"Дерева вмирають стоячи": Спрощена історія. Вистава дерева вмирають стоячи в Спб Дерева вмирають стоячи в Москві

Алехандро Касона

Дерева вмирають стоячи

Комедія на три дії

Переклад з іспанської Н. Л. Трауберг

За редакцією З. І. Плавскіна

Діючі лиця:

Марта-Ізабелла

Хеновєва

Елена, секретарка

Феліса, покоївка

Амелія, друкарка

Маурісьо

Сеньйор Бальбоа

Пастор, він же норвежець

Фокусник

ДІЯ ПЕРША

На перший погляд – звичайна велика контора, неохайна, як тисячі сучасних капіталістичних контор. Сейфи, картотеки, телефони, диктофон тощо.

Праворуч (від акторів) вхід із приймальної; ліворуч першому плані двері до кабінету директора; на другому плані ще одні двері. У глибині, праворуч, книжкова полиця; зліва важкі завіси (пізніше, коли завіси розсунуться, ми побачимо, що за ними гардеробна, завалена екзотичними костюмами; там стоїть столик із дзеркалом, освітлений збоку, як у акторській вбиральні).

Канцелярська обстановка порушується розкиданими там і там фантастичними предметами: рибальськими мережами, масками, манекенами без голів, але з плащами на «плечах», кольоровими географічними картами неіснуючих країн – химерною сумішшю, характерною для аукціонів та антикварних крамниць.

На видному місці портрет сивобородого старця з довгим білим волоссям і доброю посмішкою. Обличчя чи то артиста, чи то апостола. Це професор Аріель.

Коли піднімається завіса, друкарка нервово шукає щось у картотеці і не може знайти. Дивиться на записку і знову перериває картки, дедалі більше нервуючи. Входить Елена, секретарка, жінка солідного віку і так само солідної зовнішності; вона вносить папки; під час розмови розкладає їх на столі.

ОЛЕНА. Досі не знайшли?

МАШИНІСТКА. Вперше зі мною таке. Адже я точно пам'ятаю, що сама її ставила. У нас у картотеці такий порядок, я можу з закритими очимазнайти будь-яку картку. Не збагну, куди вона зникла.

ОЛЕНА. Можливо, у записці помилка.

МАШИНІСТКА. Ні не можливо. Писав сам бос. ( Протягує записку.) 4-В-43. Тут може бути помилки.

ОЛЕНА. Поки що я помітила дві помилки.

МАШИНІСТКА. Дві?

ОЛЕНА. Дві. По-перше, ніколи не кажіть «шеф». Це спричиняє небажані асоціації. Говоріть просто директор. Друге: ви шукаєте дівчину сімнадцяти років серед блакитних карток. Неповнолітні – на білих картках.

МАШИНІСТКА. Боже, що це зі мною сьогодні!

ОЛЕНА. Будьте уважнішими. Коли йдеться про малолітніх, закон невблаганний.

МАШИНІСТКА. Вічно я забуваю про колір.

ОЛЕНА. Запам'ятайте, у цьому будинку будь-яка дрібниця може призвести до катастрофи. Життя багатьох людей залежить від нас. Робота наша надзвичайно відповідальна. Можливо, людство колись буде вдячне нам, можливо, ми сьогодні опинимось у в'язниці. Не забувайте про це.

МАШИНІСТКА. Вибачте мені… Я обіцяю, що це не повториться.

ОЛЕНА. Сподіваюся. А тепер – подивимося, чи справді ви так безпомилково знаходите картки. Стати тут, перед ящиком, заплющити очі і дайте мені № 4-В-43.

МАШИНІСТКА. Ця?

ОЛЕНА. Дуже добре. Вітаю. ( Читає.) «Ернестіна Пінеда. Батько невідомий. Мати надто відома. Втеча з дому. Небезпечно. Терміново дивись зразок А-4» ( шукає в папках, повторюючи про себе) А-4, А-4, А-4, А-4. ( Знаходить, хмуриться.) Ось. Очевидно, випадок серйозний. ( Робить позначки у блокноті.)

МАШИНІСТКА. Дозвольте запитати... Я знаю, що не можна, але я теж... і так хотіла б дізнатися...

ОЛЕНА. Привчайтеся підкорятися без запитань. Так буде найкраще для всіх.

Вириває листок із блокнота і дає його разом із папкою та карткою друкарці.

Зніміть чотири копії та терміново надішліть.

Машиністка йде до дверей.

І ще: якщо прийде дівчина з сумними очима, берете на французький манер, і покаже блакитну картку - впустіть її негайно.

МАШИНІСТКА. Це та, що з червоними трояндами?

ОЛЕНА. Звідки Ви знаєте?

МАШИНІСТКА. Я не навмисне. Я випадково почула, коли шеф…

ОЛЕНА. Директор.

МАШИНІСТКА. Вибачте. ( Виходить.)

