крім спокою, значення. До 1990-х років для вказівки букв російського алфавіту (алфавіту на кирилиці) росіяни використовували слов'янські церковні імена. Слов'янське церковне ім'я для літери, відомої як Пе і друкарську як П, було ... спокій. Таким чином, російський текст міг бути переведений як «шестиповерховий П-подібний будинок на Садовій вулиці». Але в зв'язку з тим, що буква «П» відсутня в латинському алфавіті, Півіа і Волохонська, також як Фондс і Прінс, просто перевернули цю букву, зробивши з неї «U». Французький перекладач, також як англійський перекладач Майкл Глені, вирішив цю проблему дуже прагматично. Вони обидва просто не перевели слово «спокій», як ніби цього слова не було в оригінальному російською тексті. Найімовірніше перекладачі ніколи не бачили вдома на Садовій вулиці. Якби вони бачили, вони б знали, що будинок прямокутної, а не підковоподібної форми, і він оточений у всіх сторін патіо. Це було також і за часів Булгакова. Але на відміну від сьогоднішнього дня, в його час це був дуже тихий район. Перед будинком, як і в багатьох місцях Садового кільця, була дуже широка пішохідна зона ... таким чином дуже багато спокою ...
Ще одне спостереження: уважний читач може також зауважити, що в голландському перекладі будинок є п'ятиповерховим, а в англійському - шестиповерховим. В оригінальному тексті Булгакова написано в шестиповерховому будинку. Перекладачі на англійську та французьку мови перевели дослівно і описали будинок як шестиповерховий. Деяка плутанина виникає через нумерації поверхів, через те, що в Росії поверхи вважаються, починаючи з самого нижнього поверху (включаючи цокольний). В інших країнах часто нижній поверх вважається «нульовим», тобто будівля має 6 поверхів: нульовий (або цокольний) поверх і після-дмуть 5 поверхів.

Панорама Голгофа, фреска Володимирського собору (з фотографічною точністю відтворив Булгаков своїх персонажів Понтія Пілата, Ієшуа і навіть Крисобоя з «Майстра і Маргарити»: в лівій дальній частині храму під стелею є фреска «СудПілата», де прокуратор намальований в тому самому «білому плащі з кривавим підкладкою ».), оперний театр. Андріївський узвіз з Лисою горою і київським фольклором, пов'язаним з відьмами живили уяву Булгакова і створювали орієнтири для роману. За легендами, відьми та інші казкові істоти регулярно збиралися на «лисих горах», де влаштовували шабаші - використовував образ лисої гори в своєму романі «Майстер і Маргарита» як місце розп'яття Ієшуа.

Працювати над романом письменник почав в 1928--1929 роках. Твір змінило кілька назв - «Чорний маг», «Копито інженера», «Жонглер з копитом», «Син В.», «Великий канцлер», «Сатана», «От і я», «Гастроль», «Князь тьми ». Коли Булгаков, неугодний для преси і заборонений у пресі, в 1930 році отримав звістку про заборону п'єси «Кабала святош», він кинув в піч рукопис першої редакції роману.

Друга редакція була створена до 1936 року, третя - у другій половині 1936 року, а через рік з'явилася назва «Майстер і Маргарита». У травні-червні 1938 року повний текст вперше був передрукований.

«Майстер і Маргарита» - багатоплановий, поліфонічний роман-менніпея з фантастичним сюжетом. На думку критиків, в цьому романі автор синтезує різноманітні літературні жанриі напрямки. Менніпеей його можна назвати тому, що в ньому поєднується сатира та філософія, фантастика і пародія.

Ознаки роману-мениппеи: багаторівневість зображення життя, де є поняття вічність, поняття завжди, і місце дії - як поняття всюди; з'єднання смішного і трагічного, верхньої та нижньої частини, духу і тіла; з'єднання в карнавальному вихорі, але при цьому в романі поставлені вирішальні питання життя «що таке істина», «в чому справедливість», «хто править бал». У романі відображені монистическая і дуалістична концепції світу. Філософський за своєю проблематикою. Основні мотиви: добро і зло, пошук істини і місце людини в реальному світі, сенс життя, сила любові, відповідальність людини за власні вчинки, пошук життєвого шляху, Місце мистецтва і творця в суспільстві. Роман є містичним, бо об'єднує три світи (реальний, біблійний і космічний). Саме на містичному рівні вирішуються всі філософські проблеми. Це і сатиричний роман, який розкриває суть подій тридцятих років, хоч вони і завуальовані. Поліфонізм роману проявляється в його багатоголоссі. Це не тільки голоси різних героїв і персонажів, а й голоси ідей, образів (голос місяця, наприклад).

В якості основного джерела Булгаков використовував працю Сковороди «Потоп змії» (в якому втілена Теорія троемірія). Так, в романі відбувається взаємодія трьох світів: земного (всі люди в романі), біблійного (біблійні персонажі) і космічного (Воланд і його свита). Булгаков будує за аналогією троемірія структуру роману:

• · Реальний світ Москви 20-30 років, в якому відбувається основний пласт дії, він доступний вивченню і розумінню.
• · Біблійний Ершалаим періоду життя Ісуса Христа, відтворення біблійної фабули (зрада Понтієм Пілатом - Булгаков допускає свою індивідуальну трактування - недостатньо мужності).
• · Космічний пласт роману, в якому діє Воланд і його свита (вони взяті з пісні про Альбігойські поході).

