Головний герой повісті, молодий дворянин, коханий Маші. Петро жив у маєтку свого батька і здобув звичайне домашнє виховання. Його виховував спочатку стрім'яний Савельіч, а потім недовго француз Бопре. Вільний час Петро проводив із дворовими хлопчиками. Петро шанував батьків і поважав їхні бажання. Коли батько вирішив відправити його на службу в Оренбург, Петро не наважився не послухатися, хоча йому дуже хотілося проходити службу в Петербурзі. Перед дорогою батько покарав Петру служити правильно і пам'ятати прислів'я: "бережи сукню знову, а честь змолоду".
Головна героїня повісті. Їй вісімнадцять років, вона живе у Білогірській фортеці, де її батько капітан Миронов служить комендантом. Вона скромна та щира, своєю простотою змогла підкорити серце Петра Гриньова. У Маші не було посагу, тому її мати вирішила, що їй потрібно вийти заміж за першого, хто покличе, аби не залишитися в дівках.
Один із головних героїв повісті, молодий аристократ, офіцер, який потрапив до Білогірської фортеці за те, що на дуелі вбив свого суперника. У повісті він показаний як низька, цинічна і зарозуміла людина. До всіх жителів фортеці він ставився з презирством, вважаючи себе найкращим. Йому дуже подобалася дочка капітана Миронова, але він називав Машу дурнею і розпускав про неї плітки.
Один з головних героїв повісті, слуга і вчитель Петра Гриньова, був приставлений до хлопчика, як тільки виповнилося 5 років. Савельіч був звичайним кріпаком, доглядав коня Гриньова-старшого, допомагав йому на полюванні з собаками, але головною його якістю виявилося, що він веде тверезий спосіб життя, тому його і перевели вихователем до Петра.
Другий персонаж, представлений як негативний герой. Пугачов - донський козак, народився в Зимовейській станиці, служив у царській армії. Одного разу його через хворобу відпустили додому у відпустку, назад він не захотів повертатися і став козаком.
Іван Кузміч
Другий персонаж, комендант Білогірської фортеці, батько Маші Миронової. Була добра людина, але вкрай погано керувала фортецею. Було повішено Пугачовим за відмову присягнути йому на вірність.
Василиса Єгорівна
Другий персонаж, комендантка, дружина капітана Миронова і мати Маші Миронова. Була вбита за наказом Пугачова.
Іван Ігнатійович
Другий персонаж, поручик у Білогірській фортеці, своя людина в родині Миронових. Було повішено Пугачовим за відмову присягнути йому.
Іван Іванович Зурін
Другий персонаж, ротмістр в одному гусарському полку. Навчив Петра Гриньова грати у більярд, при цьому вигравши у нього 100 рублів. Наприкінці повісті доля їх знову звела, коли Гриньов вивозив Машу із захопленої фортеці. Зурін став його командиром, а після затримання Пугачова був змушений за наказом відправити Гриньова до Казані для слідства.
Князь Б
Другий персонаж, знайомий отця Петра Гриньова, керував Семенівським полком у Петербурзі. Саме він повідомив про рішення імператриці замінити смертну кару для Гриньова на заслання.
Катерина II
Другий персонаж, російська імператриця. Маша Миронова випадково з нею знайомиться у садку і розповідає їй про свого нареченого Петра Гриньова. Дізнавшись правду, Катерина наважується помилувати його.
Андрій Карлович Р
Другий персонаж, генерал, німець, старовинний товариш і друг батька Гриньова. Направив Гриньова служити до Білогірської фортеці.
Палашка
Другий персонаж, служниця у Миронових у фортеці.
Акуліна Памфілівна
Другий персонаж, попадя в Білогірській фортеці. Сховала Машу Миронову після захоплення фортеці Пугачовим.
Батько Герасим
Розповідає про події другої половини XVIII століття. В основі сюжету лежить селянське повстання під проводом Омеляна Пугачова. Цю історичну подію називають однією з наймасштабніших і кровопролитних народних воєн. У «Капітанській доньці» Пушкін наочно демонструє читачеві, скільки страждань приносить «безглуздий і нещадний російський бунт» як «ворогам народу» - дворянам, а й самим бунтівникам. У творі розкриваються історії героїв в такий спосіб, що ми можемо їм співпереживати, вивчаючи нові сторони конфлікту. Пропонуємо вам список головних героїв «Капітанської доньки» із харктеристиками.
Петро Гриньов- Головний герой, від імені якого ведеться розповідь. Син багатого поміщика. З самого народження готувався до військової служби в Петербурзі, але, на своє розчарування, в 16 років був відправлений батьком до Оренбурга, до Білгородської фортеці. Тут починається його нове життя, наповнене значними зустрічами, лякаючими подіями та втратами.
Людина добра і вміє допомагати. Ця риса характеру розкривається в епізоді із заячим кожухом, який він дарує. Гриньов стає добре виконує свій військовий обов'язок (командири хвалять його за заслуги), захоплюється поезією, і легко сходиться з людьми.
Маша Миронова- Персонал заголовний. Це і є та сама капітанська донька, 18-ти років від народження. У неї закохується Гриньов по приїзду у фортецю, вона відповідає йому взаємністю. , На відміну від Петра, неспроможна дворянка, «дівка без посагу». Одягається «просто та мило». Гриньов відзначає наявність у неї ангельського голоска. Вона розумна, добра і має завидну мужність (епізод з проханням у Катерини). Селянський бунт забирає в неї батьків – Пугачов вбиває їх під час захоплення фортеці.
Омелян Пугачов- Реальна історична особистість, донський козак, головний призвідник бунту. У романі він представлений одночасно і як кривавий розбійник, нещадний лиходій і шахрай, і як кмітливий, розумна, волелюбна людина. Його ставлення до життя представлене в епізоді з орлом і вороном: «ніж 300 років харчуватися падалью, краще напитися живою кров'ю». Наприкінці роману його страчують.
Олексій Швабрін- Другорядний персонаж. Молода людина з заможної родини. На початку роману сходиться з Гриньовим, останній вважає його своїм другом. Розжалований гвардієць, за вбивство товариша по службі виявився переведений у Білгородську фортецю. У ході дії роману сходиться з Пугачовим, зрадивши цим російську армію, а наприкінці стає арештантом. приваблює Гриньова своїм розумом, але відштовхує тягою до наклепів і злісних глузувань.
Швабрін – персонаж більше негативний, ніж позитивний. У його характері більше поганого: він наділений безсоромністю та жорстокістю. Він злий, самозакоханий і підлий: «…Олексій Іванович змушує мене вийти за нього заміж<…>Він обходиться зі мною дуже жорстоко…» (слова Маші).
Архіп Савельєв (Савельїч)- слуга Петра Гриньова, відправлений разом зі своїм паном до Білгородської фортеці. Цей старий вірою та правдою служить Гриньовим уже багато років. Він типовий кріпак, добрий, звиклий слухатися наказів і підкорятися господарям. намагається вчити Петра життя, іноді сперечається з ним, але завжди прощає.
Грунтуючись на характеристику основних персонажів роману, можна скласти повне уявлення про Селянську війну. Безумовно, все це авторська інтерпретація, а не документальна хроніка, тож сліпо вірити у правдивість не можна. Але створена Пушкіним атмосфера, переданий настрій епохи та людські почуття справедливі та вірні. Можливо, прочитавши «Капітанську доньку», читачам буде простіше зрозуміти мотиви дій селян, які організували таку жорстоку війну.