Олена сідає до столу, розбирає папери. Входить протестантський пастор. Все в ньому надто закінчено, щоб бути справжнім. Він далеко не в євангельському настрої.

Пастор. Це вже занадто. Я протестую нарешті! З усією шанобливістю, але - протестую!

ОЛЕНА (Не відриваючись від роботи). Знову?

Пастор. Мене запросили сюди як знавця мов. Дев'ять живих, чотири мертві. Сорок років вивчення! П'ять звань! І до чого? Мені доручають чорну роботу!

ОЛЕНА. Ось як? Питання совісті, релігійні сумніви літньої шотландки – це, на вашу думку, чорна робота?

Пастор. Так знову ж таки стара діва! Четверта – менше, ніж за тиждень! А що може бути огиднішим для старого холостяка, ніж стара діва?

ОЛЕНА. Дуже люб'язно.

Пастор. Я не про вас. Ви не жінка.

ОЛЕНА. Дякую.

Пастор. Я хотів сказати – ви товариш, колега. Тому я й говорю з вами так відверто. І повторюю вам: протестую, протестую, протестую.

Зриває одну із бакенбард. Елена підводиться.

ОЛЕНА. Заспокойтеся, ваша преподобність.

Пастор ( нервово оглядається та знижує голос). Чому ви кажете «вашу преподобність»? Хіба ми не самі?

ОЛЕНА. Одні, самі. Заспокойтесь.

Пастор. О Боже! ( Зриває другу бакенбарду.)

ОЛЕНА. І переодягніться негайно. ( Простягає йому папір.) Сьогодні вам належить виконати ще одне важливе доручення.

Пастор ( безнадійно). Як же знаю. Прибуває норвезьке судно. Потрібно піти в порт?

ОЛЕНА. Ніхто, окрім вас, не знає мови. Подумайте, як зрадіють ці хлопці, коли почують так далеко від будинку старовинну пісню своєї країни!

Пастор. Ні, ви мене не переконаєте, що для такої роботи потрібні п'ять вчених звань!

ОЛЕНА ( змінює дружній тон на офіційний). Тут не обирають. Або підкоряйтеся сліпо, або йдіть зовсім.

Пастор. Зрештою… заради справи…

Покірно кладе на стіл окуляри та біблію. Відсмикує завісу, відкриваючи костюмерну. Знімає сюртук і, розмовляючи, натягує матроську сорочку та високі чоботи.

ОЛЕНА. Чи вдалося вам заспокоїти совість тієї жінки?

Кров була справжньою

- Не називай мене Ізабелла: моє ім'я Марта.
– Ми маємо забути про свої справжні імена – інакше можемо заплутатися.
– Але ж нас ніхто не бачить!
- Це не має ніякого значення.

Цей діалог відбувся на початку другого акту між Мартою та директором контори зі скоєння чудес.
Так і актори Балтійського дому, здається, на час спектаклю забули про свої справжні імена, про своє походження, про свої звички (які, як відомо, altera natura), щоб перевтілитися в іспанців, які пристрасно співають Bésame mucho, шалено люблячих і непомірних у кожному почутті.

Якщо спробувати підібрати ємне слово для кожного з персонажів п'єси, директора я, без сумніву, опишу словом «харизма». Те, що заворожує в людині, на перший погляд непримітній і звичайній, і те, що змушує вірити кожному слову, коли говорять відверту брехню. Досягши майстерності на терені створення ілюзій, він відвик переживати справжні потрясіння. Його особистістю стала сукупність усіх зіграних будь-коли ролей, а головним життєвим устремлінням – вдосконалення своєї майстерності.

Секретарка Елена – бездоганна стати. Невелику роль із лишком компенсує яскравість її появ на сцені. Саме вона, а не її геніальний компаньйон, і створює таємничу елегантність їхньої роботи з порятунку людей з безодні відчаю – адже виконує вона її з розважливістю та гідним захоплення спокоєм, знаючи напевно, що суєта та жалісливість ще нікого не рятували.

Березня – втілення щирості. Вона вміє пропустити крізь серце і страждання, як і щастя, і кожне почуття у неї виходить без вдавання. Вона ж – винятковий такт. Згадайте тільки: у відповідь
питання директора про те, чи задоволена вона закінченням їх швидкоплинної вистави – якою вона ніяк не може бути задоволена, адже для неї це була не вистава, – Марта відповідає, хай із гіркотою в голосі: «Я дуже задоволена». А в іншому епізоді вона напрочуд витончено натякає директору на брак щирості: «Нескладно брехати, коли такий гарний приклад».

Більбао – химерне поєднання незграбності з благородством та безстрашністю. З якою впевненістю ця смілива людина говорить нам, що здійснила б свій давній вчинок, відчайдушний, але справедливий, знову і знову! І з якою неухильністю він дає відсіч Маурісіо, і під загрозою ножа запевняючи, що будинок не буде проданий.