Хронотоп роману - час і місце. Перегукуються два вічних міста Москва і Ершалаим - перегукується архітектура, ландшафт, спека, картини опису грози - як пророцтва майбутніх катастроф, ці дві грози в Ершалаиме (цілісна картина опису) і в Москві (та ж картина з декількох сцен) супроводжують всесвітню катастрофу - трагічну загибель Ієшуа Га-Ноцрі. Ершалаим, як і Москва стоїть на схилах. Особливими точками зіткнення двох світів є височини: будинок Пашкова в Москві і палац Пілата в Ершалаиме, які знаходяться над дахами міських будинків; Лиса гора і Воробйови гори. Час подій - приблизно 30 року від Різдва Христового і Москва тридцятих років 20го столетья. Перегукуються дві події: в день Пасхи відбувається воскресіння Майстра і воскресіння Ієшуа, злиття євангельської легенди з потойбічним світом Воланда і сучасним світом. Дві події розділені відрізком в 1900 років, але з'єднані тим, що вони випадають на одні й ті ж числа. Всі три світи об'єднані між собою (зв'язка - світ Сатани) і володіють власними шкалами часу. Ці три світи мають три корелюють між собою ряду основних персонажів, причому представники різних просторів формують тріади, об'єднані функціональним подобою і подібним взаємодією з персонажами свого світу, а в ряді випадків - і портретною схожістю.

Головний герой роману - істина. Роман про пригоди істини на землі в минулому, сьогоденні і в вічності (космосі), а історія Майстра і Маргарити - сюжет, який повинен переконати читача в реальності всього, що відбувається.

Майстер - людина талановита, але вкрай непрактичний, наївний, боязкий в життєвих справах. Але його ми бачимо вже зламаним, зацькованим. Він написав геніальний роман про Понтія Пілата і наївно вірив, що роман цей буде комусь потрібен, що його будуть друкувати і читати просто тому, що це хороший роман. При цьому в свою справу, в свій роман він вкладає всю душу, і коли виявляється, що праця його нікому не потрібен, за винятком однієї лише Маргарити, що він викликає чомусь лише озлоблення і нападки критиків, для Майстра життя втрачає будь-який сенс. Ніде в романі не згадується його ім'я і прізвище, на прямі запитання про це він завжди відмовлявся представлятися, кажучи - «Не будемо про це». Відомий тільки під прізвиськом «майстер», даними Маргаритою. Сам вважає себе негідним такого прізвиська, вважаючи його капризом коханої. Майстер - особа, яка досягла найвищих успіхів в будь-якої діяльності, може бути, тому він відкинутий натовпом, яка не в змозі оцінити його талант і здібності. Майстер, головний герой роману, пише роман про Ієшуа (Ісус) і Пілата. Майстер пише роман, по-своєму інтерпретуючи євангельські події, без чудес.

Маргарита. Красива, забезпечена, але нудьгуюча в шлюбі дружина відомого інженера, яка страждає від порожнечі свого життя. Випадково зустрівшись з Майстром на вулицях Москви, з першого погляду полюбила його, пристрасно повірила в успіх написаного ним роману, пророкувала славу. Коли Майстер вирішив спалити свій роман, їй вдалося врятувати тільки кілька сторінок. Далі укладає з мессіра угоду і стає королевою сатанинського балу, влаштовується Воландом, щоб повернути собі зниклого безвісти Майстра. Маргарита - це символ любові і самопожертви в ім'я іншої людини. моністичний Воланд поліфонічний

Понтій Пилат. П'ятий прокуратор Іудеї в Єрусалимі, жорстокий і владний людина, тим не менш, встиг перейнятися симпатією до Ієшуа Га-Ноцрі під час його допиту. Намагався зупинити налагоджений механізм страти за образу кесаря, але не зміг цього зробити, про що все життя згодом каявся.

Ієшуа Га-Ноцрі. Мандрівний філософ з Назарета, описуваний Воландом на Патріарших ставках, а також Майстром в своєму романі, що зіставляється з образом Ісуса Христа. Ім'я Ієшуа Га-Ноцрі позначає на івриті Ісус (Ієшуа) з Назарета (Га-Ноцрі). Однак даний спосіб значно розходиться з біблійним прототипом. Характерно, що він говорить Понтія Пілата, що Левій-Матвій (Матфей) неправильно записав його слова і що «плутанина ця триватиме дуже довгий час». Гуманіст, який заперечує опір злу насильством.

Воланд в романі є двигуном сюжету: всі події в «московському пласті» відбуваються з його ініціативи, він же вводить сюжет про Христа. Воланд в булгаківському оповіданні врівноважує реальне і нереальне. Воланд - це світ фантастики, іронії, сумніву і заперечення. Воланд в романі - насамперед, дослідник. Він вивчає реальний світ, мета його - дізнатися, чи змінилися люди в Москві. З позиції спостерігача Воланд не втручається в природний хід подій, не влаштовує революції і не стверджує царства справедливості на землі. Всі московські неподобства відбуваються об'єднаними зусиллями багатьох людей, свита ж Воланда лише провокує їх. Зі свого боку Воланд проводить з людьми «індивідуальну виховну роботу» - тим чи іншим способом попереджає їх про подальшу долю. Люди по-різному реагують на ці попередження: Берліоз не бере до уваги, буфетник Соков біжить до лікаря. Деякі після зіткнення з незбагненним докорінно змінюють своє життя, як Іван Бездомний, але для багатьох вона продовжує протікати в тому ж руслі.

Воланд в романі - не носієм всесвітнього зла, скоріше, він віддає належне, вершить справедливість. Він карає пороки: директора вар'єте Лиходеева - за пияцтво, Никанора Босого - за хабарі і доносительство. Воланд не тільки карає сьогодення зло, а й дарує свободу тим, хто досить настраждався. Він явно не ворог того Бога, якому підвладні недоступні для майстра області світла.

Всього на три дні з'являється Воланд в Москві зі своєю свитою, але зникає рутина життя, спадає покрив з сірої повсякденності. Світ постає у своїй істинної і незмінною, хоча і вічно мінливої ​​сутності. У цьому значення образу Воланда в романі «Майстер і Маргарита».