| Петро Гриньов | Марія Миронова | Олексій Швабрін | Савелич | Омелян Пугачов | Капітан Миронов | Василиса Єгорівна | |
| Зовнішність | Молодий, статний, збірний образ російської людини | Миловидна, Рум'яна, кругловида, зі світло-русявим волоссям | Молодий, не дуже привабливий на обличчі, невисокий. | Літня людина. У ньому втілено образ всього російського народництва, з усім національним колоритом | Невисокий широкоплечий з сивиною в бороді. Хитрі очі та лукава посмішка на губах, яка часом здається жорстоким оскалом. | Літня людина, трохи смішна і безглузда. | Літня жінка. Вся її зовнішність вказувала на становище дружини коменданта. |
| Характер | Порядний, благородний, справедливий | Скромна, боязка, віддана | Цинічний, різкий, боягузливий | Розумний, відданий, кмітливий | Різкий, суворий | Відданий, сміливий, добрий, чесний, порядний. | Добра, господарська, віддана чоловікові. |
| Суспільний стан | Дворянин, офіцер | Дочка капітана Білогородської фортеці. Проста дівчина. | Дворянин, офіцер | Кріпосний, дворовий слуга Петра Гриньова | Селянин. Голова повстання. | Капітан Білогородської фортеці | Дружина Капітана Білогородської фортеці |
| Життєва позиція | Бути чесним офіцером, гідно виконувати службу | Стати відданою, люблячою дружиною. | У всьому отримувати зиск, бути завжди першим. | У всьому слухатися своїх панів. Захищати Петра у будь-яких ситуаціях. | Звільнити селян від дворянського гніту та кріпацтва | Виконувати свій обов'язок, накладений на нього чином. | Бути гарною дружиною та господаркою в будинку. |
| Ставлення до моральних цінностей | Вважає дотримання моральних принципів – обов'язком офіцера | Цінує мораль. | Нехтує мораллю | Має високі моральні цінності, такі як самопожертву і відданість. | Важко виявити моральні цінності в людини, яка підняла криваве повстання, хоч і з благородною метою. | Високоморальна людина | Поділяє запевнення чоловіка. Вважає, що аморальних вчинків не повинно бути. |
| Відносини до матеріальних цінностей | Байдужий до багатства. | Гроші не мали для неї значення. Ніколи не мріяла про багатство | Прагне до грошей. | Байдужий до грошей. | Особливо не прагне багатства, але не нехтує ними. | Байдужий до багатства. Радий тому, що має. | Байдуже до багатства, Досить тим, що є |
| Моральність | Моральний | Високоморальна | Аморальний | Високоморальна людина. | Аморальний | Чесний, моральний | Моральна |
| Взаємини | Гриньов закоханий у Марію Миронову, заступається за неї і бере участь у дуелі за її честь. До батьків Маші ставиться з повагою та повагою. До Савелич ставиться як до слуги. Ні разу не подякував йому за допомогу. | Закохана в Гриньова, і навіть батьківська заборона на їхнє одруження не позбавляє її теплих почуттів до нього. Боїться Швабріна. Він їй неприємний. | Гордо ставиться до всіх. Зневажає Сім'ю Миронових. Захоплений Марією. Хоче з нею одружитися, але не замислюючись здає її ворогам. | Відданий своєму пану. Любить його та готовий захищати. Не сміє не послухатися і попросити подяки за службу. Відноситься добре до всіх, хто добре ставиться до Петра. | Виступає жорстоким, кривавим ватажком повстання. Вбиває батьків Маші Миронової. Але він пам'ятає про доброту Петра, тому дарує життя і відпускає його разом із Марією. | Любить дружину та дочку. Добре ставиться до Гриньова. Приймає його у своєму будинку. | У всьому підтримує улюбленого чоловіка. Турбується за добробут дочки. Добре ставиться до Гриньова, але проти його шлюбу з Машею. |
| Відданість батьківщині, ставлення до Пугачова | Вірний присязі. Не перейде на бік ворога. Не плазає перед Пугачовим. Сміливо відповідає на його запитання. | Не перейде на бік ворога. Вірна укладу, що склався. Не знає як ставитись до Пугачова: він убив її батьків, але врятував її саму. | Легко цурається присяги. Готовий вимолювати прощення, повзаючи в ногах Пугачова. | Відданий Батьківщині, відданий пану. Не хоче приєднуватися до повстання. Не боїться Пугачова. Молить його лише про те, щоб Омелян пошкодував Петра. | Голова повстання, незадоволений сформованим режимом правління. | Відданий солдат, який не порушив присягу навіть перед смертю | Підтримує у всьому чоловіка. Не присягне Пугачову під страхом смерті. |
- Твір А. З. Пушкіна «Капітанська дочка» можна назвати історичним, оскільки у ньому чітко і ясно передані конкретні історичні факти, колорит епохи, звичаї і побут людей, що населяли Росію. Цікаво те, що Пушкін показує події, що відбуваються, очима очевидця, який сам брав у них безпосередню участь. Читаючи повість, ми ніби попадаємо в ту епоху з усіма її життєвими реаліями. Головний герой повісті Петро Гриньов непросто викладає факти, а має власну думку, дає […]
- «Бережи сукню знову, а честь змолоду» - відоме російське народне прислів'я. У повісті А. З. Пушкіна «Капітанська Дочка» вона, як призма, якою автор пропонує читачеві розглядати своїх героїв. Піддаючи дійових осіб повісті численним випробуванням, Пушкін майстерно показує їхню справжню сутність. Дійсно, найповніше людина розкривається в критичній ситуації, виходячи з неї або переможцем і героєм, що зуміли залишитися вірним своїм ідеалам і поглядам, або зрадником і негідником, [...]
- Маша Миронова – дочка коменданта Білогірської фортеці. Це звичайна російська дівчина, "круглолиця, рум'яна, зі світло-русявим волоссям". За своєю натурою вона була боягузливою: боялася навіть рушничного пострілу. Жила Маша досить замкнуто, самотньо; наречених у їхньому селі не було. Мати її, Василиса Єгорівна, говорила про неї: "Маша, дівка на виданні, а яке у неї посаг? - Частий гребінь, та віник, та алтин грошей, з чим у лазню сходити. Добре, коли знайдеться добра людина, а то сиди" собі у дівках віковічної […]
- А. З. Пушкін протягом свого творчого шляху неодноразово цікавився рідною історією, періодами великих соціальних потрясінь. А в 30-ті роки. ХІХ ст. під впливом невгамовних селянських повстань він звернувся до теми народного руху. На початку 1833 р. А. С. Пушкін отримав можливість вивчити архівні документи про події повстання під проводом Пугачова 1749-1774 р.р. і розпочав роботу над історичною працею та художнім твором. В результаті з'явилися «Історія пугачовського бунту» та роман […]
- У романі «Капітанська дочка» та в поемі «Пугачов» два автори різних часів описують ватажка селянського повстання та його взаємини з народом. Пушкін серйозно цікавився історією. До образу Пугачова звертався двічі: під час роботи над документальною «Історією пугачівського бунту» та в «Капітанській доньці». Ставлення Пушкіна до повстання було складним, основними рисами бунту він вважав відсутність довгострокової мети та звірячу твердість. Пушкіна цікавили витоки повстання, психологія учасників, роль […]
- Роман А. З. Пушкіна, присвячений подіям селянської війни 1773—1774 рр., невипадково зветься «Капітанська дочка». Поряд з історичним персонажем Омеляном Пугачовим, вигаданим головним героєм ― оповідачем Петром Гриньовим та іншими дійовими особами роману, важливе значення має образ Марії Іванівни, дочки капітана Миронова. Виховувалася Марія Іванівна серед простих, невибагливих «старовинних людей», мали невисокий рівень культури, обмеженість розумових інтересів, але мужніх, […]
- Фігура Омеляна Пугачова - ватажка селянського повстання 1773-1774 р.р. ― стала знаменитою не тільки завдяки розмаху самого народного руху, а й таланту О. С. Пушкіна, який створив складний образ цієї дивовижної людини. Історичність Пугачова закріплена в романі казенним наказом про його затримання (глава «Пугачовщина»), справжніми історичними фактами, згаданими оповідачем Гриньовим. Але Пугачов у повісті А. С. Пушкіна не дорівнює своєму історичному прототипу. Образ Пугачова ― складний сплав […]
- Чимало жіночих образів зустрічаємо ми сторінках твори А. З. Пушкіна. Поета завжди відрізняла любов до жінки у найвищому значенні цього слова. Жіночі образи в А. З. Пушкіна – це ідеал, чистий, безневинний, високий, одухотворений. Звісно, не останнє місце у галереї жіночих образів посідає героїня роману «Капітанська донька» Маша Миронова. Автор із великою теплотою ставиться до цієї героїні. Маша – традиційне російське ім'я, воно підкреслює простоту, природність героїні. У цій дівчині немає […]
- Олександр Сергійович Пушкін, основоположник реалізму і російської літературної мови, все життя цікавився переломними моментами історія Росії, і навіть видатними особистостями, які впливали перебіг історичного поступу країни. Через усю його творчість проходять образи Петра I, Бориса Годунова, Омеляна Пугачова. Особливий інтерес викликала у Пушкіна селянська війна під проводом Є. Пугачова 1772-1775 рр.. Автор багато подорожував місцями повстання, збирав матеріал, написав кілька творів про […]
- У 1833–1836 pp. А. З. Пушкін написав роман «Капітанська дочка», який став результатом історичних шукань автора, що втілили у собі його думки, переживання, сумніви. Головна дійова особа (він же оповідача) – Петро Гриньов. Це цілком пересічна людина, яка волею доль виявляється втягнутою у вир історичних подій, у яких і розкриваються риси його характеру. Петруша - молодий дворянин, повітовий недоросль, який отримав типову провінційну освіту у француза, який «не був ворогом [...]
- Перед від'їздом до Білогірської фортеці Гринев-старший дає своєму синові заповіт, кажучи: «Бережи честь змолоду». Його Гриньов завжди пам'ятає і точно виконує. Честь - це у розумінні Гриньова-батька мужність, шляхетність, обов'язок, вірність присязі. Як же проявилися ці якості у Гриньова-молодшого? Хотілося б, відповідаючи на це питання, докладніше зупинитися на житті Гриньова після взяття Білогірської фортеці Пугачовим. Доля Гриньова під час повстання склалася надзвичайно: життя його врятовано Пугачовим, більше, […]
- Історичний матеріал про Омеляна Пугачова А. С. Пушкін збирав протягом довгого часу. Його хвилювало питання найбільшого у російській історії народного повстання. У романі «Капітанська дочка» на історичному матеріалі прояснюється доля Росії та російського народу. Твір відрізняється глибоким філософсько-історичним та моральним змістом. Головна сюжетна лінія роману – це, звісно, повстання Омеляна Пугачова. Досить мирна течія авторської розповіді в перших розділах раптово […]
- Троєкуров Дубровський Якість персонажів Негативний герой Головний позитивний герой Характер Розпещений, егоїстичний, розбещений. Шляхетний, великодушний, рішучий. Має гарячий характер. Людина, яка вміє любити не за гроші, а за красу душі. Рід занять Багатий дворянин, проводить свій час у ненажерстві, пияцтві, веде розпусне життя. Приниження слабких приносить йому велике задоволення. Має гарну освіту, служив корнетом у гвардії. Після того як […]
- Євгеній Онєгін Володимир Ленський Вік героя Зріліший, на початку роману у віршах і під час знайомства та дуелі з Ленським йому 26 років. Ленський молодик, йому немає ще й 18 років. Виховання і освіта Отримав домашню освіту, що була типовою для більшості дворян в Росії. Вихователі «не докучали мораллю суворою», «злегка за витівки лаяли», а простіше сказати балували барчак. Навчався в Геттінгенському університеті в Німеччині, батьківщині романтизму. У його інтелектуальному багажі […]
- Тетяна Ларіна Ольга Ларіна Характер Для Тетяни властиві такі риси характеру: скромність, задумливість, трепетність, вразливість, мовчазність, меланхолійність. Ольга Ларіна відрізняється веселим та жвавим характером. Вона активна, допитлива, добродушна. Спосіб життя Тетяна веде затворницький спосіб життя. Найкраще проведення часу для неї – наодинці з собою. Вона любить спостерігати гарні світанки, читати французькі романи, міркувати. Вона замкнута, живе у своєму внутрішньому […]
- Роман О.С. Пушкіна знайомить читачів із життям інтелігенції на початку ХІХ століття. Дворянська інтелігенція представлена у творі образами Ленського, Тетяни Ларіної та Онєгіна. За назвою роману автор підкреслює центральне становище головного героя серед інших персонажів. Онєгін народився колись багатої дворянській сім'ї. У дитинстві він був далеко від усього національного, у відриві від народу, а як вихователь у Євгена був француз. Виховання Євгена Онєгіна, як і освіту, мало дуже […]
- Неоднозначна і навіть дещо скандальна повість "Дубровський" була написана А. С. Пушкіним у 1833 році. На той час автор уже встиг подорослішати, пожити у світському суспільстві, розчаруватися ним та існуючими державними порядками. Багато його творів, які на той час належали, перебували під цензурною забороною. І ось Пушкін пише про якогось "Дубровського", молоду, але вже буваву, розчаровану, але не зломлену життєвими "бурями", людину 23-х років. Переказувати сюжет немає змилу - його читав [...]