Сеньйора Еухенія – мудрість. Чекаєш побачити розчулену старечу наївність і безмежне захоплення від однієї тільки довгоочікуваної зустрічі: милий онучку, ну нарешті приїхав – ну, тепер бабуся щаслива! Як би не так. Автор п'єси Касон та виконавиця ролі Пілецька показали нам
найглибшу жіночу проникливість (крилате «коли подружжя спить на різних ліжках – це аморально!», «на третій рік шлюбу мене не відірвали б від чоловіка десять єгипетських страт») та знання складних механізмів життя, яке невідомо молодим («у моєму віці щастя – це бачити щастя інших»). Рішення нічого не говорити «дітям» про те, що всі їхні уявлення розкрили, – це не просто мудре, але й надзвичайно гуманне рішення, яке виправдовує порівняння зі стійким деревом.

Зрештою, справжній Маурісіо. Двома словами – груба сила. Щоразу, коли він з'являвся на сцені, мені хотілося пересісти на далекі лави, – така жива, відчутна від нього виходила загроза. Побоюючись аж до останньої сцени, що «рідна кровинушка» все ж таки виявиться для сеньйори дорожчою, ніж духовна спорідненість із двома милими, чужими людьми, з полегшенням видихаєш у фіналі, коли вона з благородною люттю стверджує, що в ньому і кровинки її немає.

~
Чудова, пронизана світлом сюжетна лінія - зближення Мауріс і Ізабелли.

Цілком чітко видніються два рубікони, що позначили перелом у їх відношенні один до одного. І перше – питання про кров на руці. В яке здивування приходить Маурісіо, дізнавшись, що то була не губна помада, а справжнісінька кров! Те, що не вимовляється, але слідує у дужках: отже, і почуття її були справжніми, отже, і палкий поцілунок її був не перебором неопотної актриси, а поривом душі. Адже він сам, Маурісіо, до цього мить був поглинений виключно ідеєю – вся ця справа з приведення сеньйори Еухенії до тями для нього була не більше ніж загадка для розуму, корисний подразник, коротка незабутня пригода, – що так протилежно почуттям Марти, адже вона захоплена самими долями.

Друга точка – питання Марти про її колір очей. Які очі Джокони? Цю картину бачив будь-який - і будь-хто здатний відновити її в уяві, не докладаючи особливих зусиль.
Які очі Сирени? Міфологічний персонаж, чудовий своєю загадковістю; згадаєш його, і в голові одразу пронесуться рядки забутих віршів і легенд майже проти волі. Нема чого сказати, питання підібрані бездоганно. І на обидва він відповідає негайно, нехай і не може передати точний колір в обох випадках... А які ж очі у мене?

Якби ми були на місці героїв, напевно почули б гуркіт грому. З її боку – крик: ну, зауваж мене, я ж тут, я поряд!

З його боку – жаль про те, що, поглинений уявленням, виявився неуважним до тієї, яка заслужила найбільше уваги.

Коли ця лінія посувається до неминучого результату і Маурісіо з Ізабеллою залишаються наодинці - весь зал для глядачів, здається, перестає дихати. Почуття – підглядаєш у замкову щілину. І які точні, вірні слова знайдені у Мауріс, щоб вибачитися за свою уявну байдужість. Я звик до звуку твого дихання. І в ту мить це було дорожче за всі слова про кохання.

~
Завершуючи цей відгук, я хочу згадати цінний урок, даний Марті на початку другого акта. Мистецтво створюється у голові, а чи не в серці. Це, звісно, ​​лише частина правди.
Щоб стати мистецтвом, будь-яка задумка, якою б геніальною не була, обов'язково має пройти крізь серце - і тільки потім, розглянута гострим оком здорового глузду і очищена до блиску, завоювати серця мільйонів - або хоча б двох, посвячених у таємницю (адже саме вона, незбагненна та прекрасна таємниця, серцевий запал, а не кількість шанувальників, відрізняють ремесло від мистецтва). Тому до зустрічі з Мартою вся благородна діяльність директора була скоріше ремеслом, хай і творить чудеса, але тільки завдяки Марті, щирої та глибокої душі, він дізнався про мистецтво.

Думка про те, що мистецтво неможливе без роботи холодного розуму, довели самі постановники наприкінці вистави.
Чи могла сеньйора Еухенія визнати Маурісіо своїм сином? Ні.
Але чи могла вона просити двох людей, які створили для неї казку, залишитись і продовжити цю казку і далі? А головне – чи була б вона сама щаслива, вже знаючи правду?