Створюючи фігуру Воланда, Булгаков спирався на усталену літературну традицію, яка змінила середньовічні уявлення про диявола і злих демонів. Автор роману спирався на найдавніші книги, що розкривають сутність добра і зла, - Старий Заповіт, Талмуд і багато інших. Там він знайшов, мабуть, і таку функцію Воланда, яка приводить в подив сьогоднішнього навіть спокушеного читача: чому саме Воланд виконує волю Ієшуа щодо долі Майстра? А адже в Старому завіті Сатана ще не ворог Бога і людей, як в Новому завіті, а земної адміністратор божественного правосуддя, щось на кшталт судового виконавця. Дослідження показують, що тут, як і в давньосхідної книжності, місце Сатани визначається нерідко як місце управителя світу, тобто речей земних і тимчасових, на противагу тому, хто відає вічним і духовним. Перші асоціації з ним звертають нас до відомим твором XIX століття - «Фауста» Гете. Однак ця паралель, як і багато інших, виникає лише для того, щоб потім читач міг піти від неї якнайдалі. Аналізуючи мотиви і символи прототипів Воланда, ми розуміємо, що у Воланда немає прототипів в повному розумінні слова. Він не схожий ні на одного представника темних сил, які зустрічаються в літературі, міфології, історії та релігії. Його взагалі важко назвати «темною» фігурою, втіленням зла в романі. Чим далі ми намагаємося зрозуміти образ Воланда, тим далі йдемо від тези про те, що він володар загального зла.

Всі символи, що звертають нас до інших демонологічним образам, були змінені Булгаковим до невпізнанного стану. Так сталося з символами місяця і сонця, які в трактуванні автора придбали прямо протилежний нашому розумінню сенс. Є й інший варіант, коли Булгаков зображує символи й атрибути демонічних образів, в першу чергу Мефістофеля, щоб потім показати, що вони чужі герою його твори. Символ Мефістофеля - чорний пудель - присутній в романі. Він з'являється на набалдашнику тростини у Воланда, але при реалістичному і що виявляє істину світлі місяця тростину перетворюється в шпагу. І ось перед нами вже не повелитель темряви, а шляхетний лицар, який шукає справедливість в цьому грішному світі. Символ чорного пуделя обтяжує і Маргариту, постає в ролі господині великого балу у Сатани.

70 років тому, 13 лютого 1940 року, Михайло Булгаков закінчив роман "Майстер і Маргарита".

Михайло Булгаков писав свій роман "Майстер і Маргарита" в цілому 12 років. Задум книги складався поступово. Сам Булгаков час початку роботи над романом у різних рукописах датував то 1928, то 1929 роком.

Відомо, що задум роману виник у письменника в 1928 році, а в 1929 році Булгаков починає роман "Майстер і Маргарита" (тоді ще не мав цієї назви).

Після смерті Булгакова в його архіві залишилися вісім редакцій роману.

У першій редакції роман "Майстер і Маргарита" мав варіанти назв "Чорний маг", "Копито інженера", "Жонглер з копитом", "Син В", "Гастроль".

18 березня 1930 року, після отримання звістки про заборону п'єси "Кабала святош", перша редакція роману, доведена до 15-го розділу, була знищена самим автором.

Друга редакція "Майстра і Маргарити", що створювалася аж до 1936 року, мала підзаголовок "Фантастичний роман" і варіанти назв "Великий канцлер", "Сатана", "Ось і я", "Капелюх з пером", "Чорний богослов", " він з'явився "," Підкова іноземця "," він з'явився "," Пришестя "," Чорний маг "і" Копито консультанта ".

У другій редакції роману вже фігурували Маргарита і Майстер, а Воланд обзавівся своєю свитою.

Третя редакція роману, розпочата в другій половині 1936 року або в 1937 році, спочатку називалася "Князь тьми". У 1937 році, повернувшись ще раз до початку роману, автор вперше написав на титульному аркуші назва "Майстер і Маргарита", що стало остаточним, поставив дати 1928-1937 і більш не залишав над ним роботу.

У травні - червні 1938 року повний текст роману вперше був передрукований, авторська правка тривала майже до самої смерті письменника. У 1939 році були внесені важливі зміни в кінець роману і дописаний епілог. Але потім уже смертельно хворий Булгаков диктував дружині, Олені Сергіївні, поправки до тексту. Широту вставок і поправок в першій частині і на початку другої говорить про те, що ні менша робота стояла і далі, але виконати її автор не встиг. Булгаков припинив роботу над романом 13 лютого 1940 року, менш ніж за чотири тижні до своєї кончини.

В кінці роману обидві лінії перетинаються: Майстер звільняє героя свого роману, і Понтій Пілат, після смерті стільки часу томівшійся на кам'яній плиті зі своїм відданим псом Банго і хтів весь цей час закінчити перервану розмову з Ієшуа, нарешті знаходить спокій і відправляється в нескінченну подорож по потоку місячного світла разом з Ієшуа. Майстер з Маргаритою знаходять в потойбічному світі даний їм Воландом «спокій» (що відрізняється від згадуваного в романі «світла» - іншого варіанту потойбіччя).

Місце і час основних подій роману

Всі події в романі (в його основному розповіді) розгортаються в Москві 30-х років, в травні, з вечора середи до ночі на неділю, причому на ці дні доводилося повний місяць. Рік, в якому відбувалася дія, встановити важко, так як в тексті є суперечливі вказівки на час - можливо, свідомі, а, можливо, як наслідок незакінченої авторської правки.

У ранніх редакціях роману (1929-1931 роки) дія роману відсунуто в майбутнє, згадуються 1933 1934 і навіть 1943 і 1945 роки, події відбуваються в різні періоди року - від початку травня до початку липня. Спочатку автор відносив дію на літній період. Однак, швидше за все, щоб дотримати своєрідну канву оповіді, час було перенесено з літа на весну (див. Гл. 1 роману «Одного разу навесні ...» І там же, далі: «Так, слід зазначити першу дивовижа цієї страшної травневого вечора»).