- Лірика займає значне становище у творчості великого поета А.С. Пушкіна. Писати ліричні вірші він почав у Царськосельському Ліцеї, куди віддали навчання віці дванадцяти років. Тут, у Ліцеї, з кучерявого хлопчика виріс геніальний поет Пушкін. Все в ліцеї його надихало. І враження від мистецтва і природи Царського Села, і веселі студентські гулянки, і спілкування зі своїми вірними друзями. Комунікабельний і вміє цінувати людей, Пушкін мав багато друзів, багато писав про дружбу. Дружба […]
- Почнемо, мабуть, із Катерини. У п'єсі "Гроза" ця жінка - головна героїня. У чому проблематика цього твору? Проблематика - це головне питання, яке ставить автор у своєму творінні. Так ось тут питання у тому, хто переможе? Темне царство, яке представлене чинушами повітового містечка, або світлий початок, який представляє наша героїня. Катерина чиста душею, у неї ніжне, чуйне серце, що любить. Сама героїня глибоко ворожа проти цього темного болота, але не усвідомлює це. Народилася Катерина […]
- А.С. Пушкін - найбільший, геніальний російський поет і драматург. Багато його творах простежується проблема існування кріпосного права. Питання взаємин поміщиків і селян завжди було суперечливе і викликало безліч суперечок у творах багатьох авторів, у тому числі і Пушкіна. Так було в романі «Дубровський» представники російського панства описуються Пушкіним яскраво і чітко. Особливим прикладом є Троєкуров Кирила Петрович. Кирилу Петровичу Троєкурова можна сміливо відносити до образу […]
Бувають випадки, коли потрібно швидко ознайомитись із книгою, а часу читати ні. Для таких випадків існує короткий переказ (брифля). «Капітанська донька» - це повість зі шкільної програми, яка, безумовно, заслуговує на увагу хоча б у короткому переказі.
Вконтакте
Головні герої «Капітанської доньки»
Перед тим, як ознайомитися з повістю «Капітанська донька», необхідно познайомитися з головними героями.
У «Капітанській доньці» розповідається про кілька місяців із життя Петра Андрійовича Гриньова – спадкового дворянина. Він проходить військову службу в Білогородській фортеці за часів селянських заворушень під проводом Омеляна Пугачова. Цю історію розповідає сам Петро Гриньов за допомогою записів у своєму щоденнику.
Основні персонажі
Другорядні персонажі
Глава I
Батько Петра Гриньова ще до народження записав до лав сержантів Семенівського полку, оскільки сам був відставним офіцером.
У п'ять років він приставив сина особистого слугу на ім'я Архіп Савельіч. Його завданням було виховати з нього справжнього пана. Архіп Савельич навчив маленького Петра дуже багато, наприклад, розбиратися в породах мисливських собак, російській грамоті та багато іншого.
Через чотири роки батько відправляє шістнадцятирічного Петра на службу до свого гарного приятеля в Оренбург. Слуга Савельіч їде з Петром. У Симбірську Гриньов знайомиться з людиною на прізвище Зурін. Він навчає Петра гри у більярд. Напившись, Гриньов програє сто карбованців військовому.
Глава II
Гриньов і Савельїч заблукали дорогою до місця служби, але випадковий перехожий показав їм дорогу до заїжджого двору. Там Петро розглядає провожатого- йому на вигляд років сорок, у нього чорна борода, міцна статура, і загалом він схожий на розбійника. Почавши розмову з господарем заїжджого двору, вони щось обговорили іноземною мовою.
Провідник практично роздягнений, і тому Гриньов вирішує подарувати йому заячий кожух. Кожух був йому такий малий, що буквально тріщав по швах, але незважаючи на це, він був радий подарунку і обіцяв ніколи не забувати цього доброго вчинку. Через день молодий Петро, прибувши до Оренбурга, представляється генералу, а той відправляє його в Білгородську фортецю - служити під керівництвом капітана Миронова. Не без допомоги отця Петра, звичайно.
Глава III
Гриньов прибуває до Білгородської фортеці, яка є селом, обнесеним високою стіною та однією гарматою. Капітан Миронов, під чиє керівництво приїхав служити Петро, був сивого старого, а під його початком проходять службу два офіцери і приблизно сотня солдатів. Один з офіцерів - одноокий старий поручик Іван Ігнатійович, другого звуть Олексій Швабрін - його заслали в це місце в покарання за дуель.
З Олексієм Швабріним новоприбулий Петро познайомився того ж вечора. Швабрін розповів про кожного із сімейства капітана: дружину Василису Єгорівну та їхню доньку Машу. Василина командує як чоловіком, так і всім гарнізоном. А донька Маша – дуже боягузлива дівчинка. Пізніше Гриньов і сам знайомиться з Василісою та Машею, а ще з урядником Максимовичем. . Він дуже наляканий тим, Що майбутня служба буде нудно і від цього дуже довгою.
Глава IV
Гриньову сподобалося у фортеці, незважаючи на переживання Максимовича. До солдатів тут ставляться без особливої суворості, незважаючи на те, що капітан хоча б зрідка і влаштовує вчення, але «ліво» та «право» вони відрізнити не можуть. У будинку капітана Миронова Петро Гриньов стає майже членом сім'ї, а також закохується в його дочку Машу.
В одному з поривів почуттів Гриньов присвячує Маші вірші та читає їх єдиному в замку, хто розуміє поезію, – Швабрину. Швабрін у дуже грубій манері висміює його почуття і каже, що сережки це корисніший подарунок. Гриньова ображає ця надто різка критика у його бік, і він називає його брехуном у відповідь, а Олексій на емоціях викликає його на дуель.
Схвильований Петро хоче покликати секундантом Івана Ігнатовича, але старий вважає, що таке з'ясування стосунків це надто. Після обіду Петро каже Швабрину, що Іван Ігнатій не погодився бути секундантом. Швабрін пропонує провести дуель без секундантів.
Зустрівшись рано-вранці, з'ясувати стосунки в дуелі вони не встигли, бо їх одразу ж скрутили і взяли під арешт солдати під командуванням поручика. Василиса Єгорівна змушує їх вдати, що вони помирилися, і після цього їх відпускають з-під варти. Від Маші Петро дізнається - вся справа в тому, що Олексій вже отримував від неї відмову, саме тому він і поводився так агресивно.
Це все не охолодило їхній запал, і вони зустрічаються наступного дня біля річки, щоб довести справу до кінця. Петро вже майже переміг офіцера у чесному бою, але відволікся на поклик. То був Савельіч. Обернувшись на знайомий голос, Гриньов отримує поранення в грудях.
Розділ V
Поранення виявилося настільки серйозним, що Петро прокинувся лише на четверту добу. Швабрін вирішує помиритися з Петром, вони вибачаються один перед одним. Скориставшись моментом, що Маша доглядає хворого Петра, він освідчується їй у коханні і отримує взаємність у відповідь.
Закоханий і натхненний Гриньовпише листа додому з проханням благословення на весілля. У відповідь надходить суворий лист із відмовою та сумною звісткою про загибель матері. Петро думає, що мати померла, коли дізналася про дуель, і підозрює у доносі Савельіча.
Ображений слуга показує доказ Петру: лист батька, де той вичитує і лає його, бо не розповів про поранення. Згодом підозри доводять Петра до думки, що це зробив Швабрін, щоб перешкодити їх з Машею щастя і зірвати весілля. Дізнавшись, що батьки не дають благословення, Марія відмовляється від весілля.
Глава VI
У жовтні 1773 року дуже швидко поширюється слухпро пугачівський бунт, незважаючи на те, що Миронов намагався залишити це в секреті. Капітан вирішує надіслати Максимовича до розвідки. Максимович повертається за два дні і повідомляє, що серед козаків піднімається хвилювання величезної сили.
У той же час на Максимовича доносять, що він перейшов на бік Пугачова і підбивав козаків вчинити бунт. Максимовича заарештовують, а на його місце ставлять людину, яка на нього донесла - хрещеного калмика Юлая.
Подальші події відбуваються дуже швидко: урядник Максимович збігає з-під варти, одного з людей Пугачова взято в полон, але його не виходить ні про що запитати, тому що у нього немає мови. Сусідну фортецю захоплено, і незабаром бунтівники будуть під стінами і цієї фортеці. Василина разом із дочкою їдуть до Оренбурга.
Глава VII
На ранок до Гриньова доходить оберемок свіжих новин: козаки залишили фортецю, взявши в полон Юлая; Маша не встигла доїхати до Оренбурга і дорога перекрита. За наказом капітана з гармати розстрілюються дозорні бунтівники.
Незабаром з'являється і основна армія Пугачова на чолі з самим Омеляном, який ошатно одягнений у червоний каптан і скаче на білому коні. Чотири козаки-зрадники пропонують здатися, визнавши Пугачова правителем. Вони перекидають через паркан голову Юлая, яка падає до ніг Миронова. Миронов дає наказ стріляти, і одного з переговорників убивають, іншим вдається втекти.
Фортеця починають штурмувати, і Миронов прощається із сім'єю та дає благословення Маші. Василина відводить до жаху перелякану дочку. Комендант стріляє один раз з гармати, наказує відкрити ворота, а потім кидається в бій.
Солдати не поспішають бігти за командиром, і нападникам вдається увірватися у фортецю. Гриньова беруть у полон. На площі споруджують велику шибеницю. Навколо збирається натовп, багато хто зустрічає з радістю бунтівників. Самозванець, сидячи на кріслі в комендантському будинку, сприймає присяги від полонених. Ігнатовича та Миронова вішають за відмову дати присягу.