У 1949 році в спекотній Іспанії драматургом Алехандро Касона була написана п'єса «Дерева вмирають стоячи». У 2016 у холодній Москві п'єса була поставлена ​​режисером Юрієм Іоффе на сцені прославленого Театру на Малій Бронній.
Вистава вийшла красивою, ліричною, сонячно-гарячою, пристрасною, веселою і сумною одночасно. Вигадана історія тісно переплітається з реальною, глибоко пускаючи до неї коріння, і роз'єднати їх вже неможливо. Брехня в цій історії як рятівне коло, яке кинули потопаючому, а правда, як пила лісоруба, якою безжально й живо спилюють ще могутнє дерево.
Актори дуже легко грають – як дихають. Створені ними емоційні образи наповнюють серця глядачів солодким тремтінням співпереживання, змушують внутрішньо відгукуватися, радіти і засмучуватися за героїв разом з акторами.
Дуже хочеться, щоб ця історія закінчилася добре. Весь спектакль, не сумніваючись ні хвилини, чекаєш на хепі-енд. Але її не буде. Правда з цинічною усмішкою і в брудних чоботях непроханим гостем довбає кулаком у двері: "Не чекали? А я прийшла, відкривайте!. Правда в цій виставі схожа на злочинця, що вискакує з темного підворіття з кастетом і завдає смертельного удару.

І все ж - ця вистава про віру, надію та кохання.
Про беззавітну силу кохання. Про необхідність приховувати сльози, навіть коли відібрано надію.
І вірити у краще, незважаючи ні на що.

Трохи про сюжет.

Я в і

Дія відбувається в одному маленькому іспанському містечку, а починається в стінах одного маленького театру. Через те, що вільного часу в артистів театру набагато більше, ніж глядачів, вони збираються в якусь творчу команду, яка надає добрі справи населенню цього містечка – фірму «Аріель». Потрібно, наприклад, комусь уславитися влучним мисливцем - будь ласка! Влучна куля замовленого та переодягненого актора вразить лютого кабана, а слава - дістанеться замовнику. Потягне дрібний злодюжка у синюри, що зазівалася, пухкий гаманець або нитку з перлами - не встигне озирнутися, як не менш спритна, але праведна рука, витягне в нього з кишені видобуток. Вкрадене буде повернуто власнику, а ось злодюжка отримає дуже неприємний лист, після якого, дивишся, і розкається у скоєному.
Оголошення про послуги фірми добрих справ подається до місцевої газети. Послуги виявляються як на платній, так і на безоплатній основі. Головне - зробити добру справу! Роботи в акторів багато.

Одного чудового дня сюди одночасно приходять двоє – молоденька чарівна дівчина та літній сеньйор. Обидва сумні та стурбовані. Дівчині Марті швидко допомагають знайти собі роботу та дах. А ось прохання про допомогу у сеньйора Бальбоа дуже незвичайної та делікатної властивості. Колись давним-давно він втратив сина і невістку, і на них з дружиною руках залишився малюк-онук, який, незважаючи на все щедре кохання, яким обдаровували його дідусь з бабусею, з віком перетворився на некерованого за характером молодого чоловіка, за що був вигнаний дідом з рідного дому. Але з відходом недолугого Маурісіо - пішло сонце з їхнього будинку. Сеньйора Бальбоа, хоч ні в чому не звинувачувала чоловіка, впала в апатію. Щоб урятувати дружину, сеньйор вирішує писати листи від імені онука. Як вода оживила зів'ялу квітку, так перший лист миттєво повернув сеньйорові до життя. У другому листі онук повідомив її, що покаявся в скоєному, в третьому розповів, що переїхав до Канади, в четвертому, що навчається на архітектора, закохався, одружився і т.д.

Вигаданий онук радував літню сеньйору вигаданими успіхами, але дарував при цьому повноту життя і справжнє щастя. Справжній онук, за інформацією, отриманою сеньйором, став злочинцем у Канаді.

Власне, зараз я лише переказую прелюдію до головної дії.

А воно таке - онук справжній вирішив відвідати давно забуту ним сім'ю. З Канади до Іспанії він пливе пароплавом, який раптово терпить аварію. Щоб зберегти хворе серце своєї коханої дружини від сумної звістки - до «Аріеля» надійшло замовлення на онука вигаданого.
Онук Маурісіо повинен прибути до них у гості з Канади з дружиною Ізабеллою - будь-що-будь!
Агентство добрих справ із наснагою приймається за справу.

І ось тут фантастична зав'язка починає набувати рис реальності. Дія переходить у будинок подружжя Бальбоа, де починається найцікавіше! Все в хаті шкереберть, все сповнене радістю очікування, всі чекають довгоочікуваного приїзду блудного онука. Полотняна білизна змінюється на полотняну, з кухні мчать аромати улюбленого ним у дитинстві горіхового торта.
Яка гарна в ролі бабусі Анна Антоненко-Луконіна(Народна артистка Росії)! Вона і є те потужне дерево, на гілках якого в'ють гнізда птаха, а тінь дарує прохолоду втомленому подорожньому. Літня сеньйора настільки переповнена любов'ю, щастя її настільки безмірно і безмежно, що й нам глядачам дістається його щедра порція.