В епілозі роману повний місяць, під час якого відбувається дія, названо святковим, при цьому напрошується версія про те, що під святом мається на увазі Пасха, найбільш ймовірно - православний Великдень. Тоді дія повинна починатися в середу Страсного тижня, яка випала на 1 травня 1929 року. Прихильники цієї версії висувають також наступні аргументи:

• 1 травня - це день міжнародної солідарності трудящих, широко відзначався в той час (при тому, що збігся в 1929 році з пристрасною тижнем, тобто, з днями суворого посту). Вбачається якась гірка іронія в тому, що Сатана прибуває в Москву саме в цей день. До того ж ніч на 1 травня - Вальпургієва ніч, час проведення щорічного шабашу відьом на горі Брокен, звідки, значить, Сатана безпосередньо і прибув.
• майстер в романі - «людина років приблизно тридцяти восьми». Булгакову виповнилося тридцять вісім 15 травня 1929 року.

Слід, однак, вказати, що 1 травня 1929 року місяць був уже на убутку. Великоднє повний місяць взагалі ніколи не доводиться на травень. Крім того, в тексті є прямі вказівки на більш пізній час:

• в романі згадується тролейбус, пущений по Арбату в 1934 році, а по Садовому кільцю - в 1936.
• архітекторський з'їзд, згаданий в романі, відбувся в червні 1937 року (I з'їзд архітекторів СРСР).
• дуже тепла погода встановилася в Москві на початку травня 1935 роки (весняні повного місяця тоді припали на середину квітня і середину травня). У 1935 році відбувається дія в екранізації 2005 року.

Події «Романа про Понтія Пілата» відбуваються в римській провінції Іудея під час правління імператора Тіберія і управління від імені римської влади Понтієм Пілатом, в день перед іудейської Великоднем і наступну ніч, тобто 14-15 нісана за єврейським календарем. Таким чином, час дії - імовірно, початок квітня або 30 року н. е.

трактування роману

Висловлювалися міркування, що задум роману виник у Булгакова після відвідин редакції газети «Безбожник».

Також зазначалося, що в першій редакції роману сеанс чорної магії датировался 12 червня - 12 червня 1929 року в Москві почався перший з'їзд радянських безбожників, з доповідями Миколи Бухаріна і Омеляна Губельман (Ярославського).

Існує кілька думок про те, яким чином слід трактувати цей твір.

Відповідь на войовничу атеїстичну пропаганду

Одна з можливих трактувань роману - відповідь Булгакова поетам і письменникам, що влаштували, на його думку, в Радянській Росії пропаганду атеїзму і заперечення існування Ісуса Христа як історичної особистості. Зокрема, відповідь на друкування в газеті «Правда» того часу антирелігійних віршів Дем'яна Бєдного.

Як наслідок подібних дій з боку войовничих безбожників роман став відповіддю, відповіддю. Не випадково, що в романі, як в московській частині, так і в іудейській, йде своєрідне карикатурне обілення образу диявола. Не випадково в романі присутність персонажів з єврейської демонології - як би на противагу запереченню існування Бога в СРСР.

На думку одного з дослідників творчості Булгакова ієромонаха Димитрія Першина, задум написати роман про диявола виникає у письменника після відвідин редакції газети "Безбожник" в 1925 р У своєму романі Булгаков намагався сконструювати якусь апологію, яка доводить існування духовного світу. Ця спроба, однак, будується від противного: роман показує реальність присутності в світі зла, демонічних сил. При цьому письменник ставить питання: «Як же так, якщо ці сили існують, і світ знаходиться в руках Воланда і його компанії, то чому світ ще варто?».

Сама трактування укладена в прихованих алегоричних формах оповіді. Булгаковим подається щось пов'язане з масонством в завуальованій, чи не явною і напівприхованою формі. Таким моментом є перетворення поета Бездомного з людини неосвіченого в людини освіченої і врівноваженого, який знайшов себе і пізнав щось більше, ніж писання віршів на антирелігійну тему. Тому сприяє зустріч з Воландом, який є своєрідною відправною точкою в пошуках поета, проходженню їм випробувань і зустрічі з Майстром, який стає для нього духовним наставником.

Майстер являє собою образ майстра-масона, який завершив всі етапи масонства. Тепер він учитель, наставник, провідник шукають Світу знань і істинної духовності. Він автор морального праці про Понтія Пілата, який співвідноситься з зодческая роботою, виконуваної масонами в ході свого пізнання Королівського Мистецтва. Він судить про все врівноважено, не дозволяючи емоціям брати верх над ним і повертати його в неосвічене стан людини-профана.

Маргарита проходить ініціацію в одну з містерій. Все опис того, що відбувається, ті образи які проходять в низці подій посвячення Маргарити, все говорить про одне з елліністичних культів, швидше за все про діонісійської містерії, так як Сатир постає одним з жерців вчиняє алхимическое з'єднання води і вогню, яким обумовлюється завершення посвячення Маргарити. Фактично, пройшовши Велике коло містерій, Маргарита стає ученицею і отримує можливість пройти Мале коло містерій, для проходження якого вона запрошується на Бал Воланда. На Балу вона піддається безлічі випробувань, що так властиво для ритуалів посвячення масонів. По завершенню яких Маргариті і повідомляється, що її відчували і що вона пройшла випробування. Закінченням Бала є вечерю при свічках, в колі близьких. Це дуже характерне символічне опис «застільних ложі» (агапе) масонів. До слова сказати, до членства в масонських ложах допускаються жінки в чисто жіночих ложах або змішаних, таких як Міжнародний змішаний масонський Орден «Право людини».

Є також ще ряд дрібніших епізодів, які показують трактування і опису масонських ритуалів і загальної ініціатичних практики в масонських ложах.

філософська трактування

У даному трактуванні роману виділяється основна ідея - невідворотності покарання за діяння. Не випадково прихильники цього трактування вказують, що одне з центральних місць в романі займають діяння свити Воланда до балу, коли покаранням піддаються хабарники, розпусники та інші негативні персонажі, і сам суд Воланда, коли кожному дається по вірі його.