Черга доходить до Гриньова, і він помічає серед бунтівників Швабрина. Коли Петра проводжають до шибениці, щоб страчувати, несподівано в ноги Пугачову падає Савельіч. Якось йому вдається вимолити помилування для Гриньова. Коли з дому вивели Василису, вона, побачивши свого мертвого чоловіка, на емоціях називає Пугачова – «швидкий каторжник». Її одразу ж за це вбивають.
Глава VIII
Петро почав шукати Машу. Новини були невтішними - вона лежить непритомна в дружини попа, яка говорить усім, що це її тяжкохвора родичка. Петро повертається в стару розграбовану квартиру і дізнається від Савельіча, як тому вдалося вмовити Пугачова відпустити Петра.
Пугачов - той самий випадковий перехожий, якого вони зустріли, коли заблукали і подарували заячий кожух. Пугачов запрошує Петра до комендантського будинку, і він там трапезує з бунтівниками за одним столом.
Під час обіду йому вдається підслухати, як військова рада планує йти на Оренбург. Після обіду у Гриньова та Пугачова відбувається розмова, де Пугачов знову вимагає присяги. Петро знову йому відмовляє, аргументуючи це тим, що він офіцер та накази своїх командирів – для нього закон. Така чесність припадає до вподоби Пугачова, і він знову відпускає Петра.
Розділ IX
Вранці перед від'їздом Пугачова до нього підходить Савельіч і приносить речі, які забрали у Гриньова під час захоплення в полоні. Наприкінці списку - заячий кожух. Пугачов сердиться і викидає аркуш паперу з цим списком. Виїжджаючи, він залишає Швабрина як комендант..
Гриньов мчить до дружини попа, щоб дізнатися, як здоров'я у Маші, але на нього чекають дуже невтішні новини - вона марить і в гарячці. Він не може її відвезти, але також він не може залишитися. Тому йому доводиться її покинути.
Хвилюючись, Гриньов із Савельічем йдуть повільним кроком до Оренбурга. Раптом їх несподівано наздоганяє колишній урядник Максимович, який скаче верхи на башкирському коні. Виявилося, що це Пугачов сказав подарувати офіцеру коня та баранячий кожух. Петро із вдячністю приймає цей подарунок.
Розділ Х
Приїхавши до Оренбурга, Петро повідомляє генералу про все, що було у фортеці. На раді вирішують не нападати, а лише боронитися. Через деякий час починається облога Оренбурга військом Пугачова. Завдяки швидкому коню і везіння Гринь залишається цілий і неушкоджений.
В одній із таких вилазок він перетинається з Максимовичем. Максимович віддає йому лист від Маші, у якому говориться, що її викрав Швабрін і силоміць змушує її вийти за нього заміж. Гриньов біжить до генерала і просить роту солдатів для звільнення Білгородської фортеці, але генерал відмовляє йому.
Глава XI
Гриньов і Савельїч вирішують тікати з Оренбурга і без проблем їдуть у бік Бермудської слободи, яку зайняли люди Пугачова. Дочекавшись ночі, вони вирішують об'їхати слободу в темряві, але їх ловить загін дозорців. Йому дивом вдається втекти, а Савельічу, на жаль, немає.
Тому Петро повертається за ним і слідом попадає в полон. Пугачов дізнається, навіщо він утік із Оренбурга. Петро повідомляє йому про витівки Швабріна. Пугачов починає злитися і загрожує, що повісить його.
Радник Пугачова не вірить історії Гриньова, стверджуючи, що Петро - шпигун. Раптом за Петра починає заступатися другий радник на ім'я Хлопуша. Вони мало не починають бійки, але самозванець їх заспокоює. Пугачов вирішує взяти весілля Петра та Маші у свої руки.
Розділ XII
Коли Пугачов приїхав у Білгородську фортецюВін почав вимагати показати дівчину, яку викрав Швабрін. Він приводить Пугачова та Гриньова до приміщення, де на підлозі сидить Маша.
Пугачов, вирішивши розібратися в ситуації, питає Машу, за що її б'є чоловік. Маша з обуренням вигукує, що ніколи не стане його дружиною. Пугачов дуже розчарований у Швабрині і велить йому негайно відпустити молоду пару.
Розділ XIII
Маша разом із Петромвирушають у дорогу. Коли вони в'їжджають у містечко, де має бути великий загін пугачовців, то бачать, що місто вже звільнено. Гриньова хочуть заарештувати, він заходить до офіцерської кімнати та бачить на чолі свого старого знайомого – Зуріна.
Він залишається в загоні Зуріна, а Машу із Савельічем відправляє до своїх батьків. Незабаром облогу було знято з Оренбурга, і надходить звістка про перемогу і закінчення війни, оскільки самозванець схоплений. У той час, поки Петро збирався додому, Зурін отримав наказ про його арешт.
Розділ XIV
У Суді Петра Гриньова звинувачують у зраді та шпигунстві. Свідок – Швабрін. Щоб не втягувати Машу в цю справу, Петро ніяк себе не виправдовує, і його хочуть повісити. Імператриця Катерина, зглянувшись над його батьком похилого віку, змінює страту на відбування довічного терміну в Сибірському поселенні. Маша вирішує, що валятиметься в ногах у імператриці, прохаючи помилувати його.
Поїхавши до Петербурга, вона зупиняється на заїжджому дворі і дізнається, що господиня - племінниця пальника печей у палаці. Вона допомагає Маші проникнути в сад Царського села, там вона зустрічає даму, яка обіцяє їй допомогти. Згодом із палацу за Машею приїжджає карета. Зайшовши до покоїв Катерини, вона з подивом бачить жінку, з якою говорила в саду. Та їй оголошує, що Гриньова виправдано. читайте у нашій статті.
Післямова
Це був короткий переказ. "Капітанська донька" - це досить цікава повість зі шкільної програми. Короткий зміст по розділах необхідний.
Образ та характеристика Петра Гриньова у романі "Капітанська донька"
Петро Гриньов - молодий чоловік, дворянин, син заможного поміщика, який володіє 300 селянами-кріпаками:
"...у батюшки триста душ селян, «чи легко! - сказала вона, - адже є на світі багаті люди!..":
"...Я природний дворянин..."
Повне ім'я героя - Петро Андрійович Гриньов: "Батюшка сказав мені: «Прощавай, Петро. Служи вірно..."" "...потім Петро Андрійович одружився з Марією Іванівною."
Вік Петра Гриньова - 16 років: "Тим часом минуло мені шістнадцять років. Тут доля моя змінилася..." (у 16 років він вирушає на службу в Оренбург) "...Ти бачиш, що дитя ще не тямить..."
Про зовнішність Петра Гриньова відомо таке: "...Наділи на мене заячий кожух, а зверху лисячу шубу..." "...Ми зняли мундири, залишилися в одних камзолах і оголили шпаги..." (про зовнішність Гриньова більше нічого не відомо.Грінєв веде розповідь від свого імені і тому сам не описує свою зовнішність)
Петро Гриньов отримає домашнє виховання. На жаль, його вчителі погано виконували свої обов'язки і Петро вчився абияк: "... У той час виховувалися ми не по теперішньому. З п'ятирічного віку відданий я був на руки придворному Савельічу, за тверезу поведінку пожалуваному мені в дядька. Під його наглядом на дванадцятому році я вивчився російській грамоті і міг дуже здорово судити про властивості хортового кобеля.В цей час батюшка найняв для мене француза, мосьє Бопре<...>і хоча за контрактом повинен був вчити мене французькою, німецькою і всім наукам, але він вважав за краще нашвидкуруч вивчитися від мене якось розмовляти російською, - і потім кожен з нас займався вже своєю справою ... "
"...для мене виписана була з Москви географічна карта. Вона висіла на стіні без жодного вживання і давно спокушала мене шириною і добротою паперу. Я наважився зробити з неї змій... Тим і скінчилося моє виховання. Я жив недорослем, ганяючи голубів і граючи в чехарду з дворовими хлопчиками. Тим часом минуло мені шістнадцять років..."
Як і багато дворян тієї епохи, Петро Гриньов ще до народження був записаний в престижний Семенівський полк у Петербурзі "...Матуся була ще мною черевця, як уже я був записаний в Семенівський полк сержантом, з милості майора гвардії князя Б., близького нашого родича..."
Проте строгий батько раптово вирішує влаштувати синові школу життя. Він відправляє 16-річного Петра служити над Петербург, а Оренбург: " ... Замість веселої петербурзької життя чекала мене нудьга осторонь глухої і віддаленої ... " " ... навіщо ви перейшли з гвардії в гарнізон?.. "
Вступивши на службу, Петро Гриньов отримує звання прапорщика: "...Я був зроблений в офіцери. Служба мене не обтяжувала..." "...прапорщик Гриньов перебував на службі в Оренбурзі..."
Петро Гриньов - добра, чуйна людина: "... ви завжди бажали мені добра і що ви всякій людині готові допомогти..." (Маша Миронова про Гриньова)
"...Я надто був щасливий, щоб зберігати в серці почуття неприязне. Я почав просити за Швабрина..."
"...Будучи від природи не злопамятний, я щиро пробачив йому і нашу сварку, і рану, мною від нього отриману..."
Гриньов – добрий офіцер. Начальники задоволені його службою: "...Командири, чути, їм задоволені..." (про Гриньова)
Петро Гриньов - сумлінна людина: "...З неспокійною совісті і з безмовним каяттям виїхав я з Симбірська..." "...Мені було соромно. Я відвернувся і сказав йому: «Під геть, Савельіч; я чаю не хочу» ..." "...Нарешті я сказав йому: «Ну, ну, Савельіче! повно, помиримося, винен; бачу сам, що винен..."
Гриньов - жаліслива людина: "...Мені було шкода бідного старого; але я хотів вирватися на волю і довести, що я вже не дитина..." "...Я глянув на Марію Іванівну<...>Мені стало шкода її, і я поспішав змінити розмову..."
Петро Гриньов - людина честі: "... Тільки не вимагай того, що гидко честі моєї і християнської совісті..." "...борг честі вимагав моєї присутності у війську імператриці..."