Прибувають нарешті онук Маурісіо з Ізабеллою. Перші хвилини зустрічі пильним серцем вона зауважує, що «очі – не ті!», але актор-«онук» блискуче володіє акторською майстерністю, а Ізабелла підкуповує своєю безпосередністю та щирістю. Починаються спогади, онук до захоплення бабусі пам'ятає все до дрібниць, майстерно жонглює деталями і грає на почуттях, пам'ятає він і гілку палісандра за вікном, і скільки синів у домоправительки Хеновеви, і смаки дитинства, та інші приємні подробиці. У будинку панує святкова атмосфера, настрій у всіх піднятий, звучать жарти та музика.

Як самозабутньо грають актори - і в прямому, і переносному значенні! Як витончено вони відіграють усі мізансцени, знаходять вихід із незручного становища, згладжують шорсткості.
Як красиво все - артисти, одяг, декорації, переливи іспанської гітари, що дзюрчать, величезний торт у вигляді корабля, ефектний вихід з колоритним глечиком родзинкової наливки і неймовірно прекрасний, сповнений пристрасті і відродженого життя, танець сеньйори Бальбоа з віялом в руках!
Маурісіо (Андрій Рогожин) переконливий і страшенно чарівний.
Ізабелла (Світлана Первушина) - чиста, чесна та чарівна.
Дуже смішним та дуже іспанським вийшов тандем домоправительки Хеновеви (Людмила Хмельницька) та покоївки Феліси (Тетяна Ошуркова).
Сеньйор Бальбоа (Віктор Лакірєв) органічно постає в образі відданого романтика-чоловіка.

Акторам настільки добре у цьому гостинному будинку, що вони мимоволі почуваються справжніми родичами. Спілкуватися і допомагати бабусі їм не в тягар, а в радість. Та й сама сеньйора Бальбоа своїми мудрими порадами допомагає Маурісіо та Ізабеллі поглянути один на одного новими очима.

Сім днів пролітають непомітно, і ось уже настає момент від'їзду, пакуються валізи, шукаються правильні слова, щоби втішити бабусю. Але правда в особі огидного підонка онука (Дмитро Цурський) припиняє всю цю чарівну комедію. І вже сама сеньйора Бальбоа ховає пекуче вбивче розуміння ситуації від молодих людей, які їй полюбилися, і з чудовою гордою гідністю... продовжує гру.

Пропонуємо вам познайомитися з п'єсою Алехандро Касона "Дерева вмирають стоячи". Короткий зміст твору подано у цій статті. П'єса була написана 1949 року.

Дія перша

Ізабелла, дівчина з сумними очима, приходить до однієї дивної організації. Її зустрічає секретарка Елена. Секретарка дзвонить директору і говорить про прихід Ізабелли. Машиністка оголошує, що якийсь сеньйор із рекомендаційним листом від доктора Аріеля хоче бачити директора. Входить старий сеньйор Бальбоа. Машиністка записує його дані, а сам він сідає поруч із Ізабеллою.

Виходить пастор у костюмі моряка. Секретарка вражена його нетактовністю, просить почекати за дверима. Вона бачить на столі циліндр, хоче забрати його. З-під циліндра з'являється білий кролик. Все це дуже вражає Ізабеллу та Бальбоа. Обидва вони не можуть зрозуміти, де знаходяться. Коли секретарка і друкарка йдуть, Бальбоа та Ізабелла вступають у розмову. Виявляється, Ізабелла бачила моряків у парку, і він був не моряком, а пастором.

Входить пастор у костюмі моряка. Він радить їм йти звідси, поки не пізно, і віддаляється. Ізабелла поривається піти, але Бальбоа зупиняє її, говорячи, що вона потрапить прямо в зуби вовку. Співрозмовники намагаються зрозуміти де вони. Вони не знають, хто їх запросив і навіщо.

Через потайні двері з'являється жебрак. Він іде до столу, дістає з кишень перлове кольє, гаманець, кілька годин із ланцюжком. Потім телефонує, називає себе Р-Р-2, каже, що доручення виконано. Бальбоа думає, що вони перебувають у притоні бандитів. Ізабелла панікує, Бальбоа просить її зберігати спокій.

З'являється мисливець із двома собаками та з рушницею. Він також повідомляє про те, що виконав доручення. Просить надіслати 3 дюжини кроликів до завтрашнього ранку та багато собак.

Бальбоа з Ізабеллою вже збираються йти, але в цей час входить директор, дуже милий хлопець. Він розмовляє з Ізабеллою і показує їй портрет доктора Аріеля, який заснував контору. Аріель багатий і займається благодійністю, до якої ставиться як до мистецтва. Ізабелла каже, що не просила милостині, на що директор відповідає, що вони опікуються благодійністю духу. Допомагають людям здійснювати мрії, дають їм надію, таємницю, чудові спогади.