Трактування А. Зеркалова

Існує оригінальна трактування роману, запропонована письменником-фантастом і літературним критиком А. Зеркалової-Мірер в книзі «Етика Михайла Булгакова» (видана в м). За версією Зеркалова, Булгаков замаскував в романі «серйозну» сатиру на звичаї сталінського часу, що без всяких розшифровок було ясно першим слухачам роману, яким читав сам Булгаков. На думку Зеркалова, Булгаков після їдкого « собачого серця»Просто не міг спуститися до сатири в стилі Ільфа-Петрова. Однак після подій навколо «Собачого серця» Булгакова довелося сатиру ретельніше маскувати, розставляючи для розуміючих людей своєрідні «позначки». Варто відзначити, що в даному трактуванні отримали правдоподібне пояснення деякі нестиковки і неясності роману. На жаль, дана праця Зеркалов залишив незакінченою.

А. Барков: «Майстер і Маргарита» - роман про М. Горькому

Згідно з висновками літературознавця А. Баркова, «Майстер і Маргарита» - це роман про М. Горькому, який зображає крах російської культури після Жовтневої революції, причому в романі зображена не тільки дійсність сучасної Булгакову радянської культури і літературного середовища на чолі з оспіваним з таким титулом радянськими газетами «майстром соціалістичної літератури»М. Горьким, зведеним на п'єдестал В. Леніним, а й події Жовтневої революції і навіть збройного повстання 1905 року. Як розкриває А. Барков текст роману, прототипом майстра послужив М. Горький, Маргарити - його цивільна дружина, артистка МХАТ М. Андрєєва, Воланда - Ленін, Латунского і Семплеярова - Луначарський, Левія Матвія - Лев Толстой, театру Вар'єте - МХАТ.

А. Барков детально розкриває систему образів, приводячи вказівки роману на прототипів персонажів і зв'язок між ними в житті. Відносно основних персонажів, вказівки наступні:

• Майстер:

1) У 1930-х роках титул «майстер» в радянській публіцистиці і газетах міцно закріпився за М. Горьким, чому Барков наводить приклади з періодики. Титул «майстер» в якості уособлення надзвичайно творця епохи соцреалізму, письменника, здатного виконати будь-ідеологічне замовлення, був введений і просувався Н. Бухаріним і А. Луначарським.

2) В романі є вказівки на рік подій - 1936 рік. Незважаючи на численні вказівки на травень як на час подій, щодо смерті Берліоза і майстри робляться вказівки на червень (квітучі липи, мереживна тінь акацій, в ранніх редакціях присутня полуниця). У астрологічних фразах Воланда дослідник знаходить вказівки на друге молодик травнево-червневого періоду, яке в 1936 році припало на 19 червня. Це день, коли вся країна прощалася з померлим днем ​​раніше М. Горьким. Темрява, яка накрила місто (як Ершалаим, так і Москву) - це опис події в цей день, 19 червня 1936 року, сонячного затемнення (ступінь закриття сонячного диска в Москві склала 78%), що супроводжувався зниженням температури і сильним вітром (в ніч на цей день над Москвою була сильна гроза), коли тіло Горького було виставлено в Колонному залі Кремля. Роман також містить деталі його похорону ( «Колонний зал», винос тіла у Кремля (Олександрівський сад) і ін.) (Були відсутні в ранніх редакціях; з'явилися після 1936 року).

3) Написаний «майстром» роман, який представляє собою неприховано талмудичних (і зухвало анти-євангельське) виклад життя Христа, є пародією не тільки на творчість і кредо М. Горького, а й Л. Толстого, а також викриває кредо всієї радянської антирелігійної пропаганди.

• Маргарита:

1) «готичний особняк» Маргарити (адреса легко встановлюється з тексту роману - Спірідоновка) - це особняк Сави Морозова, з яким жила до 1903 року Марія Андрєєва, артистка МХАТ і марксистка, кохана С. Морозова, якій він передавав величезні суми, використані нею для потреб партії Леніна. З 1903 року М. Андрєєва була цивільною дружиною М. Горького.

2) У 1905 році, після самогубства С. Морозова, М. Андрєєва отримала заповіданий на її ім'я страховий поліс С. Морозова на сто тисяч рублів, десять тисяч з яких вона передала М. Горькому на оплату його боргів, а решту віддала на потреби РСДРП (в романі майстер знаходить «в кошику із брудною білизною» облігацію, по якій виграє сто тисяч рублів (на які починає «писати свій роман», тобто розгортає масштабну літературну діяльність), «Наймає у забудовника» кімнати, а після цього залишилися десять тисяч бере на зберігання Маргарита).

3) Будинок з «нехорошою квартирою» у всіх редакціях роману проходив з дореволюційної суцільний нумерацією Садового кільця, що вказує на дореволюційні події. «Погана квартира» в романі спочатку фігурувала з номером 20, а не 50. По географічних зазначень перших редакцій роману, це - квартира № 20 на Воздвиженці будинок 4, де під час повстання 1905 року проживали М. Горький і М. Андрєєва, де знаходилася база підготовки озброєних бойовиків-марксистів, створена М. Андрєєвої, і де Горького і Андрєєву кілька разів відвідував В. Ленін (про декілька його перебуваннях в цьому будинку в 1905 році повідомляє меморіальна табличка на будинку: Воздвиженка, 4). Тут же знаходилася «домработница» «Наташа» (партійна кличка одного з підручних Андрєєвої) і мали місце епізоди зі стріляниною, коли один з бойовиків, займаючись зі зброєю, прострілив стіну в сусідню квартиру (епізод з пострілом Азазелло).

4) Музей, згаданий в монолозі майстра щодо його дружини ( " - Ви були одружені? - Ну да, вот же я і натискаю ... на цій ... Варенька, Манечки ... немає, Варенька ... ще плаття смугасте ... музей »), Відсилає до роботи Горького і Андрєєвої в післяреволюційні роки в комісії по відбору музейних цінностей для продажу за кордон; Андрєєва звітувала про продаж музейних коштовностей в Берлін особисто Леніну. Згадані майстром імена (Манечка, Варенька) відсилають до реальних жінкам Горького - Марії Андреєвої, Варварі Шайкевич і Марії Закревської-Бенкендорф.