Петро Гриньов – вдячна людина. Він намагається дякувати людям за те добро, яке вони роблять: "...Мені було прикро, проте ж, що не могла віддячити людині, яка виручила мене якщо не з біди, то принаймні з дуже неприємного становища..."
Гриньов - самолюбна людина: "... Ого! Самолюбний поет і скромний коханець! - продовжував Швабрін,.." "... Тут він зупинився і став набивати свою трубку. Самолюбство моє тріумфував ..."
Петро Гриньов - уперта людина. Він залишається при своїх намірах, незважаючи ні на що: "... Міркування розсудливого поручика не похитнули мене. Я залишився при своєму намірі..." "...бачачи мою впертість, дало мені спокій..." ". .Не впирайся! що тобі стоїть?
Офіцер Гриньов - сильна і смілива людина: "...Швабрін був майстерніший за мене, але я сильніший і сміливіший..." Гриньов - честолюбний юнак: "...З сумом розлуки зливалися<...>почуття благородного честолюбства..."
Петро Гриньов - горда людина. Він не дозволяє принижувати себе, навіть коли на кону стоїть його життя: "...«Цілуй руку, цілуй руку!» – говорили біля мене. Але я вважав би за краще найлютішу кару такому підлому приниженню..." (Грінєв відмовляється цілувати руку Пугачова)
Гриньов – чутлива людина. Він здатний плакати, коли його переповнюють почуття: "...Я взяв руку бідної дівчини і поцілував її, зрошуючи сльозами..." "...Ми згадали і колишній щасливий час... Обидва ми плакали..." людина: "... великодушно вибачав свого нещасного суперника..." "...Я не хотів тріумфувати над знищеним ворогом і звернув очі в інший бік..."
Гриньов – щира людина. Він не боїться говорити правду: "...зважився перед судом оголосити справжню правду, вважаючи цей спосіб виправдання найпростішим, а разом і найнадійнішим..." "...звинувачення, що тяжіють на мені, я сподіваюся їх розсіяти щирим поясненням істини ..." "...Я щиро зізнався в тому Марії Іванівні і зважився, однак, писати до батюшки..."
Петро Гриньов – романтик. Так, він уявляє себе лицарем, який рятує дівчину в біді: "...Я уявляв себе її лицарем. Я жадав довести, що був гідний її довіреності, і з нетерпінням став чекати рішучої хвилини..." Гриньов - забобонна людина: ". .. Читач вибачить мене: бо, мабуть, знає з досвіду, як схоже людині вдаватися до забобонів, незважаючи на всіляку зневагу до забобонів ... "
Петро Гриньов знає французьку мову, як і всі освічені дворяни: "... У Швабрина було кілька французьких книг. Я став читати..."
Гриньов захоплюється літературою і складає вірші: "...Я вже казав, що я займався літературою. Досвіди мої, для того часу, були неабиякі, і Олександр Петрович Сумароков, кілька років після, дуже їх похваляв. Одного разу вдалося мені написати пісеньку, якій був я задоволений<...>вийняв я з кишені свій зошит і прочитав йому такі віршики..." "...У Швабріна було кілька французьких книг. Я почав читати, і в мені прокинулося полювання до літератури. Вранці я читав, вправлявся в перекладах, а іноді й у творі віршів..."
Петро Гриньов вміє добре фехтувати: "...і monsieur Бопре, колишній колись солдатом, дав мені кілька уроків у фехтуванні, якими я й скористався. Швабрін не очікував знайти в мені такого небезпечного противника..." винен: він навчив тебе тикатися залізними рожнами і притупувати, ніби тиканням та тупанням убережешся від злої людини!.." (вчитель Бопре навчив Гриньова фехтувати)
У Петра Гриньова є слуга Савельіч - його "дядько" (селянин-слуга), який з дитинства служить при ньому: "...до Савельіча, який був і грошей, і білизни, і справ моїх дбайливець..."
Коли Петро Гриньов прибуває на службу до Білогірської фортеці, він служить у підпорядкуванні капітана Миронова. Тут Гриньов закохується в капітанську дочку - Машу Миронову: "... Але кохання сильно радило мені залишатися при Марії Іванівні і бути їй захисником і покровителем..." "...Тепер розумію: ти, видно, в Марію Іванівну закоханий. , справа інша! Бідний малий!.." "...«Мила Маріє Іванівно! – сказав я нарешті. – Я почитаю тебе своєю дружиною. Чудові обставини поєднали нас нерозривно: ніщо на світі не може нас розлучити»..."
Наприкінці роману Петро Гриньов одружується з Мар'єю Мироновою: "...потім Петро Андрійович одружився з Марією Іванівною. Нащадок їх благоденствує в Симбірській губернії..."
Маша Миронова (Марія Іванівна Миронова) - дочка капітана Миронова та його дружини Василиси Єгорівни: "... дочка заслуженого воїна, який загинув за батьківщину..."
Вік Маші Миронова - 18 років: "...дівчина років вісімнадцяти..."
Маша Миронова – бідна дворянка. Сім'я Маші володіє лише однією кріпаком - Палашей (для порівняння, Гриньові володіють 300 кріпаками): "... Одна біда: Маша; дівка на виданні, а яке у неї посаг? Частий гребінь, та віник, та алтин грошей (прости бог) !), з чим у лазню сходити.Добре, коли знайдеться добра людина, а то сиди собі в дівках віковічної нареченою..."
Про зовнішність Маші Миронової відомо таке: "... Тут увійшла дівчина років вісімнадцяти, кругловида, рум'яна, зі світло русявим волоссям, гладко зачесаним за вуха, яке в неї так і горіло..." "... і раптом її губки торкнулися моєї щоки..." "...одягнута була як і просто і мило..."
У Маші милий, "ангельський" голос: "...побачив перед собою Марію Іванівну; ангельський голос її мене привітав..." "...Милий голосок Марії Іванівни пролунав з-за дверей..."
Маша Миронова - добра дівчина: "...Милий, добра Маріє Іванівно..." "...Непомітним чином я прив'язався до доброї родини..." "...Мар'я Іванівна така добра панночка<...>Проведу її, ангела божого<...>такій нареченій не треба і посагу..." (Савельіч про Машу)
Маша - розсудлива та чутлива дівчина: "...Я в ній знайшов розсудливу та чутливу дівчину..." Маша - розумна і великодушна дівчина: "...похвали розуму та серцю дочки капітана Миронова..."
Маша настільки мила, що її не можна не полюбити: "...Незабаром вони до неї щиро прив'язалися, тому що не можна було її впізнати і не полюбити..." "...матінка тільки того й хотіла, щоб її Петруша одружився з милою капітанській доньці..."
Маша Миронова - ніжна дівчина: "...Марія Іванівна з ніжністю вимовляла мені за занепокоєння, заподіяне всім моєю сваркою зі Швабриним..." "...віддалася почуттям ніжного свого серця..."
Маша - проста, природна дівчина, не манірна і не удавальниця: "...Вона без жодної манірності зізналася мені в серцевій схильності..." "...Марія Іванівна вислухала мене просто, без удаваної сором'язливості, без вигадливих відмовок... "
Маша Миронова - скромна та обережна панночка: "...Марія Іванівна<...>найвищою мірою була обдарована скромністю та обережністю..."
Маша - довірлива дівчина: "...з усією довірливістю молодості і любові..." …» Тут вона заплакала і пішла від мене ... "(Маша бажає щастя Гриньову з іншою дівчиною)
Маша - вірна, віддана дівчина: "... Чи доведеться нам побачитися, чи ні, бог один це знає; але вік не забуду вас; до могили ти один залишишся в моєму серці ..." (Маша каже Гриньову)
Маша - боягуз: "...Чи сміла Маша? - відповіла її мати. - Ні, Маша боягуз. нашої гармати, так вона, моя голубонько, трохи зі страху на той світ не вирушила..."
Під час повстання Пугачова Маша залишається сиротою, коли Омелян Пугачов захоплює Білогірську фортецю і вбиває її батьків: "...Стан бідної беззахисної сироти, залишеної серед злісних бунтівників..." "...У неї не було на світі жодної рідної людини ..." "...притулити і обласкати бідну сироту..."
Капітанська донька Маша Миронова і молодий офіцер Петро Гриньов закохуються один в одного: "...Прощавай, ангеле мій, – сказав я, – прощай, моя мила, моя бажана! Що б зі мною не було, вір, що остання моя думка і остання молитва буде за тебе!» Маша ридала, пригорнувшись до моїх грудей..." "...Мила Маріє Іванівно! – сказав я нарешті. – Я почитаю тебе своєю дружиною. Чудові обставини поєднали нас нерозривно: ніщо на світі не може нас розлучити..."
Омелян Пугачов - донський козак: "...донський козак і розкольник* Омелян Пугачов..." (*розкольник - особа, яка не визнає офіційної православної церкви)
Вік Пугачова - близько 40 років: "...він був років сорока..." (насправді, Пугачов помер у віці близько 33 років)
Омелян Пугачов - самозванець, п'яниця і бродяга, що видає себе за імператора Петра III: "... п'яниця, що хитався по заїжджих дворах, тримав в облозі фортеці і приголомшував державою!.." "... вчиняючи непробачливу зухвалість прийняттям на себе імені покійного імператора Петра III..." "...Мене знову повели до самозванця..." "...визнати бродягу государем був я не в змозі..."
Про зовнішність Омеляна Пугачова відомо наступне: "...Зовнішність його видалася мені чудова: він був років сорока, зростання середнього, худорлявий і широкоплеч. У чорній бороді його показувалася сиво; живі великі очі так і бігали. Волосся було обстрижене в гурток, на ньому був обірваний вірмен і татарські шаровари..." "...Пугачов<...>сидів, спершись на стіл і підпираючи чорну бороду своїм широким кулаком. Риси його обличчя, правильні й досить приємні, не виявляли нічого лютого..." "...Навіщо тобі панський кожух? Ти й не натягнеш його на свої окаянні плечі..." "...на білому коні їхав чоловік у червоному каптані, з оголеною шаблею в руці: це був сам Пугачов..." "...На ньому був червоний козацький каптан , обшитий галунами. Висока соболя шапка із золотими кистями була насунута на його блискучі очі..." "...Пугачов простяг мені жилисту свою руку..." "...Пугачов і чоловік десять козацьких старшин сиділи, у шапках і кольорових сорочках, розпалені вином , з червоними пиками і блискучими очима..." У Пугачова великі сяючі очі: "...живі великі очі так і бігали..." "...Пугачов спрямував на мене вогняні свої очі..." "... його блискучі очі..." Омелян Пугачов носить чорну бороду: "...чоловік із чорною бородою, весело на мене поглядаючи..." "...Я глянув на полоти і побачив чорну бороду і два блискучі очі..."