Ізабелла йде, директор розмовляє з Бальбоа. Той розповідає йому свою історію. Бальбоа одружений, у нього було велике сімейство, проте після раптового нещастя в живих залишилися лише його дружина та онук. Онук почав пропадати ночами, вліз у карткові борги, завів сумнівні знайомства, вкрав коштовності своєї бабусі. Якось Бальбоа застав його за тим, що він намагався зламати його письмовий стіл. Тоді він вигнав його з дому. Онук виїхав до Канади, і не бачив його 20 років. Онук займався пограбуваннями та підробками. Дружина Бальбо про це не знає. Якось вона отримала листа від онука, який просив вибачити його. Лист цей написав Бальбоа. Почалося листування, в якому Бальбоа від імені онука розповідав про те, яке у нього хороше життя. А днями його дружина отримала телеграму, де повідомляється про приїзд онука. Але корабель, яким він плив, потонув. Бальбоа перехопив усі газети, щоб дружина не дізналася про це. Він пропонує директору зіграти його онука Маурісьо. На роль його дружини вони обирають Ізабеллу (яку насправді звати Марта).

Дія друга

У будинку Бальбоа триває приготування до приїзду онука. Останні хвилини, прислуга та бабуся метушаться. Зрештою вони приїжджають, розігрується вистава зустрічі з онуком. Під час неї відбувається низка незручних сцен, пов'язаних з тим, що Маурісьо та Ізабеллі доводиться грати чоловіка та дружину. Їх змушують міцно поцілуватися, а в кімнаті на них чекає двоспальне ліжко. Бабуся дуже рада зустрічі з онуком. Усі вечеряють, їдять фірмовий бабусин пиріг. Усі випивають наливки за зустріч. За вечерею Маурісьо розмовляє про свої подорожі, природно, вигадує. Але бабуся, виявляється, добре розуміється на географії, що стає причиною незручного епізоду. Коли мова заходить про архітектуру, виявляється, що бабуся вивчала її. Після вечері Еухенія (так звати бабусю) просить Ізабеллу зіграти їй. Але та не вміє, через що відбувається новий конфуз. Однак Ізабелла знаходить вихід - вона розбиває келих і ранить руку. Грає Маурісьо. Нарешті всі розходяться по спальнях.

Маурісьо розмовляє з Ізабеллою. Дівчина каже, що їй довелося непросто. Маурісьо заспокоює її, каже, що це лише на кілька днів. Ізабелла зізнається, що їй часом хочеться відкрити бабусі всю правду і вибачитися, оскільки вважає цю гру надто жорстокою. Маурісьо каже, що не можна втручати серце в мистецтво. Дівчина запитує його, чому він кличе її наодинці Ізабеллою, якщо її справжнє ім'я - Марта. Той відповідає, що треба забути своє життя, щоб грати добре. Між ними відбувається відверта розмова. Дівчина вважає, що Маурісьо мистецтво важливіше, ніж життя. Директор відповідає, що палісандр у саду щось означає, бо він цвіте і від нього тінь. А коли він помре (а дерева вмирають стоячи й мовчки), про нього ніхто не згадає. Однак він жив би вічно, якби його написав відомий художник.

Маурисьо вихваляє дівчину за те, що вона так спритно придумала розіграти сцену поранення, намазавши руку помадою. Але виявляється, що поранення було справжнім. Маурісьо каже їй, що в неї занадто багато серця, тому вона ніколи не стане справжньою актрисою. Марта відповідає, що якби зникли всі дерева крім одного, вона хотіла б, щоб це був той палісандр.

Дія третя

Минає кілька днів. Маурісьо дзвонить Елена, цікавиться, як справи. Той відповідає, що першого дня були помилки Ізабелли, але тепер все як по маслу. Директор каже Елені скласти телеграму, в якій онука терміново викликають по роботі.

Відбувається серйозна розмова бабусі з Ізабеллою. Вона підозрює, що в Ізабелли не все гладко з Маурісьо. Справа в тому, що вона помітила, що подружжя не спить разом. Спочатку бабуся думає, що Ізабелла не любить Маурісьо, але та в таких фарбах описує свої почуття, що бабуся боїться вже, що та любить його надто сильно, а він мало уваги приділяє їй. Директор повідомляє Марті, що завтра все скінчиться, оскільки вони отримають телеграму про від'їзд. Проте Марта не хоче їхати так швидко, просить його побути тут ще один день. Вона каже, що боїться сцени розлуки. Але Маурісьо відповідає, що це дуже просто, і докладно описує їй, що потрібно робити. У розмові з Бальбоа директор зізнається, що вважає себе повним ідіотом.