5) Фалернський вино, згадане в романі, відсилає до італійської області Неаполь -Салерно -Капрі, тісно пов'язаної з біографією Горького, де він провів кілька років життя, і де Горького і Андрєєву неодноразово відвідував Ленін, а також з діяльністю на Капрі школи бойовиків РСДРП , активну участь в роботі якої брала часто перебувала на Капрі Андрєєва. До цього ж відсилає і тьма, що прийшла саме з Середземного моря (до речі, затемнення 19 червня 1936 року справді почалося над територією Середземного моря і пройшло по всій території СРСР із заходу на схід).

• Воланд - з системи створених в романі образів виникає життєвий прототип Воланда - це В. І. Ленін, що особисто брав участь у відносинах М. Андрєєвої і М. Горького і використав Андрєєву для впливу на Горького.

1) Майстра і Маргариту одружує Воланд, на великому балу у сатани - в 1903 році (після знайомства Андрєєвої з Горьким) Ленін в Женеві особисто віддав Андрєєвої розпорядження тісніше залучити Горького в роботу РСДРП.

2) В кінці роману Воланд зі свитою коштує на будівлі будинку Пашкова, царствуя над ним. Ця будівля Державної бібліотеки імені Леніна, значна частина якої наповнена працями Леніна (в ранніх редакціях роману Воланд, пояснюючи причину свого приїзду в Москву, замість згадки праць Герберта Аврілакского, каже: «Тут у державній бібліотеці велике зібрання праць з чорної магії і демонології»; також в ранніх редакціях роману в фіналі пожежа охоплює не деякі будівлі, а всю Москву, а Воланд з компанією спускався з даху в будівлю державної бібліотеки і з нього виходив в місто для спостереження за пожежею Москви, таким чином символізуючи поширення катастрофічних подій з будівлі бібліотеки, носить ім'я Леніна і в значній мірі наповненою його працями).

персонажі

Москва 30-х років

Майстер

Професійний історик, який виграв велику суму в лотерею і отримав можливість спробувати себе в літературній праці. Ставши письменником, зумів створити геніальний роман про Понтія Пілата і Ієшуа Га-Ноцрі, але виявився людиною, яка не пристосованим до епохи, в якій жив. Він був доведений до відчаю гоніннями з боку колег, жорстоко розкритикували його твір. Ніде в романі не згадується його ім'я і прізвище, на прямі запитання про це він завжди відмовлявся представлятися, кажучи - «Не будемо про це». Відомий тільки під прізвиськом «майстер», даними Маргаритою. Сам вважає себе негідним такого прізвиська, вважаючи його капризом коханої. Майстер - особа, яка досягла найвищих успіхів в будь-якої діяльності, може бути, тому він відкинутий натовпом, яка не в змозі оцінити його талант і здібності. Майстер, головний герой роману, пише роман про Ієшуа (Ісус) і Пілата. Майстер пише роман, по-своєму інтерпретуючи євангельські події, без чудес і сили благодаті - як у Толстого. Майстер спілкувався з Воландом - сатаною, свідком, за його словами, що відбулися, описуваних подій роману.

«З балкона обережно заглядав у кімнату голений, темноволосий, з гострим носом, стурбованими очима і з свешивающимся на лоб жмутом волосся людина років приблизно тридцяти восьми».

Маргарита

Красива, забезпечена, але нудьгуюча в шлюбі дружина відомого інженера, яка страждає від порожнечі свого життя. Випадково зустрівшись з Майстром на вулицях Москви, з першого погляду полюбила його, пристрасно повірила в успіх написаного ним роману, пророкувала славу. Коли Майстер вирішив спалити свій роман, їй вдалося врятувати тільки кілька сторінок. Далі укладає з дияволом угоду і стає королевою сатанинського балу, влаштовується Воландом, щоб повернути собі зниклого безвісти Майстра. Маргарита - це символ любові і самопожертви в ім'я іншої людини. Якщо називати роман, не використовуючи символи, то «Майстер і Маргарита» трансформується в «Творчість і Любов».

Воланд

Сатана, який відвідав Москву під виглядом іноземного професора чорної магії, «історика». При першій же появі (в романі «Майстер і Маргарита») оповідає першу главу з Романа (про Ієшуа і Пілата). Основною рисою зовнішності є дефекти очей. Зовнішній вигляд: зростання був не маленького і не величезного, а просто високого. Що стосується зубів, то з лівого боку у нього були платинові коронки, а з правого - золоті. Носив дорогий сірий костюм, дорогі закордонні туфлі під колір костюма, завжди при собі мав тростину, з чорним набалдашником у вигляді голови пуделя; праве око чорний, лівий чомусь зелений; рот якийсь кривий. Виголений. Курив люльку і постійно носив з собою портсигар.

Фагот (Коров'єв) і кіт Бегемот. Поруч з ними позує живий кіт Бегемот, який бере участь в спектаклях. Скульптура Олександра Рукавишникова встановлена ​​у дворі Булгаковського Будинки в Москві

Фагот (Коров'єв)

Один з персонажів свити Сатани, весь час ходить в безглуздій картатій одязі і в пенсне з одним тріснув і одним відсутнім склом. У своєму справжньому вигляді виявляється лицарем, вимушеним розплачуватися постійним перебуванням в свиті Сатани за один колись сказаний невдалий каламбур про світло і темряву.

У Коров'єва-Фагота є певна схожість з Фаготом - довгою тонкою трубкою, складеної втричі. Більш того, фагот - це інструмент, який може грати то в високою, то в низькій тональності. Те бас, то дискант. Якщо згадати поведінку Коров'єва, а точніше зміни його голосу, то чітко проглядається ще один символ в імені. Булгаковський персонаж худий, високий і в уявному підлесливості, здається, готовий скластися перед співрозмовником втричі (щоб потім спокійно йому нашкодити).

В образі Коров'єва (і його незмінного супутника Бегемота) сильні традиції народної сміхової культури, ці ж персонажі зберігають тісний генетичний зв'язок з героями - пикаро (шахраями) світової літератури.