Омелян Пугачов - нелюд, лиходій і розбійник: "...розлучаючись з цією жахливою людиною, нелюдом, лиходієм для всіх, крім одного мене..." "...спасибі лиходію" "...зібрав злодійську зграю, обурився яєцьких селищах і вже взяв і розорив кілька фортець, роблячи скрізь грабежі та смертні вбивства..." "...вжити належних заходів до відображення згаданого лиходія і самозванця..." "...Бога ти не боїшся, розбійнику! – відповідав йому Савельіч..." "...згинув від біглого каторжника!.."
Пугачов - шахрай і шахрай: "...Пугачов дивився на мене пильно, зрідка примружуючи ліве око з дивним виразом шахрайства і насмішкуватості..." "...Питання шахрая і його зухвалість здалися мені такі забавні..." тямущий, тямущий чоловік: "...Товариш його і тонкість чуття мене здивували..." "...Ти людина тямущий..." "...Мені має тримати вухо гостро; при першій невдачі вони свою шию викуплять моєю головою ..." (про себе)
Пугачов - холоднокровна людина: "... Його холоднокровність підбадьорила мене..."
Омелян Пугачов – малограмотна людина. Він не вміє писати і читати: "...перепустка, підписана каракульками Пугачова..." "...Пугачов прийняв папір і довго розглядав з виглядом значним. «Що ти так мудро пишеш? – сказав він нарешті. – Наші світлі очі не можуть тут нічого розібрати. Де мій обер секретар?».." висловлює по-народному, він каже "енарали" замість "генерали")
Пугачов - людина з суворою душею: "...Здавалося, сувора душа Пугачова була зворушена..."
Омелян Пугачов - груба людина: "... Звернення написано було в грубих, але сильних висловлюваннях і мало справити небезпечне враження на уми простих людей..."
Пугачов - жорстока, кровожерна людина: "...Я згадував про необачну жорстокість, про кровожерливі звички того, хто викликався бути рятівником моєї люб'язної!.."
Пугачов - хоробрий чоловік: "...А хіба немає удачі удалому?.." "...Я воюю хоч куди..."
Пугачов - людина слова. Він намагається стримувати свої обіцянки: "... Пугачов, вірний своєму обіцянню, наблизився до Оренбургу..."
Омелян Пугачов веде себе важливо і таємниче: "... Нема чого сказати: всі прийоми такі важливі..." "... Тут він взяв на себе вигляд важливий і таємничий..." "... проголосив важливо Пугачов... "
Пугачов - самолюбна людина: "... Обличчя самозванця зобразило достатню самолюбство..."
Розбійник Пугачов - хвалька людина: "... Хвастливість розбійника здалася мені кумедна ..."
Пугачов - вільнолюбна людина: "... Бог звістка. Вулиця моя тісна; волі мені мало ..."
Омелян Пугачов - уперта людина: "... Стратити так стратити, шанувати так шанувати..." (слова Пугачова)
Розбійник Пугачов любить випити: "...накажіть піднести склянку вина; чай не наше козацьке пиття..." "...Навіщо йому твій заячий кожух? Він його проп'є, собака, у першому шинку..." "... і добро б кому, а то п'яниці оголеному!.." "...Ти і забув того п'яницю, який виманив у тебе кожух на заїжджому дворі?.." Омелян Пугачов багато їсть. За обідом він здатний з'їсти двох поросят: "...за обідом з'їсти звільнив двох смажених поросят..." Пугачов любить паритися в лазні: "...а париться так жарко, що й Тарас Курочкін не витерпів..."
У Пугачова на тілі є шрами, які він називає "царськими знаками" (якби він був справжнім царем): "... А в лазні, чути, показував царські свої знаки на грудях: на одній двоголовий орел величиною з п'ятак, а на інший персона його..."
Пугачов розуміє, що він - лиходій, але він уже не може зупинитися: "...пізно мені каятися. Для мене не буде помилування. Продовжуватиму, як почав..."
Зрештою Омеляна Пугачова страчують за його кривавий бунт: "...він був присутній під час страти Пугачова..."
Швабрін - Молодий офіцер, товариш по службі Петра Гриньова. Повне ім'я героя - Олексій Іванович Швабрін: "...Швабрін Олексій Іванович..." Швабрін - дворянин із гарної заможної родини: "...Олексій Іванович, звичайно<...>хорошого прізвища, і має стан..."
Колись Швабрін служив у гвардії (елітному підрозділі армії). Кілька років тому Швабрін убив свого знайомого під час гри на шпагах. За це його "розжалували", виславши служити в Білогірську фортецю: "...це був офіцер, виписаний з гвардії за поєдинок..." (гвардія вважалася престижним місцем служби) "...він за душогубство і з гвардії виписаний." ." "... ось уже п'ятий рік як до нас переведений за смертовбивство. Бог знає, який гріх його поплутав; він, бажаєш бачити, поїхав за місто з одним поручиком, та взяли з собою шпаги, та й ну один в одного пирати А Олексій Іванович і заколов поручика, та ще за двох свідків!.."
Про зовнішність Швабрина відомо таке: "... молодий офіцер невисокого зросту, з обличчям смаглявим і чудово негарним, але надзвичайно живим..." "...Він був одягнений козаком і відростив собі бороду..." (зовнішність Швабрина, коли він стає на бік Пугачова) "...Я здивувався його зміні. Він був страшенно худий і блідий. Волосся його, нещодавно чорні як смоль, зовсім посивіли; довга борода була скуйовджена..." (зовнішність Швабрина, коли його заарештовують за службу у Пугачова)
Швабрін - розумна, дотепна людина: "...Ми відразу познайомилися. Швабрін був дуже не дурний. Розмова його була гостра і цікава. Він з великою веселістю описав мені сімейство коменданта, його суспільство і край, куди завела мене доля..." "...Олексій Іванович, звичайно, людина розумна..."
Швабрін - кмітлива, кмітлива людина: "...При звичайній своїй кмітливості він, звичайно, здогадався, що Пугачов був ним незадоволений..."
Офіцер Швабрін - наклепник і вигадник: "...У наклепі його бачив я досаду ображеного самолюбства..." "...Я зрозумів завзяте лихослів'я, яким Швабрін її переслідував..." (злоречність - тобто наклеп)". .Швабрін описав мені Машу, капітанську дочку, досконалою дурненькою..." (насправді Маша Миронова - розумна дівчина)
Офіцер Швабрін веде себе важливо: "...Василиса Єгорівна перехрабра дама, - зауважив важливо Швабрін..." "...Я не міг не засміятися. Швабрін зберіг свою важливість..."
Швабрін - глузлива людина: "...замість грубого і непристойного глузування, побачив я в них обдуманий наклеп..." "...Завжди жарти його щодо сім'ї коменданта мені дуже не подобалися, особливо колкі зауваження про Марію Іванівну. Іншого суспільства в фортеці не було, але я іншого й не бажав..." "...він відвернувся з виразом щирої злості та вдаваної глузливості..."
Офіцер Швабрін - брехливий мерзотник, шельма: "...Ти брешеш, мерзотник! шельма)
Швабрін - безсоромна людина: "... Безсоромність Швабрина ледь мене не розлютила..."
Офіцер Швабрін - зухвала людина: "... Бажання покарати зухвалого лихомовника стало в мені ще сильнішим..."
Швабрін не вірить у Бога: "...Добро Олексій Іванович: він за душогубство і з гвардії виписаний, він і в пана бога не вірує; а ти те що? туди ж лізеш?"
Офіцер Швабрін - спритний, спритний чоловік: "... Проворний, нема чого сказати!.."
Швабрін - жорстока людина: "...Він обходиться зі мною дуже жорстоко..." (Швабрін жорстоко поводиться з Марією, коли він стає начальником фортеці)
Швабрін - підла людина: "... у підлих висловлюваннях виявляючи свою радість і старанність..."
Швабрин - мерзенна людина: "...всі випробування, яким піддав її мерзенний Швабрин..." "...з рук мерзенного Швабрина..." "...ім'я Марії Іванівни не було вимовлено мерзенним лиходієм..."
Олексій Швабрін - зла людина: "...я побачив Швабрина, що стоїть. Обличчя його зображало похмуру злість..." "...Він усміхнувся злісною усмішкою і, піднявши свої ланцюги, випередив мене..."
Офіцер Швабрін вміє добре фехтувати: "...Швабрін був майстерніший за мене, але я сильніший і сміливіший..." (Швабрін - майстерний фехтувальник)
Швабрін знає французьку мову, як і всі освічені дворяни. На дозвіллі він читає книги французькою мовою: "...Вибачте мене, - сказав він мені французькою..." "...У Швабрина було кілька французьких книг..."
Коли трапляється Пугачівський бунт, Швабрін зраджує російську армію і переходить на бік самозванця Пугачова: "...Зрадник допоміг Пугачову вилізти з кибитки..." "...Тоді, на неописане моє здивування, побачив я серед бунтівних старшин Швабрина, обстриженого в Він підійшов до Пугачова і сказав йому на вухо кілька слів..." "...А який Швабрін, Олексію Івановичу? !.."
Після цього розбійник Пугачов призначає Швабрина начальником Білогірської фортеці: "... З жахом почув я ці слова: Швабрін робився начальником фортеці; Марія Іванівна залишалася у його владі! Боже, що з нею буде! "... Олексій Іванович, який командує у нас на місці покійного батюшки..."