З'являється справжній онук Бальбоа. Він каже, що такі як він не повідомляють назви корабля і не мандрують під своїм ім'ям, побоюючись, що їх знайде поліція. Онук дорікає йому, що весь цей час його не мучила совість, і просить багато грошей. Бальбоа каже, що він не має стільки грошей, тоді онук пропонує йому продати будинок. Бальбоа хоче відмовитись, проте він загрожує йому зіпсованою репутацією. Онук поривається йти до бабусі, проте Маурісся зупиняє його і проводжає за двері, погрожуючи вбити його, якщо він видасть себе.

Молодята готуються до від'їзду. Залишившись наодинці з Мартою, Маурисьо каже їй, що справжнього онука нічого не діє, і він незабаром прийде і відкриє правду. Дівчина каже, що більше не хоче брати участь у його фальшивих спектаклях, працюючи разом із ним, і повернеться назад до свого бідного дому. Вона не хоче знову засинати, бо боїться знову прокинутися. Маурисьо та Ізабелла освідчуються один одному в коханні.

У двері стукає справжній онук. Ізабелла вирішує поговорити з ним, але їй не вдається його впросити. Онук каже бабусі, хто він насправді. Але для неї це виявляється не сюрприз, бо ще вчора, коли вона вперше побачила його, вона все зрозуміла. І старенька відмовляється дати йому грошей. Бабуся вирішує прикидатися перед Ізабеллою і Маурісьо, що ні про що не знає. На прощання вона диктує Ізабеллі рецепт наливки.

На цьому закінчується твір Алехандро Касона "Дерева вмирають стоячи".

П'єса «Дерева вмирають стоячи», короткий змістЯкою буде розглянуто у статті, написав іспанський поет Алехандро Касона у 1949 році. Він залишається дуже популярним автором у багатьох країнах, яке п'єси мають величезний успіх. У статті ми розглянемо короткий зміст однієї з них, яка є визнаним шедевром.

початок

П'єса починається зі згадки про красиву, але сумну молоду особу Ізабеллі, яка незрозуміло для чого відвідує дуже дивне місце. Красуню на порозі зустрічає секретарка, яка сповіщає директора про прихід дівчини. У цей момент друкарка передає інформацію про якогось пана похилого віку Бальбоа, який хоче зустрічі з директором і має рекомендаційний лист. Його запрошують до кімнати, де записують необхідну інформацію, і він жваво сідає біля Ізабелли.

Поява моряка

Настає час очікування, яке порушує – пастор у одязі моряка. Елена (секретарка) завмерла від несподіванки, але змогла змусити себе сказати, щоб він зачекав своєї черги за дверима. У цей час вона звертає увагу на стіл, де стоїть циліндр. Жінка бачить, що із циліндра виглядає кролик. На обличчях старого Бальбоа та Ізабелли застигає вираз повного нерозуміння ситуації. У цей час Елена та друкарка виходять з кімнати, а між дівчиною та старим зав'язується розмова. Виявляється, вони обоє не зовсім розуміють, куди потрапили. Молода особа пояснює, що бачила чоловіка, що увійшов у сусідньому парку, але тоді він виглядав як пастор.

У цей час у кімнаті знову з'являється пастор. Він змовницьким голосом радить Ізабеллі та Бальбоа піти звідси, щоб не нажити собі страшних неприємностей. Молода особа починає нервувати і поривається залишити місце ув'язнення. Пан Бальбоа переконує її передумати, оскільки якщо вона піде, то точно нарветься щось погане. Двоє людей починають вести тиху розмову, намагаючись зрозуміти, хто з якою метою заманив їх сюди.

Паралельно з цим відкриваються потаємні двері, в які входить людина, яка на вигляд нагадує жебрака. Він підходить до столу, і по дорозі дістає з кишень коштовності, портмоне та ланцюжка. Він називає себе дивним кодовим ім'ям, а потім набирає чийсь номер і каже, що завдання виконане. Старий Бальбоа починає підозрювати, що опинився у притоні бандитів. Він бачить, як хвилюється Ізабелла, і намагається її заспокоїти. Поки жебрак розглядає гостей, у двері заходить мисливець із рушницею на плечі. Слідом за ним йдуть два великі собаки. Він ніяк не представляється гостям, але теж комусь дзвонить, щоб повідомити про виконане завдання. Також він просить абонента надіслати більше собак і кроликів до завтра.

Директор

Вас уже зацікавив Алехандро Касона? «Дерева вмирають стоячи» (короткий зміст п'єси ми почали розглядати) зберігає ще безліч секретів, які розкриють спостережному читачеві. Продовжимо.

Спостерігаючи таку дивну картину, старий і дівчина все ж таки вирішують залишити дивне місце, але тут раптово з'являється сам директор - на вигляд вельми привабливий молодий чоловік. Він заводить розмову з дівчиною і розповідає їй про доктора Аріеля, який володіє цим місцем. Також він повідомляє, що доктор Аріель активно займається благодійністю, на що дівчина трохи різко відповідає, що не просила подачок. Директор же пояснює їй, що мають на увазі душевна благодійність. Співробітники контори виконують мрії, дарують надію та віру. Після неясного діалогу Ізабелла йде, а директор контори заводить розмову з Бальбоа.