Існує ймовірність, що імена персонажів свити Воланда пов'язані з мовою іврит. Так, наприклад, Коров'єв (на івриті карів- близький, тобто наближений), Бегемот (на івриті бегема- скотина), Азазелло (на івриті Азазель- демон).

Азазелло

Учасник свити Сатани, демон-вбивця з відразливою зовнішністю. Прототипом цього персонажа був занепалий ангел Азазель (в єврейських віруваннях - став згодом демоном пустелі), згадуваний в апокрифічної книзі Еноха - один з ангелів, чиї дії на землі спровокували гнів Бога і Всесвітній потоп. До речі, Азазель - це демон, що дав чоловікам зброю, а жінкам - косметику, дзеркала. Не випадково саме він відправляється до Маргарити, щоб передати їй крем.

кіт Бегемот

Персонаж свити Сатани, жартівливий і неспокійний дух, котрий постає то в образі гігантського кота, що ходить на задніх лапах, то у вигляді повного громадянина, фізіономією змахує на кота. Прототипом цього персонажа є однойменний демон Бегемот, демон обжерливості і розпусти, який умів приймати форми багатьох великих тварин. У своєму справжньому вигляді Бегемот виявляється худеньким юнаків, демоном-пажем.

Білозерська писала про собаку Бутон, названої в честь слуги Мольєра. «Вона навіть повісила на вхідних дверей під карткою Михайла Опанасовича іншу картку, де було написано:" Бутон Булгаков ". Це квартира на Великій Пироговській. Там Михайло Опанасович почав роботу над "Майстром і Маргаритою".

Гелла

Відьма і вампір з почту Сатани, ніяковів всіх його відвідувачів (з числа людей) звичкою не носити на собі практично нічого. Красу її тіла псує тільки шрам на шиї. У свиті Воланда грає роль покоївки. Воланд, рекомендуючи Геллу Маргариті, каже, що немає тієї послуги, що вона не змогла б надати.

Михайло Олександрович Берліоз

Голова МАССОЛИТа літератор, начитаний, освічений і скептично відноситься до всього людина. Проживав в "нехорошою квартирі" на Садовій, 302-біс, куди пізніше на час перебування в Москві оселився Воланд. Загинув, не повіривши передрікання Воланда про свою раптову смерть, зробленому незадовго до неї. На балі Сатани його подальші доля була визначена Воландом по теорії, згідно з якою кожному буде дано по вірі його .... Берліоз постає перед нами на балі в образі власної відрізаної голови. Надалі голова була перетворена в чашу у вигляді черепа на золотий нозі, з смарагдовими очима і перловими зубами .... кришка черепа була відкинута на шарнірі. У цій-то чаші дух Берліоза і знайшов небуття.

Іван Миколайович Бездомний

Поет, член МАССОЛИТа. Справжнє прізвище - понирі. Написав антирелігійну поему, один з перших героїв (поряд з Берліозом), які зустрілися з Коров'єва і Воландом. Потрапив в клініку для душевнохворих, також перший познайомився з Майстром. Потім вилікувався, перестав займатися поезією і став професором Інституту історії і філософії.

Степан Богданович Лиходеев

Директор театру Вар'єте, сусід Берліоза, також проживає в "нехорошою квартирі" на Садовій. Нероба, бабій і п'яниця. За "службову невідповідність" був переміщуватися в Ялту поплічниками Воланда.

Никанор Іванович Босий

Голова жилтоварищества на Садовій вулиці, де оселився Воланд на час перебування в Москві. Жадібний, напередодні вчинив розкрадання коштів з каси жилтоварищества.

Коров'єв уклав з ним договір на тимчасовий найм житла і дав хабар, яка, як згодом стверджував голова, "Сама вповзла до нього в портфель". Потім Коров'єв за наказом Воланда перетворив передані рублі в долари і від імені одного з сусідів повідомив про захованої валюті в НКВД.

Намагаючись хоч якось виправдати себе, Босий зізнався у хабарництві і заявив про аналогічні злочини з боку своїх помічників, що призвело до арешту всіх членів жилтоварищества. Через подальшої поведінки на допиті був направлений в психіатричну лікарню, де його переслідували кошмари, пов'язані з вимогами здати наявну валюту.

Іван Савелійович Варенуха

Адміністратор театру Вар'єте. Потрапив в лапи до зграї Воланда, коли ніс в НКВД роздруківку листування з потрапили в Ялту Ліходєєвим. В покарання за "брехню і хамство по телефону", був перетворений Геллой в вампіра-навідника. Після балу був перетворений назад в людини і відпущений. По завершенні всіх подій, описаних в романі, Варенуха став більш добродушним, ввічливим і чесним людиною.

Цікавий факт: покарання Варенухи було "приватною ініціативою" Азазелло і Бегемота.

Григорій Данилович Римський

Фіндиректор театру Вар'єте. Був вражений нападом на нього Гелла разом зі своїм другом Варенухой настільки, що повністю посивів, а після вважав за краще втекти з Москви. На допиті в НКВС просив для себе "броньовану камеру".

Жорж Бенгальський

Конферансьє театру Вар'єте. Був жорстоко покараний свитою Воланда - йому відірвали голову - за невдалі коментарі, які він відпускав під час представлення. Після повернення голови на місце не зміг прийти в себе і був доставлений в клініку професора Стравінського. Фігура Бенгальської є однією з багатьох сатиричних фігур, мета зображення яких - критика радянського суспільства.

Василь Степанович Ласточкин

Бухгалтер Вар'єте. Поки здавав касу, виявляв сліди перебування свити Воланда в установах, де він побував. Під час здачі каси несподівано виявив, що гроші перетворилися в різноманітну іноземну валюту.

Прохор Петрович

Голова видовищною комісії театру Вар'єте. Кот Бегемот тимчасово викрав його, залишивши сидіти на його робочому місці порожній костюм. За те, що займав невідповідну йому посаду.