Користуючись своєю силою, негідник Швабрін замикає капітанську доньку Марію Миронову та морить її голодом. Він сподівається, що так дівчина нарешті погодиться стати його дружиною. На щастя, дівчину вчасно рятують і плани Швабрина руйнуються: "... Мені здається, - сказала вона, - я думаю, що подобаюсь<...>Тому що він за мене сватався<...>В минулому році. Місяця два до вашого приїзду<...>як подумаю, що треба буде під вінцем при всіх з ним поцілуватися... Ні за що! ні за які благополуччя!.." "...Олексій Іванович змушує мене вийти за нього заміж<...>Він обходиться зі мною дуже жорстоко..."
Зрештою Швабрина заарештовують за зраду батьківщині: "...Генерал велів клікнути вчорашнього лиходія<...>загриміли ланцюги, двері відчинилися, і увійшов – Швабрін..."
Старий Савельіч - вірний слуга головного героя роману – Петра Гриньова. Савельіч - літній кріпак селянин. Він служить своєму молодому пану Петру Гриньову з самого дитинства: "... З п'ятирічного віку відданий я був на руки стременному* Савельічу, за тверезу поведінку пожалуваному мені в дядька**. Під його наглядом на дванадцятому році я вивчився російській грамоті..." "... Савельічу, який був і грошей, і білизни, і справ моїх дбайливець..." "...Слава богу, - бурчав він про себе, - здається, дитя вмитий, причесаний, нагодований..."
Повне ім'я Савельіча - Архіп Савельєв: "...Архіп Савельєв..." ",..Друг ти мій, Архіпе Савельїч! - сказав я йому..."
Савельіч - літній чоловік, "старий": "...Світло ти мій! послухай мене, старого..." "...Бог бачить, біг я затулити тебе своїми грудьми від шпаги Олексія Івановича! Старість проклята завадила..." "...дожив до сивого волосся..."
Савельич - відданий слуга: "...зволиш гніватися на мене, раба вашого..." "...я, не старий пес, а вірний ваш слуга, панських наказів слухаюсь і старанно вам завжди служив і дожив до сивого волосся. ." "...на те ваша боярська воля. За цим кланяюся рабськи..." "...Вірний холоп ваш..."
Савельіч - добрий старий: "...грамоту доброго старого..." "...Батюшко Петро Андрійович! - сказав добрий дядько тремтячим голосом..."
Савельіч - непитущий селянин (що було рідкістю). Він веде тверезий спосіб життя: "...за тверезу поведінку наданому мені в дядька..."
Савельіч - господарський чоловік: "...у Симбірськ, де мав пробути добу для закупівлі потрібних речей, що й було доручено Савельичу. Я зупинився в корчмі. квартиру, мені відведену, де Савельїч уже господарював..."
Савельїч любить читати повчання своєму пану Петру Гриньову: "...Савельича мудро було вгамувати, коли, бувало, візьметься за проповідь..." "...Савельич зустрів мене зі звичайним своїм умовлянням. розбійниками!.."
Савельіч - уперта людина: "...якщо в цю рішучу хвилину не переспорю впертого старого..." "...Я знав, що з Савельічем сперечатися не було чого, і дозволив йому готуватися в дорогу..." "... Він був упертий: "Що ти, добродію? Як же я тебе то покину? Хто за тобою буде ходити? Що скажуть батьки твої?" ."
Савельіч - буркотливий старий: "... все ще зрідка бурчав про себе, хитаючи головою ..." "... Савельіч подивився на нього косо і пробурчав ..."
Савельіч - недовірлива людина: "...Савельїч слухав з виглядом великого невдоволення. Він поглядав з підозрою то на господаря, то на вожатого..." плату, що навіть Савельіч з ним не заперечив і не став торгуватися за своїм звичаєм ..."
Старий Савельіч - дбайливий слуга. Він увесь час турбується, щоб його пан Петро Гриньов був нагодований: "... я відійшов від віконця і ліг спати без вечері, незважаючи на умовляння Савельича, який повторював з жалем: «Господи владико! нічого їсти не зволить! Що скаже пані, коли дитя занеможе?».." "...Чи не хочеш поїсти? - запитав Савельіч, незмінний у своїх звичках. - Вдома нічого немає; піду пошарю та що небудь тобі виготовлю..." "...Я тобі щось заготував, поїж, батюшка, та й спочивай собі до ранку, як у Христа за пазушкою..."
Савельіч - відповідальний слуга. Він уважно стежить за тим, щоб з панського майна нічого не пропало: "...Як зволиш, - відповів Савельіч, - а я людина підневільна і за панське добро повинна відповідати..."
Савельіч – вірний слуга. Він завжди поруч зі своїм паном, Петром Гриньовим: "...з вірним Савельічем, який, насильно розлучений зі мною..." "...Коли ти вже наважився їхати, то я хоч пішки та піду за тобою, а тебе не покину. Щоб я став без тебе сидіти за кам'яною стіною! Та хіба я збожеволів? Воля твоя, добродію, а я від тебе не відстану..."
Старий Савельіч вважає Петра Гриньова ще "дітем", дитиною: "...«Одружитися! - повторив він. - Дитя хоче одружитися! А що скаже батюшка, а матінка те що подумає?».."
Якось Савельіч рятує Петра Гриньова від смерті. Коли розбійник Омелян Пугачов страчує офіцерів Білогірської фортеці, черга доходить до Петра Гриньова. Раптом старий Савельіч кидається до Пугачова. Він благає його помилувати "дитя" і пропонує своє життя натомість. На щастя, Пугачов залишає в живих і Гриньова, і Савельіча: «...Савельич лежить у ногах у Пугачова. «Батьку рідний! – казав бідний дядько. а для прикладу і страху заради вели повісити хоч мене старого! Пугачов дав знак, і мене зараз же розв'язали і залишили..."
Петро Гриньов у свою чергу добре ставиться до слуги Савельіча: "...Мені було шкода бідного старого...""...Щоб втішити бідного Савельича, я дав йому слово надалі без його згоди не мати жодної копійки..."
Капітан Іван Кузьмич Миронов - це комендант Білогірської фортеці. Саме сюди приїжджає служити головний герой роману - молодий дворянин Петро Гриньов: "...Панові коменданту Білогірської фортеці капітану Миронову..." "...у Білогірську фортецю, де ти будеш у команді капітана Миронова..." "... У *** полк і в глуху фортецю на кордон киргиз кайсацьких степів!.."
Повне ім'я капітана Миронова - Іван Кузьмич Миронов: "...Що це мій Іван Кузміч сьогодні так завчився! - сказала комендантка..."
Вік капітана Миронова у романі не вказано. Відомо, що за віком він - "старий": "...старий бадьорий..." "...підхопили старого капітана..."
Капітан Миронов – бідний дворянин. У нього є дочка, Марія Миронова, дівчина на виданні: "... Одна біда: Маша; дівка на виданні, а яке у неї посаг? Частий гребінь, та віник, та алтин грошей (прости бог!), з чим у лазню Добре, коли знайдеться добра людина, а то сиди собі в дівках віковічної нареченою..." "...Скажи пану: гості де чекають..."
Про зовнішність капітана Миронова відомо таке: "... комендант, старий бадьорий і високого зросту, в ковпаку і в китайчастому халаті..." Капітан Миронов служить в армії вже 40 років: "...Хіба не знає він, що ми вже сорок років у службі і всього, слава богу, надивилися?.."
Миронов полягає на службі в Білогірській фортеці близько 22 років: "...Чим Білогірська ненадійна? Слава богу, двадцять другий рік у ній проживаємо. Бачили і башкирців і киргизців..."
Сім'я капітана Миронова бідна. У них є всього одна кріпачка: "...А в нас, мій батюшка, всього то душ одна дівка Палашка, та слава богу, живемо помаленьку ..."
Капітан Миронов - добра і чесна людина: "... капітана Миронова, доброї та чесної людини..." "...Непомітним чином я прив'язався до доброї родини..." "...добрий комендант..." ". ..він до нас підійшов, сказав мені кілька ласкавих слів і став знову командувати..." "...відповідав Іван Кузмич, - я був зайнятий службою: солдатів навчав..."
Офіцер Миронов - проста, неосвічена людина. Його батько був звичайним солдатом: "... Іван Кузміч, який вийшов в офіцери з солдатських дітей, був чоловік неосвічений і простий, але найчесніший і найдобріший..."
Капітан Миронов брав участь у битвах з Пруссією та Туреччиною: "...не чіпали тебе ні багнети прусські, ні кулі турецькі..." Капітан Миронов - досвідчений офіцер: "...Бідний Миронов!<...>Шкода його: хороший був офіцер..." "...Близькість небезпеки одушевляла старого воїна бадьорістю незвичайною..." "...Світло ти мій, Іване Кузмичу, завзята солдатська головушка! не торкнулися тебе ні багнети прусські, ні кулі турецькі; не в чесному бою поклав ти свій живіт, а згинув від втікача!.." "... Іван Кузмич, хоч і дуже поважав свою дружину, але ні за що на світі не відкрив би їй таємниці, довіреної йому по службі. ."
Капітан Миронов - поганий керівник, тому що в нього занадто м'який характер: "... Тільки слава, що солдат навчаєш: ні їм служба не дається, ні ти в ній користі не знаєш. Сидів би вдома та богу молився; так було б краще ..." Офіцер Миронов - нерішучий чоловік: "... Іван Кузмич! Що ти позіхаєш?<...>Іван Кузмич не знав, на що наважитися..."
Миронов – безтурботна людина. Він не займається своєю посадою всерйоз: "...погоджувалася з його безтурботністю..." "...У богоспасаній фортеці не було ні оглядів, ні навчань, ні варти. Комендант з власного полювання вчив іноді своїх солдатів, але ще не міг добитися, щоб усі вони знали, яка сторона права, яка ліва..."
Капітан Миронов любить випити: "...віршувальникам потрібен слухач, як Івану Кузмичу графинчик горілки перед обідом..."
Офіцер Миронов - гостинна людина: "... У будинку коменданта був я прийнятий як рідний. Чоловік і дружина були люди найповажніші..." "... Обідав майже завжди у коменданта, де зазвичай проводив залишок дня і куди ввечері іноді бував батько Герасим із дружиною Акуліною Памфілівною..."
Офіцер Миронов - прямодушна, правдива людина: "... Іван Кузміч був людиною найщирішою і правдивішою..."