Історія Бальбоа

Твір «Дерева вмирають стоячи», зміст якого ми розглядаємо, затуманює погляд читача ще більше, змушуючи його ворожити. Виявляється, Бальбо живе разом із дружиною. Він мав велику родину, яка загинула за трагічних обставин. Після цього він залишився з дружиною та онуком. Хлопець потрапив під негативний вплив, почав випивати та пропадати ночами. Пізніше стало відомо, що він грає у карти. привела його до величезних боргів, і одного разу Бальбоа застав онука за спробою злому свого столу. Це було останньою краплею. Чоловік вигнав онука з дому. Рідні не бачилися близько 20 років.

До речі, дружина Бальбоа була не в курсі того, що відбувається. Незабаром вона отримує листа від онука, в якому той розповідає про свою прекрасну Насправді цей лист написав її чоловік. Таким чином, зав'язується миле листування. Через деякий час на зв'язок виходить реальний онук, який має намір прибути на кораблі. На жаль, корабель тоне, і чоловік гине. Бальбоа ховає від дружини журнали та газети, щоб не розстоювати її.

У контору доктора Аріеля він прийшов для того, щоб запропонувати директору зіграти онука Маурісьо. За загальною домовленістю приймається рішення про те, що в ролі його дружини виступить Ізабелла (насправді дівчину звали Мартою).

Друга дія

Короткий зміст п'єси «Дерева вмирають стоячи» не може бути представлений без другої дії. У будинку Бальбоа розпочинається підготовка до приїзду довгоочікуваного онука. Маурисьо прибуває зі своєю дружиною Ізабеллою. До вечері трапляється багато маленьких конфузів, які викривають у Маурісьо та Ізабеллі ошуканців, але щаслива бабуся нічого не помічає. За столом усі їдять смачну вечерю та випивають наливку. Молоду пару підбадьорюють поцілуватись, що їм доводиться зробити. Вони ще не знають, що на них чекає окрема спальня. За вечерею Маурисьо розповідає про свої подорожі та архітектуру, але виявляється, що Еухенія (бабуся) добре обізнана в цих областях, що викликає ще низку конфузів.

Усі вирушають до спальні. Маурисьо та Ізабелла починають відверту розмову, в якій дівчина зізнається, що гра дається їй важко. Вона прагне відкрити бабусі правду, але молодий чоловік переконує її в тому, що мистецтво важливіше за веління серця. У результаті Маурисьо каже красуні, що вона надто сердечна, щоб бути гарною актрисою. Друга дія п'єси «Дерева вмирають стоячи», короткий зміст якої ми розглядаємо, закінчується розмовою у спальні.

Третя дія

Директору дзвонить Елена, щоб дізнатися, як справи. Той зізнається, що спочатку Ізабелла робила багато помилок, але тепер все добре. Він доручає секретарці написати телеграму, ніби Маурісся терміново викликають на роботу.

Що ж далі буде у п'єсі «Дерева вмирають стоячи»? Короткий зміст книги не може точно передати всієї палітри почуттів, тому треба читати її цілком. Еухенія заводить розмову з Ізабеллою, думаючи, що та не любить онука. Після розмови вона побоюється, що дівчина занадто сильно і нерозділено закохана. Ізабелла просить директора продовжити «виставу», боячись сцени розлучення, але той відмовляється.

Онук

П'єса Алехандро Касони "Дерева вмирають стоячи", короткий зміст якої ми вивчаємо, готує несподіваний поворот. Виявляється, справжній онук живий. Він приходить до Бальбоа і потребує грошей. Як варіант, пропонує продати будинок, а то розповість все Еухенії. Старий виганяє його, погрожуючи вбити. У цей час пара готується їхати. Дівчина дізнається про реального онука та розуміє, що скоро правда відкриється. Вона освідчується Маурисьо у коханні, але не хоче продовжувати виставу. Він відповідає їй взаємністю.

П'єса «Дерева вмирають стоячи» (короткий зміст – у статті) добігає кінця. На порозі будинку з'являється справжній онук. Ізабелла намагається його зупинити, але марно. Онук викликає бабусю на власну розмову і все розповідає. Виявляється, старенька й сама все зрозуміла. Вона відмовляє онуку в грошах, а перед закоханою парою продовжує вдавати, що вірить у те, що відбувається.

Кінець

Чим закінчується п'єса «Дерева вмирають стоячи»? Читати короткий зміст слід хоча б для того, щоб дізнатися кінець, що інтригує. А закінчується все тим, що бабуся шепоче Ізабеллі на вухо рецепт наливки, і пара видаляється. Цим і завершується п'єса «Дерева вмирають стоячи», короткий зміст якої ми дізналися зі статті.