Максиміліан Андрійович Поплавський

Ершалаим, I ст. н. е.

Понтій Пилат

П'ятий прокуратор Іудеї в Єрусалимі, жорстокий і владний людина, тим не менш встиг перейнятися симпатією до Ієшуа Га-Ноцрі під час його допиту. Намагався зупинити налагоджений механізм страти за образу кесаря, але не зміг цього зробити, про що все життя згодом каявся. Страждав сильної мігренню, від якої позбавив його під час допиту Ієшуа Га-Ноцрі.

Ієшуа Га-Ноцрі

Мандрівний філософ з Назарета, описуваний Воландом на Патріарших ставках, а також Майстром в своєму романі, що зіставляється з образом Ісуса Христа. Ім'я Ієшуа Га-Ноцрі позначає на івриті Ісус (Ієшуа ישוע) з Назарета (Га-Ноцрі הנוצרי). Однак даний спосіб значно розходиться з біблійним прототипом. Характерно, що він говорить Понтія Пілата, що Левій-Матвій (Матфей) неправильно записав його слова і що "плутанина ця триватиме дуже довгий час". Пилат: "А ось що ти все-таки говорив про храм натовпі на базарі?" Ієшуа: "Я, игемон, говорив про те, що впаде храм старої віри і створиться новий храм істини. Сказав так, щоб було зрозуміліше. "Гуманіст, який заперечує опір злу насильством.

Левій Матвій

Єдиний послідовник Ієшуа Га-Ноцрі в романі. Супроводжував свого вчителя до самої смерті, а згодом зняв його з хреста, щоб поховати. Також мав намір зарізати веденого на страту Ієшуа, щоб позбавити його від мук на хресті, але в підсумку зазнав невдачі. В кінці роману приходить до Воланду, посланий своїм учителем Ієшуа, з проханням про дарування спокою для Майстра і Маргарити.

Йосип Каифа

Іудейський первосвященик, глава Синедріону, що засудив на смерть Ієшуа Га-Ноцрі.

Юда з Кір'ят

Молодий житель Ершалаима, який передав Ієшуа Га-Ноцрі в руки Синедріону. Понтій Пилат, переживаючи свою причетність до страти Ієшуа, організував таємне вбивство Іуди, щоб помститися.

Марк Крисобой

Центуріон, охоронець Пилата, покалічений колись в битві з німцями, виконуючий обов'язки конвоїра і безпосередньо проводив страту Ієшуа і ще двох злочинців. Коли на горі почалася сильна гроза, заколов Ієшуа і інших злочинців, щоб мати можливість покинути місце страти. Інша версія свідчить, що Понтій Пілат наказав заколоти засуджених (що не допускається законом), щоб полегшити їм їхні страждання. Можливо, прізвисько «Крисобой» він отримав тому, що сам був німцем.

Афраний

Начальник таємної служби, соратник Пилата. Керував приведенням у виконання вбивства Іуди і підкинув гроші, отримані за зраду, в резиденцію первосвященика Каїфи.

низу

Мешканка Єрусалиму, агент Афрания, прикидатися коханої Іуди, щоб за наказом Афрания заманити його в пастку.

версії

перша редакція

Час початку роботи над "Майстром і Маргаритою" Булгаков в різних рукописах датував то, то 1929 роком. У першій редакції роман мав варіанти назв "Чорний маг", "Копито інженера", "Жонглер з копитом", "Син В.", "Гастроль". Перша редакція "Майстра і Маргарити" була знищена автором 18 березня 1930 роки після отримання звістки про заборону п'єси "Кабала святош". Про це Булгаков повідомив в листі уряду: "І особисто я, своїми руками, кинув в піч чернетку романа про диявола ...".

Робота над "Майстром і Маргаритою" поновилася в 1931 році. До роману були зроблені чорнові начерки, причому тут вже фігурували Маргаритаі її тоді безіменний супутник - майбутній Майстер, а Воландобзавівся своєю буйною свитою.

друга редакція

Друга редакція, яка створювалася до 1936 року, мала підзаголовок "Фантастичний роман" і варіанти назв "Великий канцлер", "Сатана", "Ось і я", "Чорний маг", "Копито інженера".

третя редакція

Третя редакція, розпочата в другій половині 1936 року, спочатку називалася "Князь тьми", але вже в 1937 році виникла назва "Майстер і Маргарита". 25 червня 1938 года повний текст вперше був передрукований (друкувала його О. С. Бокшанская, сестра Е. С. Булгакової). Авторська правка тривала майже до самої смерті письменника, Булгаков припинив її на фразі Маргарити: "Так це, отже, літератори за труною йдуть?" ...

Історія публікації роману

За життя автор читав у себе вдома окремі місця близьким друзям. Значно пізніше, в 1961 році, філолог А. З. Вулис писав роботу за радянськими сатирикам і згадав призабутого автора "Зойкіной квартири" і "Багрового острова". Вулис дізнався, що жива вдова письменника, і встановив з нею контакт. Після початкового періоду недовіри Олена Сергіївна дала почитати рукопис "Майстра". Вражений Вулис поділився своїми враженнями з багатьма, після чого по літературній Москві пішли чутки про великому романі. Це призвело до першої публікації в журналі "Москва" в 1966 році (тираж 150 тис. Прим.). Там було два передмови: Костянтина Симонова і Вуліс.

Повний текст роману за клопотанням К. Cімонова вийшов вже після смерті Є. С. Булгакової в виданні 1973 року. У 1987 році доступ до фонду Булгакова у Відділі рукописів Бібліотеки імені Леніна вперше після смерті вдови письменника був відкритий текстологам, які готували двотомник, виданий в 1989 році, а остаточний текст був опублікований в 5-му томі зібрання творів, що вийшов в 1990 році.

Булгакознавства пропонує три концепції прочитання роману: історико-соціальну (В. Я. Лакшин), біографічну (М. О. Чудакова) і естетичну з історико-політичним контекстом (В. І. Німців).