Капітан Миронов - нехитра людина. Він не вміє хитрувати: "...То те, батьку мій, - відповіла вона, - не тобі б хитрувати..." (Дружина про капітана Миронова)
Капітан Миронов - "підкаблучник". Його дружина, Василиса Єгорівна, керує їм, як і всією фортецею в цілому: "...Дружина його ним керувала, що узгоджувалося з його безтурботністю. Василиса Єгорівна і на справи служби дивилася, як на свої господарські, і керувала фортецею так точно, як і своїм домом..." "...Іван Кузміч цілком погоджувався зі своєю дружиною і примовляв: «А чуєш ти, Василиса Єгорівна правду каже..." "...за згодою своєї дружини, наважився його звільнити... "
Капітан Миронов поважає і любить свою дружину: "... Іван Кузмич, хоч і дуже поважав свою дружину..." "...дай бог вам любов та пораду. Живіть, як жили ми з Василисою Єгорівною..." У свою черга Василиса Єгорівна любить свого чоловіка: "...Світло ти мій, Іване Кузмичу..." (слова Василиси Єгорівни)
Коли трапляється Пугачівський бунт, капітан Миронов відмовляється присягати Омеляну Пугачову як цареві: "... Комендант, знемагаючи від рани, зібрав останні сили і відповідав твердим голосом: Ти мені не государ, ти злодій і самозванець, чуєш ти!.." Пугачов страчує капітана Миронова через те, що той відмовився присягати йому: " ... Кілька козаків підхопили старого капітана і потягли до шибениці<...>за хвилину побачив я бідолашного Івана Кузмича, піднятого в повітря..."
Василиса Єгорівна Миронова - Дружина капітана Миронова. Її чоловік служить начальником Білогірської фортеці під Оренбургом. Василиса Єгорівна живе з чоловіком і дочкою в Білогірській фортеці понад 20 років: "...Тому років двадцять як нас із полку перевели сюди..." "...Слава богу, двадцять другий рік у ній проживаємо. Бачили і башкирців та киргизців ..."
Василиса Єгорівна - старенька, літня жінка: "... Батюшки мої! - кричала бідна старенька..." Про зовнішність Василиси Єгорівни відомо наступне: "... Біля вікна сиділа бабуся в тілогрійці і з хусткою на голові..." " ...Один із них встиг уже вбратися в її душагрійку..."
Василиса Єгорівна - небагата дворянка: "...бо ж є на світі багаті люди! А у нас, мій батюшка, всього то душ одна дівка Палашка, та слава богу, живемо помаленьку..."
У Василиси Єгорівни та її чоловіка є дочка на виданні - Маша Миронова: "...Маша; дівка на виданні, а яке у неї посаг? Частий гребінь, та віник, та алтин грошей (прости бог!), з чим у лазню сходити ..."
Василиса Єгорівна - добра жінка: "... І мадам Миронов добра була дама і яка майстриня гриби солити!.." дороги втомився; йому не до тебе..." (слова капітанші) "...Командири, чути, їм задоволені; а у Василиси Єгорівни він як рідний син..." (про Петра Гриньова)
Василиса Єгорівна - розумна жінка: "...Вона здогадалася, що була обдурена чоловіком, і приступила до нього з допитом..." "...Василиса Єгорівна зробила йому кілька зауважень щодо господарства, як суддя, який починає слідство питаннями сторонніми, щоб спершу приспати обережність відповідача..."
Капітанка Василиса Єгорівна - поважна, порядна жінка: "...Чоловік і дружина були люди найповажніші..."
Василиса Єгорівна - хороша господиня: "...яка майстриня гриби солити!.." "...Я увійшов у чистеньку кімнатку, прибрану по старовинному..." (у неї чистота в будинку)
Капітанка Миронова - гостинна господиня: "...Василиса Єгорівна прийняла нас запросто і привітно і обійшлася зі мною як би століття була знайома..." "...Дорогі гості, ласкаво просимо за стіл..." "...В будинку коменданта я був прийнятий як рідний..."
Василиса Єгорівна - майстриня: "...Вона розмотувала нитки, які тримав, розп'явши на руках, кривий дідок в офіцерському мундирі..."
Капітанша Василиса Єгорівна керує своїм чоловіком, а також усією Білогірською фортецею: "...Дружина його ним керувала, що узгоджувалося з його безтурботністю..." "...Іван Кузміч цілком погоджувався зі своєю дружиною і примовляв: «А чуєш ти, Василиса Єгорівна правду каже..." "...Василиса Єгорівна і на справи служби дивилася, як на свої хазяйські, і керувала фортецею так точно, як і своїм домом..." "...Василиса Єгорівна вивідала все від мене. Вона всім і розпорядилася без відома коменданта. Втім, дякувати Богу, що все так скінчилося..." (про розкриття дуелі Гриньова та Швабрина)
Василиса Єгорівна - хоробра жінка: "...Василиса Єгорівна хоробра дама, - зауважив поважно Швабрін..." "...Так, чуєш ти, - сказав Іван Кузмич, - баба то не боязкого десятка..."
Капітанка Миронова – цікава жінка. Їй важливо знати все, що відбувається у фортеці і т.д.: "...Василиса Єгорівна повернулася додому, не встигнувши нічого вивідати від попаді..." "... бадьоро відповідав своїй цікавій співмешканці..." ". .Вона клікнула Івана Ігнатовича, з твердим наміром вивідати від нього таємницю, яка мучила її дамську цікавість..." Василиса Єгорівна не вміє зберігати таємниці: "...Василиса Єгорівна дотрималася своєї обіцянки і нікому не сказала жодного слова, окрім попадіння , І то тому тільки, що корова її ходила ще в степу і могла бути захоплена лиходіями..."
Василиса Єгорівна любить свого чоловіка - капітана Миронова: "...Світло ти мій, Іване Кузмичу, завзята солдатська головушка! Не зачепили тебе ні багнети прусські, ні кулі турецькі;
На дозвіллі капітанка Миронова ворожить на картах: "...комендантка, яка в кутку ворожила в карти..."
Батьки Петра Гриньова є заможними поміщиками. Вони мають 300 кріпаками.
Петро Гриньов - єдина дитина своїх батьків: "...Нас було дев'ятеро людей дітей. Усі мої брати та сестри померли в дитинстві..."
Отця Петра Гриньова звуть Андрієм Петровичем Гриньовим: "...Батьку мій, Андрію Петровичу Гриньову..."
Андрій Петрович - офіцер у відставці: "...у молодості своїй служив за графа Мініха і вийшов у відставку прем'єр майором у 17... році. З того часу жив він у своєму Симбірському селі, де й одружився..."
Батько Петра Гриньова - чесний дворянин: "... Не страта страшна<...>Але дворянину змінити своєї присязі, з'єднатися з розбійниками, з убивцями, з холопами-втікачами!.." (слова Андрія Гриньова про честь дворянина)
Андрій Петрович Гриньов не любить пиячити: "...ні батюшка, ні дідусь п'яницями не бували..." (про батька і діда Петра Гриньова)
Андрій Петрович - суворий, суворий чоловік: "... поскаржилася батюшці. У нього розправа була коротка<...>Батюшка за комір підняв його з ліжка, виштовхав з дверей і того ж дня прогнав з двору..." "...Що за нісенітниця! – відповів батюшка насуплено. - До якої статі я писатиму до князя Б.?.." "...знаючи вдачу і спосіб думок батька, я відчував, що любов моя не надто його зачепить і що він буде на неї дивитися як на блаженство молодої людини. ."
Андрій Петрович Гриньов - людина з твердим характером: "...Він втратив звичайну свою твердість, і горе його (зазвичай німа) виливалося в гірких скаргах..."
Андрій Петрович Гриньов - рішучий і впертий чоловік: "... Батюшка не любив ні змінювати свої наміри, ні відкладати їхнє виконання..." "... Але сперечатися не було чого!.."
Пан Гриньов - людина, стримана у своїх почуттях: "...звичайно листи писала до мене матінка, а він наприкінці приписував кілька рядків..."
Андрій Петрович буває жорстокий у висловлюваннях: "...Жорстокі висловлювання, на які батюшка не поскупився, глибоко образили мене. Зневага, з якою він згадував про Марію Іванівну, здавалась мені такою ж непристойною, як і несправедливою..."
Пан Гриньов - горда людина: "...жорстокі горді..." Незважаючи на свої зв'язки та гроші, Андрій Петрович не балує свого сина, як це роблять багато заможних батьків.
Андрій Петрович хоче навчити сина життя, тому відправляє його служити не в Петербург, а в Оренбург: "...Добро, - перервав батюшка, - пора його в службу. Досить йому бігати по дівочих та лазити на голубники ..." ". ..Петруша в Петербург не поїде. Чому навчиться він, служачи в Петербурзі? мотати та повеснічать?
Андрій Петрович радить синові добре виконувати свої обов'язки, але при цьому не втрачати свою гідність і честь: "... Батюшка сказав мені: «Прощавай, Петре. Служи вірно, кому присягнеш; слухайся начальників; за їхньою ласкою не ганяйся; напрошуйся, від служби не відмовляйся, і пам'ятай прислів'я: бережи сукню знову, а честь змолоду»..."
Мати Петра Гриньова звуть Авдотьєю Василівною Гриньовою: "...одружився з дівчиною Авдотьє Василівною Ю..." (дівоче прізвище - Ю.)
За походженням Авдотья Василівна бідна дворянка: "... дочки бідного тамтешнього дворянина..."
Авдотья Василівна Гриньова - господарська поміщиця: "... Якось восени матінка варила у вітальні медове варення, а я, облизуючись, дивився на кипучі пінки..."
Авдотья Василівна - ніжна, любляча мати: "... У ніжності матінкою я не сумнівався..."
Авдотья Василівна ніколи не п'є спиртне: "...про матінку і говорити нічого: зроду, крім квасу, в рот нічого не зволила брати..."
На дозвіллі мати Петра Гриньова займається рукоділлям: "... Матінка мовчки в'язала вовняну фуфайку, і сльози зрідка капали її роботу..."
- Вконтакте 0
- Google+ 0
- ОК 0
- Facebook 0
